Смекни!
smekni.com

Зарубежная литература 10 класс Звинякивский стандарт (текст) (стр. 2 из 7)

Однак Адольф — тільки оповідач своїх нещасть, а не автор роману. Автор, який нібито знайшов рукопис Адольфа (типо! вий прийом романтичної літератури), суворо засуджує свого нещасного героя. І дуже важливо — за що саме: Констан засуд! жує Адольфа за те, що він слабкий: «Я ненавиджу, — проголо! шує він, — цю слабкість, яка завжди звинувачує інших у власному безсиллі і не бачить, що зло криється у ній самій. Обставини значать мало, характер — все».

Тим самим Констан перекрив «шлях відступу» — шлях соціального романтизму та соціального сентименталізму (на цьому шляху, навпаки, «характер значить мало, обставини — все»). І цим же самим засудженням людської слабкості Конс! тан відкриває шлях до реалізму. Реалізм — це насамперед історично обґрунтоване усвідомлення взаємин людини і суспільства — характеру і обставин.

Де є перебільшення одного з двох чинників (або характеру, або обставин), про новий метод — реалізм — іще не йдеться.

Засуджуючи «закоренілого романтика» Адольфа, Констан, од! нак, засуджує його з романтичних позицій. При цьому він прагне показати героя, типового для свого суспільства.

Зображення літературного персонажа як типового відкриває можливості для використання його у подальшому розвитку світової літератури. І коли Пушкін, прочитавши «Адольфа», за! думав свого «Євгенія Онєгіна», він тим самим уже погодився з типовістю як характеру, так і обставин, змальованих Констаном. Полемізуючи з автором «Адольфа» в своєму романі, Пушкін по! казав не погоню за задоволенням, а спробу знайти щастя. Однак і герой пушкінського роману якимось незрозумілим для нього чином потрапив «під колесо історії». Як саме, чому?.. Відповіді на ці запитання Пушкін не дає так само, як і Констан.

Не випадково кумиром європейської молоді 30 — 40!х років став Альфред де Мюссе (1810—1857), автор роману «Сповідь сина століття» (1836). Адже він намагався відповісти саме на ці фатальні запитання.

Брак щастя, який так гостро відчули на собі люди поперед! нього покоління, усі ці Адольфи і Чайльд Гарольди, Мюссе на! зиває «хворобою нашого століття» і зазначає дві її причини: перемоги Наполеона кінця ХVІІІ — початку ХІХ століть і його ж поразки у 1812—1815 роках. Героя роману Мюссе під час тріумфів Наполеона не було ще на світі, а під час поразок — він був надто малий, аби щось запам’ятати... Проте відповідь авто! ра роману про «причини хвороби» на той час усіх задовольни! ла. І не в останню чергу тому, що мало хто прочитав написаний на шість років раніше роман Стендаля «Червоне та чорне», де йдеться, власне, про те ж саме...

Чому ж роман Стендаля пройшов повз увагу читацького за! галу? Мабуть тому, що десь поміж творами Мюссе і Стендаля, у перехідній епосі 30!х років, і проходила та, досить умовна, «межа», що розділила старе й нове в мистецтві, — романтизм і реалізм. Заслугою ж французьких романістів першої половини ХІХ століття перед світовою літературою є те, що вони створи! ли складну й привабливу форму соціально!психологічного ро! ману, найбільш придатну для дослідження гострої, «хворобли!

вої» залежності людини від суспільства.

Однак для того щоб відкрити справжні причини цієї залеж! ності та віднайти способи боротьби проти неї, необхідно було, щоб суб’єктивне відчуття її переросло в об’єктивне розуміння. Розуміння ж, як правило, приходить зовсім не звідти, звідки його чекають, до того ж буває надто жорстоким. І має спливти певний час, аби люди до нього звикли...

Ось чому далеко не завжди одні й ті самі письменники здо!

бувають прижиттєву славу і славу посмертну.

ЩО ТАКЕ РЕАЛІЗМ?

Хоч якою умовною не була б «межа» поміж романтизмом і реалізмом, однак саме тут література набула нових рис, які до цього не були виражені так чітко і які змушують говорити про появу нового літературного напряму. Причому найбільш яск! раво вони виявилися саме в жанрі соціально!психологічного роману. Які ж основні риси реалізму?

1. Історичний та соціальний детермінізм[2]. Людина розгля! дається як продукт історії, поведінка її соціально обумовлена, адже особа належить до певної соціальної групи. Гіпертрофія цього принципу передусім спричинила появу натуралізму, провісником якого став Еміль Золя. Натуралізм визначає життя людини не стільки соціальними чинниками, скільки фізіологічними (спадковість, статевий потяг тощо). Також принцип соціального детермінізму призвів до появи соціа!

лістичного реалізму літератури ХХ століття.

2. Цікавість до фактів, подробиць повсякденного життя. Починався реалізм з фізіологічних нарисів під назвою «Фізіологія Парижа» або «Фізіологія Петербурга». Фізіологія Парижа — це жанрові замальовки неофіційного життя міста — побут вулиць, темних дворів, ринків, будинків розпус! ти, життя злодіїв, повій, п’яниць. Фактографія гіпертрофова!

на веде до фотографії, цікавість до якої теж є ознакою доби. Відірвана від духовності мистецт! ва, фактографія вироджується у копіювання дійсності.

3. Психологічний детермінізм. Внутрішнє життя людини розгля! дається як певна «діалектика душі», позбавлена невмотивова! ності та ірраціональності. Все мож! на пояснити і описати як безперерв! ний внутрішній рух. Особливо виразно цей принцип розвивається в творчості Льва Толстого. Пізніше було доведено, що людина — істота більш ірраціональна, ніж пози! тивна.

4. Створення соціальних типів,адже людина — продукт сус! пільства. Адекватність соціальної поведінки людини: якщо ти лихвар, то й поводься відповідно. Проте цей принцип порушено вже у творах Бальзака. Ще Пушкін зазначав у нотатках про Шейлока у Шекспіра, що лихвар, крім скупості, має багато інших рис.

5. Віра в те, що література може вплинути на життя, зміни! ти його на краще. Ця наївна віра робить реалізм привабливим у важкі часи існування людства, незважаючи на те, що ідеологічна догматика ХХ століття використовувала поняття «стиль епохи» та «метод» у власних корисних цілях і виправ!

довувала реалізмом тоталітаризацію мистецтва та культури.

Оскільки кожний художній напрям має свій термін історич! ного життя, то вже в останні десятиліття ХІХ століття реалізм вичерпав себе. Почали виникати інші напрями, об’єднані сло! вом «декаданс», або «декадентство», що не зовсім правильно, тому що декаданс[3] — це світовідчуття, філософія життя, а напрям чи течія — суто художнє, естетичне явище. Цей час визначається як доба кризи гуманістичної культури. Форму! ються такі визначальні течії в мистецтві, як символізм, імпресіонізм. Соціально!психологічний роман замінюється на суб’єктивно!психологічний.

Завдяки зростанню рівня освіти читання у ХІХ столітті стає масовим, виникає попит на сюжетну літературу. Письменницька праця стає прибутковою, адже романи мають великий успіх у чи! тача, активізуються книговидавці. Але якщо сучасний масовий роман чітко розподіляється на історичний, детективний, еротич! ний, авантюрний тощо, то у ХІХ столітті ці ознаки мав роман соціально!психологічний. Стендаль і Бальзак, Діккенс і Толс! той, Флобер і Достоєвський створили високоякісну романну про! дукцію з погляду духовної культури людства, тобто спробували розв’язати одвічні філософські питання, проблеми особи і суспільства, сенсу людського життя. При цьому майже в кожно! му тогочасному романі ви знайдете і детектив, й історію кохання, й авантюрний сюжет. Чим ближче до межі століть, тим більше письменники віддаляли авантюрну фабулу від справжнього філософського змісту твору, перетворюючи детектив, еротику та авантюру на вишукану гру з довірливим читачем. Тому нам легше розуміти твори Бальзака, ніж твори Оскара Уайльда. Але прийнявши умови гри, навчаємося бачити за авантюрним не тільки соціальне чи психологічне, а й суто художнє. Просто слід погодитись із тим, що література — не відображення, а альтерна! тивна форма життя. І в неї власні правила — закони художнього слова.

1.

Простежте розвиток мотиву синовбивства у творах «Маттео Фальконе» П. Меріме, «Тарас Бульба» М. Гоголя та «Гайдамаки» Т. Шевченка.

2. У чому полягає різниця між об’єктивною істиною та суб’єктив+ ною думкою? Чи може літературний твір бути абсолютно об’єктив+ ним чи абсолютно суб’єктивним? Відповідь обґрунтуйте.

1. Поясніть термін соціально психологічний роман.

2*. Які з прочитаних вами літературних творів ХІХ—ХХ століть ви можете віднести до реалістичних? Чи всі із зазначених вище рис реалізму притаманні названим вами творам? Які з ознак реалістич+ ного твору ви вважаєте основними?[4]

3*. Чи погоджуєтесь ви з тезою про приналежність повісті «Тарас Бульба» до романтичних, а новели «Маттео Фальконе» — до ре+ алістичних творів? Обґрунтуйте свою відповідь.

З історії відомо, що Гонта не вбивав своїх синів. Чим ви можете по+ яснити появу цього мотиву в поемі Т. Шевченка: літературними впливами; прагненням трагічно загострити, романтизувати істо+ ричний образ чи іншими причинами? Поміркуйте, за якими ознака+ ми поему «Гайдамаки» можна віднести до романтичних чи ре+ алістичних творів.

Розгляньте картини Е. Делакруа «Свобода на барикадах» (с. 7) та Ж. Енгра «Мадам Рів’єр» (с. 10). Як ви вважаєте, це твори роман+ тичні чи реалістичні? Обґрунтуйте свою думку.

ДЗЕРКАЛО НА БИТОМУ ШЛЯХУ

Творчість Анрі Марі Бейля, відомого під літературним псев! донімом Стендаль, розпочинає новий період у розвитку не лише французької, а й західноєвропейської літератури, який протягом тривалого часу визначав естетичні смаки ХІХ сторіччя.