Смекни!
smekni.com

Договір підряду на капітальне будівництво. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Ліцензування в будівельній діяльності (стр. 3 из 6)

З другого боку, працівник, який невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків спричинив шкоду підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, зобов'язаний відшкодувати цю шкоду.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є скоєння стороною трудового договору винного протиправного порушення покладених на неї обов'язків, яке спричинило шкоду (майнову шкоду, трудове каліцтво або інше ушкодження здоров'я) другій стороні трудового договору.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Серед керівних постанов у судовій практиці велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" та від 31 березня 1989 року №3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна".

Матеріальна відповідальність власника перед працівником за шкоду, завдану здоров'ю, регулюється Законом України про охорону праці від 14 жовтня 1992 р.; Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженнями здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями). Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, якими заподіяна шкода підприємству.

Суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише той працівник, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Слід зауважити лише, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність з неповнолітніми працівниками до 18 років укладатися не можуть. У всіх інших випадках неповнолітні працівники з 15-16 років несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.

Працівники, які виконують роботу на даному підприємстві на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, за нормами цивільного законодавства.

Характерними особливостями матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються по відношенню до заробітної плати працівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тільки пряма дійсна шкода; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Матеріальна відповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно із ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: недостача і знищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв'язку з цим стягнення по документах, які підтверджують наявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на прийом продукції.

Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників.

Протиправною визначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудові обов'язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія або призначається експертиза.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія або бездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності.

За загальним правилом обов'язок доказування вини працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодування шкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отримали цінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки самі не доведуть протилежне - свою не винуватість у виникненні шкоди.

Законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіяння шкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньої необхідності і необхідної оборони.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.

Види матеріальної відповідальності і порядок відшкодування шкоди.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівнику відшкодувати заподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності, який застосовується завжди, коли законом не встановлюється інше (ст.132 КЗпП).

Згідно із КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.

Обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть службові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

За випуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147 Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальної відповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.

Обмежену матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть директори, начальники й інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх заступники будь-яких підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей (п.2 ст.133 ч. ІІ КЗпП). Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.

Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст.134 КЗпП України. Перелік цей є вичерпним.

Повна матеріальна відповідальність наступає в таких випадках:

1. На підставі письмового договору, укладеного між працівником і власником, про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, (п.1 ст.134 КЗпП).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків адміністрації і працівника щодо забезпечення збереження цінностей. Письмові договори можуть укладатися лише з працівниками, яким безпосередньо довірені цінності для зберігання, обробки, продажу, перевезення при умові, що працівник досяг 18-річного віку і займає посаду (виконує роботу) передбачену у спеціальному переліку, затвердженому Постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28 грудня 1977р.