1.2 Підстави відкриття спадщини
Підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст. 1220 ЦК України).[18, с. 391]
У ЦК України визначається два різних види юридичних фактів: 1) смерть – це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'ектів права; 2) оголошення фізичної особи такою, що померла, рішенням суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла або якщо у місці її постійного проживання немає відомостій про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 46 ЦК України).
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Факт сметрі спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла ч. 3 ст 46 ЦК України, яка передбачає, що фізична особо оголошується померлою від дня набрання чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй сметрю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.
Коли у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.
Стосовно осіб, які померли в один день, але в різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після однієї, а натомість є окремими спадкодавцями. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.[8, с. 273-274]
1.3 Особливості здійснення права спадкування на окремі об'єкти
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК).[18, с.393]
Земельний кодекс України визначає право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будів-ництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (при-садибна ділянка), дачне та гаражне будівництво.[14, с.16]
Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на землю. Відповідно вказане в Державному акті на землю цільове призначення земельної ділянки зберігається і для спадкоємців.
"До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони роз-міщені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно від спеціальної згадки про це в заповіті тягне виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться.
Згідно з ч. 3 ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших бу-дівель та споруд переходить право власності або право користування земель-ною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. А якщо розмір ділянки визнач-ений заповітом, то перевагу мають положення заповіту.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст.1226 ЦК України). [18, с. 393-394]
Стаття 368 ЦК зазначає, що спільною сумісною власністю вважається спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. До спільної сумісної власності належить: 1) майно, набуте подружжям під час шлюбу, якщо інше не встановлене договором або законом; 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів родини, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Хоча частки в праві спільної сумісної власності припускаються рівними, проте угодою сторін, законом або рішенням суду може бути передбачене інше. Тому при спадкуванні такої частки істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблене як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини.
Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, а й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця може бути проведене і визначення конкретної частки в праві спільної сумісної власності, і виділ її в натурі. При цьому припускається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Проте домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду може бути встановлений інший порядок поділу майна в натурі. Отже, розмір часток, визначених при поділі, можуть бути і неоднаковими.
Можлива ситуація, коли не відразу після сметрі спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, які він може отримати після смерті спадкодавця. Про склад конкретного спадкового майна спадкоємець може дізнатися лише після виділу частки в натурі.
Суми заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але він не одержав за життя, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця. Проте в деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку (ст.1227 ЦК).Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каціцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї або їх неможливо встановити. [18, с. 394]
Право на вклад у банку чи фінансовій установі може передаватися за запо-вітом або спеціальним розпорядженням. При цьому надається прірітет заповіт над розпорядженням вкладника, що він зробив банку (фінансовій установі), повністю або частковоскасовує його, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосуюється всього майна спадко-давця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома способами: 1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; 2) новий заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження.
Стаття 1229 ЦК України регулює спадкування права на одержання страхо-вих виплат (страхового відшкодування). Звичайно страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст. 1215–1224 ЦК), але ч. 2 ст. 1229 ЦК України передбачає виняток, встоновлюючи, що в разі, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті, тоді це право не входить до складу спадщини. Це можливо за наявності двох умов: 1) особисте страхування; 2) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті.
Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки – спадкоємець успадковує саме право на відшкодування збитків, але не має права вибору способу відшкодування. Право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємся переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя.
До сподкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку завдав спадкодавець. Ст. 1231 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню спадкоємцями, то можна дійти висновку, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкоємцем договірних зобов'язань, і тієї, яку він завдав іншим особам унаслідок пошкодження їхньго майна, каліцтва або заподіяння смерті.
Крім того до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкоємцем, який був присуджено судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 2, 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування цих обов'язків можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявності присуду суду про стягнення зі спадкодавця ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, що він завдав, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не має значення з яких причин) за життя присуду суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.
Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України).[18, с. 410]