Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).
Зі змісту ст. 17 КК випливає, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця, яка виключає кримінальну відповідальність, можлива лише на стадії готування до злочину чи замаху на нього та має відповідати низці ознак.
По-перше, припинення готування чи замаху має бути остаточним. Остаточність означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добровільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову відмову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання при невдалій спробі вчинити злочин. Наприклад, не буде добровільної відмови у разі, коли особа вирішила перечекати, поки місце вчинення злочину залишать відпочиваючі і відпаде небезпека бути поміченим чи затриманим під час пограбування кіоску з продажу пляжних речей. Не буде добровільної відмови й тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру, скажімо, драбину, висота якої не дозволила йому дотягнутися до вікна на другому поверсі, а повторити спробу з більш високою драбиною відмовився.
По-друге, особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею. Це означає, що остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. Для наявності цієї ознаки не має значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця: родичі, знайомі, потерпілий чи інші особи. Не впливає на визнання такої відмови обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, і спосіб, яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочин (прохання, умовляння, погрози тощо).
По-третє, відмовляючись від вчинення злочину, особа усвідомлює можливість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні. При цьому, відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її до кінця.
Мотиви добровільної відмови на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності не впливають. Ними можуть бути: страх перед відповідальністю, жалість до потерпілого, невигідність вчинення злочину тощо.
При добровільній відмові від доведення злочину до кінця особа припиняє вчинення злочину, у неї відпадає злочинний умисел, і тому вчинене нею готування до злочину або замах на злочин перестають бути суспільно небезпечними. Відсутність однієї (обов'язкової) ознаки поняття злочину перетворює такі дії у незлочинні.
Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад злочину (ч. 2 ст. 17 КК).
Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування та незакінченого замаху. При закінченому замаху вона можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає контроль над подальшим розвитком причинного зв'язку між вчиненим діянням (дією чи бездіяльністю) та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток — попередити настання суспільно небезпечного результату. Наприклад, для вбивства потерпілого особа підпалила хату, а через декілька хвилин повернулася й загасила вогонь, що розгорівся.
Добровільну відмову від доведення злочину до кінця треба відрізняти від дійового каяття. Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Дійове каяття можливе як при закінченому, так і при незакінченому злочині. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а дійове каяття і після порушення кримінальної справи щодо винної особи. Добровільна відмова характеризується утриманням від продовження злочину (бездіяльністю), а дійове каяття - тільки активними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчинюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а дійове каяття - при вчиненні будь-яких злочинів, у тому числі й необережних. При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності, оскільки її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека - обов'язкова ознака злочину), а дійове каяття є обставиною, що звільняє від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину невеликої тяжкості, а його окремі складові (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування збитку або усунення заподіяної шкоди) - обставиною, що пом'якшує покарання.
Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінальному ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності. Наприклад, у розділі VI Особливої частини КК передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкодження майна та інші злочини проти власності. У Конституції України та у Законі про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничих виборчих комісій та ін. У КК з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (розділ V Особливої частини).
Загальним чином охоронна функція кримінального права виражена в ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Охоронна функція знаходить своє втілення в кримінальній політиці, тобто діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалізації завдань кримінального права. Тут слід виділити два основних напрямки: з одного боку, посилення боротьби, застосування суворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп, осіб, що вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого — застосування покарань більш м'яких, не пов'язаних з позбавленням волі, або навіть звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості.
1. Кримінальний кодекс України прийнятий сьомою сесією Верховної Ради 5 квітня 2001 р.: Офіційний текст. – К.2001.
2. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України. К., 2004.
3. Бажанова М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. К.- Х. 2002.
4. Біленчук П.Д. Кримінальне право України. К., 2006.
5. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. М., 2005.
6. Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства и права. М., 2003.
7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Х., 2001р.
8. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів.– К., 2003.
9. Шершеневич Г.Ф. Кваліфікація злочинів. – К., 2005.