Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, в першу чергу шляхом розвитку вітчизняного законодавства та розбудови відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.
Процес виходу банків на світовий фінансовий ринок, підвищення ступеню їх прозорості та відкритості робить, на наш погляд, актуальним розгляд економічних важелів, як інструментів, що забезпечують ефективне входження національних банків у сферу міжнародного конкурентного середовища. В розвинутій ринковій системі основними ланками зовнішньоекономічного механізму є валютна, податкова, фінансово-кредитна, цінова, митно-тарифна політики, розробка і здійснення яких набуває в Україні сьогодні окремого значення. Економічні важелі пов’язані з рухом вартості і, у зв’язку з цим, безпосередньо впливають на економічні інтереси суб’єктів банківської сфери [62, c.21].
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, яка сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк [37].
На нашу думку, доцільним буде розглянути економічні важелі валютної та фінансово-кредитної політики, які мають безпосередній вплив на діяльність банків як на національному рівні, так і на інтернаціональному рівні.
Валютна та фінансово-кредитна політика є складовими зовнішньоекономічної політики України. Вихідними, фундаментальними положеннями і принципами зовнішньоекономічної політики України є: забезпечення суверенітету України в світогосподарських зв’язках, гарантування її національної зовнішньоекономічної безпеки; вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв’язків повинна ґрунтуватись на суворо еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі і кооперації; взаємодія із світовим господарством має спиратись на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої максимальна свобода безпосередні виробників та експортерів товарі і послуг – підприємств, фірм, банків, корпорацій тощо; відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.
Виходячи з вищезгаданих основоположних принципів можна сформулювати головні складові елементи системи зовнішньоекономічної політики України, і як її складових валютної та фінансово-кредитної політик: створення потужного експортного сектору; національна конвертована валюта; залучення іноземних інвестицій; лібералізація імпорту; проведення зарубіжної підприємницької та фінансової діяльності; розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, небанківські організацій, аудит, консалтінг, лізинг тощо); гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова, валютна політики, які стимулюють диверсифікацію експортно-імпортних відносин; поступова інтеграція економіки в європейські і світові господарські об’єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності [62].
Розглянемо більш детально основні економічні важелі валютної та фінансово-кредитної політики.
Серед економічних важелів валютної політики можна виділити: валютні операції та валютний курс. Весь спектр операцій, які на сьогоднішній день дозволяється здійснювати банкам України і визначає їх конкурентоспроможність на світовому ринку, а валютний курс служить основним індикатором доцільності здійснення таких операцій [56].
Курси валют мають першочергове значення для обміну товарами, послугами і руху капіталу між націями. Іноземна валюта купується і продається на валютному ринку за ціною, яку називають валютним (або обмінним) курсом. Якщо бути більш точним, валютний курс – це ціна на іноземну валюту в місцевій валюті, яка встановлює відповідність між доларами і британськими фунтами стерлінгів, доларами і євро і т.д.. Курс для іноземної валюти базується на ціні банківських (електронних) переказів, які є найшвидшим засобом міжнародних платежів [5].
Для більшості валют котирується лише курс „спот”. Курс „спот” – це зовнішній курс з негайною доставкою (звичайно протягом одного чи двох днів). Однак, для іноземних валют ринки Нью-Йорка, Токіо, Лондона та інших котирують також „форвардні” курси для іноземної валюти, яку, згідно з домовленістю, необхідно доставити у певний час в майбутньому (через 30, 60, 90 днів). Наш аналіз поведінки валютних курсів буде пов’язаний із курсом „спот” [47].
У дійсності є декілька курсів „спот” для певної валюти. Ціна банківських переказів є базовим курсом обміну. Інші засоби платежів – вексель на пред’явника та вексель на термін, як правило, продається за дисконтним курсом, нижчим від базового курсу. Знижки, пов’язані з можливими відтер мінуваннями або ризиком платежу. Порівняно з банківськими переказами, навіть здійснення платежу з використанням тратти, виставленої на банк, відправленої авіапоштою, вимагає двох-трьох днів. Протягом цього часу, дилер, який торгує іноземною валютою, може використовувати як національні гроші, заплачені за тратту, так і іноземний рахунок, на який ця тратта виставлена. Тратта на термін відкладає платіж на більш тривалий період. Знижка на певний вид іноземної валюти, скажімо, 30-денний вексель, буде залежати від поточної відсоткової ставки, оскільки, по суті, покупець векселя позичає гроші продавцеві векселя до настання терміну його погашення. Знижка у порівнянні з базовим курсом залежить також від відмінностей у ризику платежу. Через це комерційні тратти котируються нижче ніж тратти, виставлені на банк з подібним терміном погашення.
Таким чином, курси різних видів іноземної валюти пов’язані з базовими знижками, в яких беруться до уваги фактори ліквідності і ризику. Хоча ці знижки будуть змінюватись із зміною двох наведених вище факторів. Але валютні курси будуть зростати або знижуватись залежно від базового курсу. Тому в аналізі курсів іноземних валют модель курсів «спот» розглядається на прикладі одного курсу, а саме базового для банківських переказів.
Поведінка валютних курсів залежить від типу ринку, іноземної валюти. У випадку, коли немає ніяких обмежень на торгівлю на ринку і офіційні агентства не стоять напоготові стабілізації валютних курсів, курс обміну буде щоденно плавати залежно від пропозиції і попиту на іноземну валюту. Коли ж, однак, уряд дотримується стабілізації, але не втручається в приватні ринкові операції з іноземною валютою, валютний курс буде змінюватися лише в незначних межах. Ці межі час від часу можуть значно розширюватись у випадку втручання держави. І нарешті, уряд може обмежити приватні операції, ставши єдиним покупцем і продавцем іноземної валюти. У цьому випадку курс обміну вже не буде визначатися попитом і пропозицією, а є кінцевим результатом бюрократичних рішень [25, c.64].
Валютний курс має особливе значення в механізмі переміщення контролю над факторами виробництва в перехідних економіках. По-перше, валютний курс забезпечує імпорт цінових пропорцій зовнішнього ринку до національної економіки. У цьому випадку він може використовуватись як антиінфляційний засіб, оскільки зумовлює зміни цін на товари і послуги, у тому числі на національних ринках з високим рівнем домінування одного чи декількох банків. По-друге, він безпосередньо впливає на конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, оскільки на його основі відбувається порівняння доходів і витрат суб’єктів господарювання. По-третє, валютний курс у цьому випадку забезпечує певний характер і рівень зовнішньоекономічної збалансованості національних господарств у цілому, співвідношення експорту та імпорту товарів, послуг, капіталів [25, c.65].
Валютний курс у більшості країн з перехідною економікою застосовувався переважно як антиінфляційний інструмент, а не як засіб по контролю за зовнішньою збалансованістю. Це було особливо очевидно для країн, які використовували фіксований валютний курс (Чехія, Словаччина, Угорщина, Естонія, Хорватія). Але в країнах з плаваючим курсом (Албанія, Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Україна, Польща, Югославія, Росія) центральні банки намагались скоротити рівні знецінення і в кращому випадку зробити так, щоб темпи девальвації були нижчі темпів інфляції [62].
У цьому випадку можливі три варіанти впливу зміни валютного курсу на конкурентоспроможність національних банків у короткостроковій перспективі: позитивний (темпи девальвації випереджають темпи інфляції); негативний (знецінення валюти проходить повільніше, ніж ростуть внутрішні ціни) і нейтральний (зміна курсу національної валюти приблизно збігається зі зміною цін). В першому і другому випадках, особливо за значної різниці між змінами валютного курсу і внутрішніх цін, від експортерів мало що залежить у визначенні їх реальної конкурентоспроможності. У третьому випадку посилюється мотивація до скорочення витрат, підвищення якості послуг, що експортуються, поліпшення її обслуговування.