Я рожден, чтоб целый мир был зритель
Торжества иль гибели моей…
(«Мы случаймо сведены судьбой … », 1832) [49; 7]
Герой ранньої лірики Лермонтова прагне до безграничної волі і в той же час відчуває себе в’язнем, рабом життя. Ці два основних мотиви – волі і неволі, прагнення бурі, боротьби і вимушеного покою – відображені у вірші «Парус» (1832) – самий відомий із ранніх віршів поета. Лермонтовський парус став символом вічної незгоди, вічного заколоту романтичної душі, що прагне досягти недосяжного. Протиріччя між морем і парусом символізує протиріччя між життям взагалі і буремною людською особистістю, що була покинута в океані буття і не знає щастя ні в спокої, ні в бурі.
Вірш «Дума» (1838) відрізняється самоаналізом. Лермонтов піднімається над особистим «я», над своєю свідомістю, оцінюючи її. В «Думі» сучасне покоління показує спустошене, заражене духовною апатією внутрішнє, що втратило своє життєве призначення. Це покоління «зайвих людей», що втратило віру. В цьому значенні «Дума» - своєрідний пролог до «Героя нашого часу», також відображає суспільно-духовний стан кризи післядекабристського покоління.
Вірш має два значимих центра: «я» (поет, той, хто вимовляє весь схвильований монолог) і «покоління». Центральна ідея «Думи» - це осудження громадської інертності і духовної апатії «покоління», якому непідвласне віднайти своє призначення і позитивні громадянські цілі. Композиція підкреслює безпросвітне майбутнє поколінь:
Печально я гляжу на наше поколение!
Его грядущее – иль пусто, иль темно,
Меж тем, под бременем познанья и сомненья,
В бездействии состарится оно. [29; 110]
«Дума» - поетична сповідь, сумна і щиросердечна. Поет впевнений в тому, що воля не приходить сама по собі: за неї борються, страждають, йдуть на каторгу і з гордістю помирають. Лермонтов не міг змиритися з тим, що люди його покоління, старіють в бездіянні, живуть без ніякої цілі, покірно наклонюють голову перед темними силами реакції:
К добру и злу постыдно равнодушны,
В начале поприща мы вянем без борьбы;
Перед опасностью позорно малодушны
И перед властию – презренные рабы. [29; 111]
Вірш закінчується висновком, який підготовлений і виправданий авторськими думками:
Толпой угрюмою и скоро позабытой
Над миром мы пройдем без шума и следа,
Не бросивши векам ни мысли плодовитой,
Ни гением начатого труда.
И прах наш, с строгостью судьи и гражданина,
Потомок оскорбит презрительным стихом,
Насмешкой горькою обманутого сына
Над промотавшимся отцом. [29; 111]
«Дума» - це і сатира і елегія. Автор розповідає від сторони прогресивної інтелігенції, яка не хотіла змиритися з режимом Миколи І, але нічого не могли зробити в тяжкі роки.
Першим великим твором, який Лермонтов вирішив показати народу, стала драма «Маскарад» (1835-1836). Назва твору символічна: мається на увазі не лише реальний маскарад, на якому проходять рокові події героїв, але й образ світу, де правдиві почуття людей сховані під масками, а брехня зводиться в закон. В лермонтовській драмі поєднались романтична п’єса про сучасного демона, трагедія про «петербурзького Отелло» і реалістична сатира на петербурзький світ. Не дивлячись на всі клопотання автора, п’єса так і не була дозволена цензурою – протирічила моральним нормам. В ній можна виділити два конфлікти: соціальний – це конфлікт героя і дворянського суспільства і психологічний конфлікт, внутрішній, в підсвідомості героя. Ця драма - це романтичний твір із буремним героєм, із бушуючими трагічними пристрастями, із ліричною і красивою героїнею, із Мефістофелем, що скривається під маскою персонажу (Казарін), із таємничим незнайомцем, що одержимий «боргом помсти», і з отруєнням. Яркість і сила характеристики дійових персонажів цієї драми, і перш за все грандіозність особистості Євгенія Арбеніна, стремління драматичного руху, афористична влучність і гнучкість вірша, в якому розмовна мова героїв поєднується із могутньою енергією і пристрастю арбенінських монологів, - все це заставляє говорити про «Маскарад» як про великий твір російської класичної драматургії. Лермонтов поставив і вирішив в драмі ту задачу зображення героя в побутовому оточенні, яке мало пряме відношення до становлення його реалізму і яку він не зумів вирішити ні в своїх юнацьких автобіографічних п’єсах, ні у «Вадимові».
Головний герой п’єси Арбенін – Демон, який укладає в своє кохання до Ніни такі ж надії на спасіння і обновлення, як справжній Демон в своє кохання до Тамари. «Маскарад» - соціально-філософська драма, що поєднує в собі зображення світського середовища із постановкою філософської проблеми зла, що розлите в душах людей і навіть в тих, хто із ним бореться. Соціальна направленість п’єси виражається в різкій критиці світу власників і світського середовища, в демонстрації того, як воно саме знімає із себе маски і показує свою особистість: жорстоку, корисну, неправдиву і цинічну. Викриття світу в «Маскараді» підготовлені юнацькою драмою Лермонтова «Странный человек» і – що особливо важливо – пов’язані із традицією «Горе от ума». Ці сторони «Маскараду» і все, що говориться в ньому про неблагополучне життя, налякало петербурзьких цензорів і привели до заборони п’єси.
Тема героя і його доля зазнала під час роботи Лермонтова дуже серйозних змін. Перша із представлених в цензуру, трьохактна редакція «Маскараду» близька по духу до юнацької творчості Лермонтова. В цьому варіанті п’єси Арбенін мстить Ніні за її обман, за образу його гідності і його ідеалу, думаючи, що в її обличчі він мстить суспільству, що заслуговує осудження. В останній чотирьохактній редакції помста і її мотиви у Арбеніна залишаються ті ж самі, але в його особистості більш виділені тіньові сторони (неблагородний вчинок). Зло, що роз’їдає громадське суспільство, проникло в душу героя. Він благородний шулер і авантюрист, але все-таки шулер і авантюрист, що загубив над собою моральний контроль і готовий повірити в погане (в «зраду» Ніни) швидше, чим в щось хороше (в її невинність). Егоїстичний індивідуалізм Арбеніна проявляється навіть в тому, що повинно було протистояти індивідуалізму, - в його коханні до Ніни. Можна думати, що мефістофельський натяк Казаріна не зовсім залишений підстав:
Ты любишь женщину.... ты жертвуешь ей честью,
Богатством, дружбою и жизнью, может быть…
(Действие 2, сцена 2)
Але головна відмінність останньої редакції від попередніх заключається в тому, що Арбенін виявляється в ній жертвою явного, реалізованої в сюжеті помсти.
В умовно-схематичній формі ця роль відображає реальну закономірність дійсності: залежність людини від її минулого і захисну реакцію суспільства, що потерпіли від людини.
Так, в процесі роботи над «Маскарадом» Лермонтов збільшує співчуття до Арбеніна, до його буремного і гордого духу, що обмежує в той час етичні права його особистості, ставить його індивідуалізм під контроль сил, перш за все моральних, які від його волі не залежать. Будучи романтичною драмою, зберігаючи художню своєрідність цього жанру, його бурхливу поетичність і підкреслену театральність, «Маскарад» містить в собі той «реалістичний елемент», якому в наступних творах Лермонтова потрібно більш розвивати.
Працюючи над «Героєм нашого часу», Лермонтов пише шосту редакцію «Демона», в яку вносить деякі поправки.
В «Демоні» розкривається характер, в якому сполучаються ненависть із пристрасною мрією.
«Демон» - найважливіша із романтичних поем Лермонтова. В ній поет глибше, за інші романтичні твори, проникає в тенденції суспільного розвитку Росії того часу, і з винятковою силою виражає заперечення тодішнього життя. Такий тісний зв'язок поеми із сучасним російським життям забезпечив їй популярність.
Саме Демон, а не людина може «Всю жизнь, - века без разделенья // И наслаждаться и страдать». Демону властиві нелюдські страждання:
Что повесть тягостных лишений,
Трудов и бед толпы людской
Грядущих, прошлых поколений
Перед минутою одной
Моих непризнанных мучений?[29; 379]
Ситуація Демон – Тамара нагадує ситуацію Арбенін – Ніна. Але умовно-романтична трактовка Демона звільняє героя від ревнощів, від підозри зради. Близькі до цього відношення Печорін і Віра («Княгиня Ліговська»). Загибель Тамари – це результат зіткнення звичайної і живої в своєму душевному стані людини із титанічною натурою Демона. Злий дух святкував – він привів Тамару у свій світ, про це розповідає вигляд лежачої в труні Тамари:
Улыбка странная застыла,
Едва мелькнувши на устах:
Но темен, как сама могила,