Смекни!
smekni.com

Особенности художественных произведений творчества Михаила Лермонтова (стр. 11 из 12)

У першому розділі, насамперед, було показано, що в якому б жанрі Лермонтов не виступав – в поезії, в прозі чи драматургії, на все накладався відбиток його генія. Поет показує всі слабкі сторони свого покоління: егоїзм, безплідність дійсності, холодність сердець, а також протиріччя між героїчною натурою, яка потребує волі, світла, активної діяльності і реального положення героя в світі, якому не потрібні його подвиги. Поет впевнений в тому, що воля не приходить сама по собі: за неї борються, страждають і з гордістю помирають («Дума»). Автор в своїх поемах розкриває психологію героїв, в яких розповідь ведеться від імені героя.

У другому розділі розкривається романтична традиція в незавершеному романі «Вадим». Фізична і моральна подібність між Вадимом і "героями-монстрами" Гюго і Шиллера (Ган Ісландець, Квазімодо, Клод Фролло, Франц Моор) ставлять героя юного Лермонтова у визначений типологічний ряд. Особливо розроблене і питання про зв'язок філософської проблематики роману з романтичною метафізикою добра і зла.

При багатьох історико-літературних паралелях у "Вадимі" відкрито проявилася індивідуальність авторської позиції, які формують сюжетну і образну структуру роману; початком виступає напружений романтичний ліризм. У силу цього "Вадим" типологічно ближче до романтичної поеми, ніж до яких-небудь видів сучасних російських чи європейських романів.

Також аналізується образ головного героя – Вадима. Вадим зображений Лермонтовим послідовно романтично. Він захоплений одним всепоглинаючим гіпертрофованим бажанням помсти, це єдина сила, рушійний сюжет. Його зовнішній вигляд демонічний, його патетична мова свідчить про те, що спрага помсти володіє героєм. Але побутові картини, а також сцени з участю народу, частково і пейзажі і портрети написані в більш об'єктивній манері, більш повсякденній і, у відповідності з предметом зображення, характерною мовою. Так у романі пробиваються реалістичні ноти, обумовлені виходом за межі суб’єктивної свідомості, зверненням до об'єктивної дійсності.

В третьому розділі розкрито особливості психологічного зображення світу і людини в ньому в незавершеному романі «Княгиня Ліговська», який Лермонтов пише у 1836 році (надруковано у 1882 р.) Саме тут перед нами вперше з'являється Григорій Олександрович Печорін. Вже в цьому романі його характер розкривається в основному реалістично. У «Княгині Ліговській» є елементи подібності зі світськими повістями. Так само, як і в світських повістях, в «Княгині Ліговській» основою розвитку сюжету є любовна інтрига, майже всі персонажі - світські люди, дія розвивається в тому ж світському суспільстві; так само, як і в світських повістях, велике місце займають описи обстановки , портрети і, нарешті, так само багато уваги приділяється темі «світу». Але разом з цим у романі з'являється стільки нових, і ідейних і художніх, не властивих світським повістям, мотивів, що вона вже не може бути зарахована до світських повістей, бо стоїть незмірно вище їх. У «Княгині Ліговській», паралельно зі звичайною світської темою любові та любовної інтриги, розвивається тема бідного чиновника. В особі цього бідного чиновника у романі з'являється не тільки новий, незвичайний для світської повісті, персонаж, але й нові ситуації (зіткнення бідного чиновника з гвардійським офіцером) і нові описи (бідної квартири чиновника, брудного, забитого мешканцями двору і т. д.).

У творі Лермонтова порушена звичайна для світських повістей замкнутість життя світської суспільства. Автор показує це суспільство в протиріччі, в зіткненні з навколишнім середовищем. Це перша досить істотна відмінність «Княгині Ліговської» від світських повістей. Але й саме світське суспільство малюється Лермонтовим зовсім по-іншому. Замість шаблонного опису персонажів «світу», - у Лермонтова прагнення до їх індивідуалізації; замість парадної сторони життя світського суспільства - спроба зображати його будні «без прикрас і без пощади», замість морального осуду світла - гнівне викриття і заперечення його. Вихваляти світ Лермонтов зовсім не збирається, вважаючи, очевидно, це справою безнадійною. Завдяки всьому цьому тема «світу», якою займалися всі світські оповідачі, набуває у Лермонтова зовсім інше звучання.

У четвертому розділі розкрито філософсько-психологічний твір «Герой нашого часу»: від характеристики героя і суспільства, внутрішнього світу героя та жіночих образів до аналізу сюжету. Реалізм роману багато в чому відрізняється від реалізму пушкінського роману. Автор показує і аналізує почуття героїв з такою глибиною і проникливістю, яких ще не знала література його часу. Так назвавши свій роман, Лермонтов робить проблему складною, виносить за рамки особистого рішення. Насправді, можливо, цей час породив таких героїв!

Примітно, що Лермонтов не дав "Герою нашого часу" жанрового позначення. Це "твір", як назвав його Лермонтов, складається з п'яти самостійних творів і двох передмов. У відповідності з поставленим завданням - розкрити "історію душі людської" - і дотримуючись жанровим традиціям літератури, і перш за все, зайнятий внутрішнім світом людини, більша частина повістей, що складають роман (три з п'яти), є щоденником Печоріна, його "журналом". Але щоденником у власному сенсі є тільки центральна повість "журналу" - "Княжна Мері", "Тамань" і "Фаталіст". Так об'єктивність роману зсередини руйнує традиційний суб'єктивістський жанр щоденника.

Образ "героя часу", що отримав втілення у ліричної стихії Лермонтовській поезії, в романі "Герой нашого часу" (1839) розкривається не тільки психологічно. Роман Лермонтова - це його спроба дати аналіз стану сучасного суспільства, досліджувати ту моральну атмосферу, в якій зріють паростки нового життя. Печорін - герой свого часу - тим і відрізняється від усіх інших персонажів роману, що він - єдиний, хто вміє взяти на себе всю тяжкість відповідальності судити не тільки оточуючий його суспільство, але й бути критичних по відношенню до себе. Лермонтов представляє читачеві можливість вивчити різні сторони життя в їх співвідношенні з долею окремої людини, а долю людини розглянути на тлі суспільно-історичних обставин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андроников И.Л. Исторические источники «Вадим». – В кн.: «Лермонтов. Новые разыскания». М.: «Советский писатель», 1947.

2. Андреев-Кривич С.А. Всеведенье поэта. М., 1973.

3. Анненкова В. И. Из воспоминаний // М. Ю. Лермонтов в воспоминаниях современников. — М.: Худож. лит., 1989.

4. Белинский В.Г. Взгляд на русскую літературу. – М.: Современник, 1983. (Б-Ка «Любителям рос. словесности»).

5. Белинский В.Г. Стихотворения М.Ю. Лермонтова // Белинский В.Г. Собр. Соч.: В 9т. – Т.3. – М.: Худ. Лит., 1978.

6. Белинский В.Г. Полные собрания починений. Т. 1-13. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1955-1959.

7. Боткин В.Г. Литературная критика. Публицистика. Письма. М., 1984.

8. Вацуро В.Э. Лермонтов М.Ю. История всемирной литературы. – М.: Просвещение, 1989.

9. Виноградов И. Предисловие к «Герою нашого времени» Лермонтова. М., 1974. (серия «Народная библиотека»).

10. Виноградов В. Стиль прозы Лермонтова. «Литературное наследство». М., 1941.

11. Виноградов И. Философский роман Лермонтова. – М., 1987.

12. Вырыпаев П. А. Лермонтов: Новые материалы к биографии. — 2-е изд. — Саратов: Приволжское кн. изд-во, 1976.

13. Высковатый П.А. М.Ю. Лермонтов. Жизнь и творчество. М.: Современник 1987. – Б-ка «Любителям российской словесности».

14. Герцен А. И. Из статьи "Русская литература: Михаил Лермонтов" // М. Ю. Лермонтов в воспоминаниях современников. — М.: Худож. лит., 1989.

15. Гершензон Д. Я. Лермонтов в русской критике // Жизнь и творчество М. Ю. Лермонтова: Исследования и материалы: Сборник первый. — М.: ОГИЗ; Гос. изд-во худож. лит., 1941.

16. Герштейн Э. Г. Судьба Лермонтова. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Худож. лит., 1986.

17. Гиллельсон М. Лермонтов в оценке Герцена // Творчество М. Ю. Лермонтова: 150 лет со дня рождения, 1814—1964. — М.: Наука, 1964.

18.Гиллельсон М. Лермонтов в воспоминаниях современников // М. Ю. Лермонтов в воспоминаниях современников. — М.: Худож. лит., 1989.

19.Гиллельсон М. Лермонтов в оценке Герцена // Творчество М. Ю. Лермонтова: 150 лет со дня рождения, 1814—1964. — М.: Наука, 1964.

20.Гиллельсон М. Лермонтов в оценке Герцена // Творчество М. Ю. Лермонтова: 150 лет со дня рождения, 1814—1964. — М.: Наука, 1964.

21.Эпштейн М.Н. Природа, мир, тайник вселенной…: Система пейзажных образов в русской поэзии. – М.: Высш. Шк., 1990.

22. Иванов С.В. Лермонтов. Жизнь и творчество. М.: Издательство «Просвещение», 1964.

23. Коровин В.И. Творческий путь М.Ю. Лермонтова. М., «Просвещение», 1973.

24. Лермонтов М.Ю. «И там же был слишком счастлив…»: Стихотворение. Поэма. Драма. Документы. Свидетельства современников. Разыскания исследований / сост. и предисл. Вл. Б. Муравьева. – М.: Моск. Рабочий, 1986. – (Московский Парнас).

25. Лермонтов М.Ю. Сочинения в двух томах. Том второй / Сост. И Комм. И.С. Чистовой; Ил. В.А. Носкова. – М.: Правда, 1990.

26. Лермонтов М.Ю. Сборник статей и материалов. Ставропольск. книжн. изд., 1960.

27. Лермонтов М.Ю. Избранные сочинения./ Сост. В. Вацуро и И. Чистовой; Вступ. Статья В. Вацуро; Примеч. И. Чистовой; Худож. Ф. Константинов. – М.: Худож. Лит., 1983. (Б-ка классики. Русская лит-ра).

28. Лермонтов М.Ю. в воспоминаниях современников./ Редкол.: В.Вацуро, Н. Гей, Г. Елизаветина и др.; Сост., подгот. текста и коммент. М. Гиллельсона и О.Миллер; Вступ. статья М.Гиллельсона. – М.: Худож. лит., 1989. (Литературные мемуары).

29. Лермонтовская энциклопедия. Гл. ред. В.А. Мануйлов. – М.: «Советская энциклопедия», 1981.

30. Лермонтов М.Ю.: Личность и творчество Михаила Лермонтова в оценке русских мыслителей и исследователей. Антологія. СПб., 2002.

31. Лермонтов М.Ю.: Исследования и материалы/ред. кол.: М.П. Алексеев/отв.ред./и др. – Л.: Наука, ЛО, 1979.

32. Мануйлов В. Летопись жизни и творчества М. Ю. Лермонтова. М. — Л., «Наука», 1964.

33.Максимов Д.Е. Поэзия Лермонтова. Изд. «Наука», Москва-Ленинград, 1964.