Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб в умовах номенклатури; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.
ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримки системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на тім чи іншому етапі розвитку суспільства.
Спонукальними обставинами правотворчого процесу безпосередньо виступають об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин, а також прояву права правотворчої ініціативи. У правотворчості легко знайти всі основні елементи процесуальної форми з їхніми специфічними рисами й особливостями.
ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання. Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.
Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру. Це однаковою мірою стосується характеристики як правозастосовчих проваджень, так і правозастосовчих стадій і режимів.
КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:
1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;
2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;
3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;
4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.
Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання. Відновлення стану законності і правопорядку у випадках їхнього порушення. Своєрідність контрольного процесу в тім, що він займає самостійне місце в структурі юридичного процесу як комплексної системи, пронизує їх своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню названих правових форм на належному організуючому рівні.
Розглянута конструкція юридичного процесу, послідовність розташування окремих їхніх різновидів виправдані самою логікою механізму правового регулювання, у якому як безпосередні генератори юридичного впливу виступають самі різні суб'єкти, утворені в результаті установчого процесу. Реальний юридичний вплив припускає накладене функціонування правозастосовної і контрольної діяльності, здійснюваної на основі нормативних розпоряджень, що встановлені в результаті правотворчості.
Список використаної літератури
1. Иванов В, Н. Профессия - юрист: Справочник для абитуриентов и студентов учебных заведений юридического профиля.-М.: Ось-89, 1998.-208 с.
2. Керимов Д. А. Методологические функции философии права // Государство и право.- 1995.- № 9.- С. 15-22.
3. Керимов Д. А. Философские проблемы права.- М.: Мысль, 1972.-472 с.
4. Клименко Н. И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя- К., 1990.-130 с.
5. Коваль Н. В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций.— Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998.-
6. П. П. Официальное толкование норм нрава. М., 1976. С. 15-19.
7. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. факультетів вузів.- К., 1996.— 210 с.
8. Правознавство. Копєйчиков В. В.