Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвиваþть традиційні для поета теми. Ó цей період антимонархічний та антиколоніальний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних пророків («Ісаія. Глава 35», «Подраæаніє Ієзекіїлþ. Глава 19», «Осія. Глава XIV»). Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорноþ поетикоþ й наблиæається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Автор то вибухає ненавистþ до кривавих царів-тиранів, то поетизує страдників і праведників, пророкуþчи оновлення народного æиття. Окреме місце серед творів Шевченка, написаних після заслання, посідає його інтимна лірика. Вона відбиває почуття поета, пов’язані з намірами влаштувати родинне æиття, розкриває його болþче переæивання самотності.
Значення Шевченка в українській історії ваæко переоцінити. Його творча спадщина відіграла клþчову роль у становленні нової української літератури. Вона й досі лишається ваæливим духовним компонентом українського національного æиття.
Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлþбі — Маркович, у другому — Лобач-Жученко; літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Íавчалась у приватному пансіоні в Õаркові, æила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Óзявши шлþб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, æила в Чернігові, Києві, Íемирові. Íезабаром виїхала до Франції, оселилась у Париæі. Повернувшись до Ðосії, æила в Петербурзі, співробітничала в æурналі «Отечественные записки». Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Ðосійської імперії. Померла письменниця 28 липня 1907 р. в Íальчику.
Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої найкращі оповідання з
українського народного æиття письменниця створила під час перебування в Íемирові. Íаписані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвоþ «Íародні оповідання» (1857). Ó них авторка звернулася до теми æіночої недолі, зумовленої соціальним безправ’ям. Вона рішуче виступила проти соціальної дискримінації народних мас. Ó повісті «Інститутка» Марко Вовчок гостро критикує кріпосну систему, що згубно позначається не лише на æитті пригноблених, але й на моральному обличчі самих кріпосників.
Перу письменниці налеæить такоæ чимало творів, написаних російськоþ і французькоþ мовами.
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 26 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніæ на Чернігівщині в сім’ї замоæного козака. Íавчався у Íовгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Óчителþвав переваæно в дворянських училищах та гімназіях. Був заарештований за причетність до справи Кирило-Мефодіївського товариства. Звільнившись після кількарічного адміністративного заслання, æив у Петербурзі, де працþвав дрібним чиновником. Одночасно займався видавничоþ діяльністþ, активно співробітничав в українському æурналі «Основа». Кілька років перебував на дерæавній слуæбі у Варшаві, подороæував країнами Західної Європи. Останні роки æиття провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лþтого 1897 р.
Літературну діяльність Куліш розпочав у 40-х рр. Виявив себе як талановитий поет, прозаїк, драматург, майстерний перекладач та проникливий літературний критик. Ó прозі Куліша центральне місце посідає історичний роман «Чорна рада. Õроніка 1663 року». Перший варіант роману (1846 р.) не був вчасно опублікований через арешт письменника. Íова редакція «Чорної ради» побачила світ 1857 р. Використавши історичні свідчення з літописів Самовидця та Григорія Грабянки, осмисливши матеріал козацьких записок, письменник на основі українського історичного матеріалу створив роман вальтер-скоттівського типу. В основу сþæетної канви покладено мотив подороæі. Події в романі зобраæено в двох планах — історичному та особистісному. Центральним епізодом твору є Íіæинська рада 1663 р., в ході якої фатальну роль відіграв простолþд. Äля автора чорний колір позначає не лише соціальну приналеæність учасників ради. Він виступає символом руїни та анархії, що зводить нанівець дерæавотворчі задуми козацької еліти.
Куліш є автором поетичних збірок «Äосвітки», «Õуторна поезія», «Äзвін». Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії, що увійшли до посмертної збірки «Позичена кобза».
Велике історико-літературне значення маþть критичні праці Куліша, позначені аналітичноþ глибиноþ та масштабністþ філософських узагальнень.
Леонід Іванович Глібов народився 21 лþтого 1827 р. в селі Веселий Поділ Õорольського повіту на Полтавщині в сім’ї управителя поміщицьких маєтків. Освіту здобув у Полтавській гімназії та Íіæинському ліцеї. Óчителþвав на Поділлі, згодом перейшов на роботу до Чернігівської гімназії. Кілька років редагував газету «Черниговский листок». Звільнений з посади за політичні переконання, деякий час не мав постійної роботи. Пізніше влаштувався на посаду завідувача земської друкарні в Чернігові. Помер Глібов 29 æовтня 1893 р., похований у Чернігові.
Літературну творчість Глібов розпочав ще на шкільній лаві. Писав поезії російськоþ та українськоþ мовами. 1863 р. в Києві побачила світ перша збірка його байок. Óвійшов в історіþ української літератури саме як байкар. Письменник спромігся вдихнути нове æиття у загалом традиційні сþæетні схеми й тематику, надавши їм колоритних національних рис та актуальних смислових нþансів. Байки письменника формуþть æиву й динамічну картину українського народного æиття з його колективним досвідом та мораллþ. Глібов — автор низки ліричних творів переваæно в елегійному æанрі. Ó них поет досягає високого рівня майстерності в осмисленні фольклорного матеріалу. Його вірш «Журба» («Стоїть гора високая») навіть став народноþ піснеþ. Сум за молодими роками, щемливе переæивання плину часу як особистої втрати – такими є мотиви цього твору.
11
Юрій Федькович (повне ім’я — Осип Äомінік Гординський де Федькович; ім’я Юрій письменник узяв у зрілому віці) народився 8 серпня 1834 р. в с. Сторонець-Путилів на Буковині. Його батьком був небагатий шляхтич, мати походила з родини священика. Íавчався Федькович у приватного вчителя та в реальній школі в Чернівцях. Кілька років вів мандрівне æиття. Слуæив в австрійському війську. Вийшовши у відставку, æив у рідному селі. Пізніше оселився в Чернівцях, редагував газету «Буковина». Помер письменник 11 січня 1888 р.
Літературні твори Федькович почав писати німецькоþ мовоþ у другій половині 40-х рр. Äо української поезії звернувся наприкінці 50-х рр., коли перебував на військовій слуæбі. Військові враæення великоþ міроþ визначили тематику його творчості. Ó 60-х рр. побачили світ дві поетичні збірки — «Поезії Іосифа Федьковича» (1862) та «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича» (1867—1868). Федькович — автор низки прозових творів, які друкувалися переваæно в галицькій та буковинській періодиці.
Ó творчості Федьковича велику роль відіграє військова тема. Автор змальовує підневільний стан рядових військових — простих лþдей, яких позбавили звичного æиття та рідної домівки. Його герої прагнуть вирватися з бездушного світу військової муштри, що обмеæує та деформує лþдську особистість. Вони мріþть про мирну селянську працþ, родинний затишок та рідну оселþ. Прагнення маленької лþдини до щастя дістало яскраве худоæнє втілення в повісті Федьковича «Три як рідні брати».
Творчість Федьковича — самобутня сторінка української літератури. Вона знайомить читача з æиттям та прагненнями українського населення Буковини.
Іван Семенович Левицький (літ. псевдоніми — І. Íечуй-Левицький, І. Íечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Íавчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академіþ. Óчителþвав у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту æиття. Помер І. ÍечуйЛевицький 2 квітня 1918 р.
Початок літературної діяльності І. Íечуя-Левицького припав на 60-ті роки. Ó 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Äæеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батþшки та матушки», «Õмари». Íа тлі худоæніх пошуків кінця ÕІÕ — поч. ÕÕ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.
Äля прози І. Íечуя-Левицького характерне реалістичне відобраæення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Óвагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасування кріпосної залеæності. Ó повісті «Микола Äæеря» письменник зобразив селянина-правдошукача, æиття якого було змарноване в постійній боротьбі з різноманітними проявами несправедливості. Ó повісті «Кайдашева сім’я» прозаїк змалþвав широку картину складних процесів, зумовлених селянськоþ реформоþ. Íа думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного æиття. Вони позначились не лише на майнових відносинах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічному складі селянина. В окремих творах письменник змалþвав æиття української інтелігенції — найбільш глибоко ця тема розкрита в романі «Õмари». Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Íечуя-Левицького.