Оцінка ризиків майнового страхування (стр. 4 из 4)

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний повідомляти страховика до укладення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестрахування. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. Механізм передачі страхового ризику можна показати на схемі.

Схема 1. Напрями й суб'єкти передачі страхового ризику.

Крім перерозподілу ризику, перестрахування виконує деякі допоміжні функції, зокрема, воно дозволяє приймати на страхування унікальні й крупні ризики.

В процесі тривалого розвитку перестраховочних операцій (перше перестраховочне товариство було утворено в німецькому місті Кельні в 1846 p.) сформувались певні види перестраховочних договорів. По формі взаємно взятих зобов'язань цедента й перестраховика договори перестрахування підрозділяються на:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Сам процес перестрахування по перерахованих договорах називається факультативним, облігаторним й факультативно-облігаторним.

Договір факультативного перестрахування виражає собою індивідуальну угоду, що в принципі стосується одного ризику. Цей договір надає сторонам повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, скільки необхідно залишати на власному ризику (власне утримання), перестраховику — у вирішенні питань прийняття ризику в тому чи іншому обсязі. З Бракуванням самостійності прийняття рішень при укладанні кожного договору перестрахування перестраховочні платежі стягуються індивідуально, незалежно від обсягу страхових платежів, які одержує цедент. Як правило, величина платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування встановлюється, виходячи із ситуації на перестраховочному ринку.

Відмітна ознака факультативного перестрахування в тому, що, як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику, і в залежності від цього прийняття певного рішення: цеденту — про передачу ризику, перестраховику — про прийняття ризику. Негативна сторона факультативного перестрахування в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього. Перестраховик здебільшого має незначний проміжок часу для всебічного аналізу ризику, який він бере в» перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента в передачі певних часток у всіх ризиках, що прийняті на страхування. Передача цих часток ризиків перестраховику відбувається лише їв тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує певну попередньо встановлену участь страховика. З іншого боку, договір облігаторного перестрахування зобов'язує перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.

Перестраховочні платежі по договору облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотку від суми страхових платежів, які одержані страховиком при укладанні первинного договору страхування.

Договір облігаторного перестрахування, як правило, підписується на невизначений строк з правом взаємного його розторгнення шляхом попереднього повідомлення партнера про прийняте рішення. Цей договір найбільш вигідний для цедента, тому що всі раніше визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика. Тому договір облігаторного перестрахування відрізняється від факультативного, в якому предметом договору є кожен відокремлений ризик з врахуванням умов, що визначаються в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика.

На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування — факультативно-облігаторна. Ця форма договорів перестрахування називається договором "відкритого покриття" і дає цеденту право незалежно приймати рішення: у відношенні яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестраховику. В свою чергу, останній зобов'язаний прийняти цедирувані частки ризиків на попередньо погоджених умовах,

Перестраховочні платежі по договорах "відкритого покриття визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, які одержані при укладанні первинного договору страхування.

Перестраховику договір "відкритого покриття" може бути невигідним чи небезпечним тому, що цедент схильний передавати в перестрахування лише найбільш небезпечні ризики. Саме з цієї причини договори "відкритого покриття" підписуються перестраховиками, як правило, лише з такими цедентами, що користуються їх повною довірою, виходячи з багаторічної практики їх взаємного співробітництва.

Згідно договору пропорційного перестрахування передбачається, що частка перестраховика в кожному переданому йому для покриття ризику визначається паї попередньо обумовленому співвідношенню власної участі цедента. Участь перестраховика в платежах і відшкодуванні збитку здійснюється в такому ж співвідношенні, як і його участь в покритті ризику.

Існують такі форми пропорційного перестрахування: квотний договір, ексцедентний, квотно-ексцедентний або змішаний.

Перестрахування — окремий незалежний вид страхування. Механізмом його здійснення необхідно оволодіти всім страховикам і, насамперед, професійним перестраховикам. Перестрахування має інтернаціональний характер, тому воно не може бути обмежене рамками однієї або декількох країн. Це бізнес без кордонів.

Список використаної літератури

1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002-208с.

2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. - К.: Т-во «Знання», КОО,2002.-203с.

3. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. - Тернопіль: Економічна думка, 2001.-238с.

4. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

5. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у, переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

6. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.

7. «Закон України про страхування»