Як видно із вищесказаного, різні трактування та доповнення, які зроблено щодо характеристики фінансового ринку, відображають історичний зріз та ретроспективу розвитку основних складових та видозміни суті його, а дискутивність в черговий раз підкреслює динамічність даного процесу та органічне поєднання економіки із суспільним розвитком. Основні тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку полягають у тому, що він перетворюється у все більш впливову силу в світовому русі капіталів, стає основним структуроутворюючим фактором фінансового сектора. Обсяг коштів, залучених з даного ринку за 1995 рік зріс вдвоє у порівнянні з 1993 роком і склав 1258 млрд. дол., а у 2006 році цей показник складав 4608 млрд. дол. США, демонструючи прогресуюче посилення значень зовнішніх джерел для фінансування господарського життя країн всього світу [12].
Дедалі чіткіше проявляється троїстість фінансової впливовості у сучасному економічному середовищі таких силових центрів як США, Європа, Японія. Їх вплив може бути як синхронним так і асинхронним, як і економічні цикли. Головна небезпека, яка погрожує сьогодні фінансовим ринкам, за словами французького економіста Паскаля Бланке, полягає саме у синхронності циклів у США, Європі та Японії. Аналіз подій показує, що ступінь синхронізації циклів у цих основних економічних регіонах світу входить до числа ключових факторів, які визначають організацію і ступінь нестійкості ринків облігацій. У зв’язку з посиленням мобільності міжнародних потоків капіталу розбіжності у процентних ставках на ринку повинні ставати все менш помітними [27]. На практиці така ситуація може проявлятися у підвищенні ефективності позитивного процентного арбітражу. Існує ще й така закономірність, якщо арбітраж здійснюється у вузькому діапазоні, то це свідчить про глибоку інтеграцію ринків. Однак реалії сьогодення такі, що у країнах, ринки яких розвиваються, процентні ставки різко впали у період кризи. Тепер вони зростають в такт до загальноекономічного підйому, а це чинить депресивний вплив на ринки акцій, утруднюючи ріст їх капіталізації.
Світовий фінансовий ринок усе більше набуває обрисів дворівневої системи: глобальний (наднаціональний) рівень, який представлений оборотом цінних паперів провідних міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобальний характер; та національний на якому обертаються цінні папери національних компаній, а їх оборот забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Однак межі між цими двома рівнями поступово стираються, і на сьогодні їх в основному вже визначають самі компанії, цінні папери котрих обертаються. Як модель майбутнього світового фінансового ринку можна розглядати модель західноєвропейського ринку, який функціонує на теренах Європейського Союзу. Інтернаціоналізація та консолідація національних фінансових ринків створює умови для функціонування спільного фінансового простору в якому національні ринки зберігають своє значення, але як локальні чи регіональні по відношенню до об’єднаного (загального) [49].
Сучасний світ, безперечно, надзвичайно взаємопов’язаний, і сучасні економічні проблеми це доводять: страждає економіка не окремих країн, а світових ринків. А останні вже впливають на економіку країн-учасниць. З іншого боку, внутрішній стан економічно потужних країн теж впливає на світові ринки, а через них – опосередковано на економіку інших країн. У цьому полягає суть “нового економічного зростання”, але в цьому ж і суть нової економічної кризи. Така зміна парадигми змушує задуматися про існування структурних проблем у самих глобальних фінансових ринках і необхідність зміни існуючих фінансових теорій щодо механізмів функціонування, регулювання та саморегулювання [54].
В останні роки різко впала стійкість фінансових ринків, яка була значно вищою поки вони існували в обмежених національних і регіональних межах. Ці зміни відбулися у зв’язку з глобалізацією і тим, як вона проявляється у стрімкому збільшенні обсягів операцій та прискоренні функціонування фінансових ринків, у тому, що весь світ об’єднується в єдиний ринок і грає одночасно на принципах “overnight” (гра на різниці часових поясів на коротких грошах). Зараз, на світових фінансових ринках спостерігається своєрідний період, коли в рамках національних кордонів існує певне їх регулювання (в усіх країнах, в тому числі і в США), а в міжнародних масштабах цього немає [7, c.24].
Ще в 2000 році відомий фінансист Дж. Сорос критикував сталі і закоренілі існуючі фінансові теорії за якими вважається, що “володіючи більш повною інформацією, фінансові ринки будуть спроможні автоматично коректувати диспропорції, які виникають; точніше, якщо фінансові ринки не зможуть їх коректувати то з таким завданням взагалі ніхто не зможе справитися” [43]. За такою логікою головне завдання полягає в забезпеченні доступності необхідної інформації і в недопущенні будь-якого втручання в діяльність ринкового механізму. Посилення ринкової дисципліни залишається центральним принципом, а ключовими є транспарентність та інформація. Весь цей ланцюжок частково усуває наслідки, але не причину, не говорячи вже про принципову причину.
Аналізуючи вищезазначене приходимо до висновку про необхідність посилення регулювання на міжнародному рівні, зміцнення національних банківських та фінансових систем в цілому та ін. У глобальній фінансовій архітектурі вже відбулися деякі важливі зміни і зокрема щодо обмеження ризикованого міжнародного кредитування, що допоможе уникнути повторення хвилі криз (1997-1999рр.), хоча в собі це може крити і причини неадекватності припливу капіталу в країни периферії.
Комплексний аналіз функціонування світових фінансових ринків та особливості їх розвитку на сучасному етапі дають можливість зробити висновок про необхідність формування глобальної фінансової архітектури.
Окрім звичайних операцій комерційних банків усередині країни багато банків, в першу чергу найкрупніші з них, надають послуги за її межами. Останніми роками у всьому світі міжнародні операції росли виключно швидкими темпами як з погляду видів і об'ємів банківських послуг, так і відносно числа банків, що надають ці послуги.
Форми виходу комерційних банків на зовнішній ринок: - відкриття за межею відділень чи / або дочірніх банків; - придбання акцій іноземних банків аж до встановлення повного контролю за їх діяльністю; - відкриття за межею представницьких контор і бюро, які не займаються депозитно-позиковими операціями в країні перебування, а забезпечують головну контору необхідною фінансовою інформацією [3, c.71].
Комерційні банки відіграють ключову роль в міжнародній торгівлі. Перш за все, це посередництво банків в розрахунках: перевірка і оплата товарних документів, отримання платежу від імпортера; а також надання додаткових фінансових послуг, які забезпечують надійність виконання зобов'язань в міжнародній торгівлі: видача гарантій і поручительств, авалювання і акцепт векселів і ін. Помітну роль грають комерційні банки у валютних операціях, включаючи мінімізацію курсових втрат, пов'язаних з ЗЕД; відкривають і ведуть валютні рахунки; беруть участь в страхуванні фінансових ризиків в торгівлі біржовими товарами. В країнах з валютним регулюванням, до групи яких входить Україна, уповноважені на проведення валютних операцій комерційні банки виконують важливу роль агентів валютного контролю, забезпечуючи репатріацію експортної виручки і перешкоджаючи несанкціонованому вивозу капіталу за рубіж [3, c.72].
Валютні операції, обмін однієї валюти на іншу, надання послуг з мінімізації валютних ризиків є найважливішою функцією комерційних банків в міжнародних розрахунках. Покупка і продаж іноземних валют на національні грошові одиниці здійснюється на валютному ринку, який представлений головним чином комерційними банками. Відкриття валютних рахунків учасникам ЗЕД не є необов'язковою умовою розрахунково-платіжних відносин в зовнішній торгівлі. В країнах з вільною конверсією національних грошових одиниць достатньою умовою для розрахунків буде наявність рахунків в національній валюті. Крупні фірми з великим об'ємом експортно-імпортних операцій в різних валютах разом з рахунками в національній валюті відкривають додатково рахунки в іноземних валютах для мінімізацій курсових втрат, пов'язаних з обміном валют. В країнах з валютними обмеженнями відкриття валютних рахунків служить меті контролю за розрахунками із зарубіжними партнерами і є одним з елементів валютного регулювання. Комерційні банки учасники валютних ринків обслуговують всі форми відносин, які вимагають обміну валют: зовнішню торгівлю, інвестиції, туризм, неторгові операції т.п. Банківське посередництво в зовнішньоторговельних розрахунках [3, 13]
Надання платіжного механізму для обслуговування неторгового обороту традиційно одна з головних задач комерційних банків, що здійснюють операції в іноземних валютах. Основні форми розрахунків в міжнародних операціях включають авансові платежі (передоплату), документарний акредитив, документарне інкасо і відкритий рахунок. Погашення грошового зобов'язання імпортером може бути здійснено за допомогою телексного, телеграфного, поштового або електронного платіжного доручення, інструкції системи СВІФТ, пересилка чека, перевідного векселя, банківської тратти і т.д. Але платежі по зовнішньоторговельних операціях не можуть бути виконаний ні з допомогою банкнот іноземної валюти, ні за допомогою дорожніх чеків. Банківське кредитування експортно-імпортних операцій Кредитування комерційними банками експортно-імпортних операцій є їх найважливішою функцією в міжнародних розрахунках. Комерційні банки кредитують учасників зовнішньоекономічної діяльності головним чином у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів і інших товарно-матеріальних цінностей. Іноді комерційні банки надають своїм крупним клієнтам експортно-імпортним компаніям, з якими вони тісно зв'язані, бланкові кредити, тобто кредити без формального забезпечення. Банки надають своїм клієнтам вказані кредити в національній або іноземній валюті. Українські банки також надають своїм клієнтам кредити в гривнях і іноземній валюті, останні головним чином для оплати імпортних контрактів. Останнім часом в практиці українських банків з'явилися кредити в іноземній валюті для фінансування конкурентоздатних виробництв, у тому числі що проводять і експортну продукцію. Разом з прямими кредитами своїм клієнтам комерційні банки здійснюють кредитування експорту шляхом викупу у експортерів їх зобов'язань в грошовій формі (облік експортних векселів, покупка банківських гарантій), шляхом переуступки експортерами банку грошових зобов'язань на імпортера (операції факторингу), у формі акцепту або негоціації тратт в рамках інструкцій по виконанню акредитиву або у формі аваля імпортних векселів в операціях форфейтингу і т.п., поєднуючи кредитування зовнішньоторговельних операції з видачею гарантії і поручительств за зобов'язаннями клієнтів [13, c.68].