У 476 р. Римська імперія впала. З цього часу починається нова епоха в розвитку міжнародного права. На руїнах Римської імперії утворилися Західна і Східна імперії. Це були ворожі одне одному державні утворення, але вони сповідували одну християнську віру і культуру. Це, незважаючи на ворожість і феодальну роздробленість, сприяло певному взаєморозумінню і дотриманню деяких загальних правил і, отже, сприятливо відбивалося на розвитку міжнародного права. У цей період католицька церква, у прагненні зміцнити й підвищити свій вплив у християнському світі, у своїх проповідях висуває на перший план ті положення теологічного вчення, котрі сприяють гуманізації взаємовідносин між католицькими державами. Зокрема церква закликала всіляко використовувати і свято дотримуватися "Божого перемир'я" у період релігійних святкувань, забезпечити захист мирного населення, надавати право захистку в храмах, монастирях, забороняти деякі найбільш небезпечні види зброї і т.д.
Вчені-теологи формулюють концепцію публічного права, засновану на положеннях природного права, в основі якого лежить божественний закон. Зокрема "принцип дотримання даного слова" випливає з положень природного права. Теологи середньовіччя ототожнювали звичайне право з природним правом і на цій основі поширювали дію міжнародного права на всіх людей, незалежно від їхніх релігійних поглядів. Це було вельми позитивним явищем і сприяло зближенню народів, незалежно від їхніх релігійних переконань, розширенню економічних і культурних зв'язків, розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.
У цей період швидкими темпами йде розвиток міжнародного товарообміну, торгівлі, особливо морської, що дає поштовх розвитку морського права. Характерним для цього періоду є розширення сфери дії морських комерційних угод, закріплення в порядку звичайної норми практики використання векселів (простих, переказних), що зберегли своє значення й у наші дні, розвивається практика арбітражного розгляду спорів. Цей період ознаменувався оформленням у морському праві інституту територіальних вод.
Початок XV століття характерний тим, що в Європі, на основі об'єднання дрібних феодальних князівств і королівств, почав розвиватися процес утворення великих суверенних держав. Суверенітет монархів переріс у суверенітет держав, що сприяло становленню і зміцненню такого важливого міжнародно-правового принципу, яким є принцип суверенної рівності держав.
Під впливом буржуазно-демократичних революцій, що прокотилися по Європі, і наполеонівських воєн, у Європі формувалися найважливіші положення міжнародного права.
У результаті в Європі до початку XIX століття склався певний міжнародний правопорядок, що став зразком для ряду інших континентів та країн. Європа стає центром цивілізованих народів і це накладає певний відбиток на міжнародне право. Воно набуває яскраво вираженого європейського характеру й іменується як європейське міжнародне право, або міжнародне право цивілізованих народів. На початок XX століття воно стало іменуватися як класичне міжнародне право. Така назва була обумовлена тим, що основні міжнародно-правові положення формувались за участю найбільших держав світу, досягнуті угоди і домовленості носили формалізований характер і в цілому відображали інтереси більшості держав.
Тускоз відзначає XIX століття як період дуже прогресивного розвитку міжнародного права, однак "різке загострення протистояння суверенітетів, протиріч між державами призвело в 1914 році до розв'язання війни".
Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.).
Прийняття Статуту ООН подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і правових проблем. Це знайшло відображення у Статуті ООН, у якому були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку. До них належать:
1. Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права і міжнародних відносин.
2. Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права.
3. Осуд і ліквідація колоніальної системи.
4. Затвердження прав і свобод людини.
5. Створення розвинутої системи міжнародних організацій.
6. Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права.
7. Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права.
8. Формування основних принципів сучасного міжнародного права.
Однак реалізація цих положень істотно утруднювалась тією політичною ситуацією, що почала складатися з перших днів післявоєнного часу. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції. Таке становище поглиблювалося тим, що п'ятий постійний член Ради Безпеки - Китай - був спочатку представлений урядом Тайваню, якого не визнає уряд континентального Китаю в Пекіні. З огляду на те, що в Раді Безпеки постійні члени мали право вето, активна діяльність Ради дуже часто виявлялася паралізованою і її роль як гаранта миру була дуже незначною.
В процесі здійснення одного із завдань ООН наростав процес деколонізації. На міжнародній арені почали з'являтися нові суб'єкти міжнародного права - держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи. Вони ставали членами ООН, і співвідношення політичних і міжнародно-правових поглядів в ООН почало змінюватися. Наприкінці 70-х років ці слаборозвинені держави утворили "групу 77", яка почала представляти в ООН значну силу. Поступово ця група розросталась і почала активно виступати за перегляд ряду положень міжнародного права з урахуванням її інтересів. Основні вимоги групи зводилися до:
- звуження сфери свободи і торгівлі (тому що вони не могли конкурувати на світовому ринку з розвинутими країнами);
- централізації управління економікою, що також послаблювало вплив конкуренції;
- звуження сфери іноземних інвестицій на своїх територіях, що гальмувало розвиток самостійності;
- поширення сфери дії національного суверенітету над народними багатствами та ін.
В умовах такої політичної і міжнародно-правової обстановки на міжнародній арені важко було розраховувати на швидку й ефективну дію положень Статуту ООН. Однак найважливіші з них усе-таки пробивали собі дорогу. Насамперед це стосується вирішення одного із головних завдань, поставлених у Статуті ООН перед людством: "знов укріпити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність великих і малих народів".
З метою здійснення цього завдання і для розвитку принципу поваги до прав людини, сформованого в ст.7 Статуту ООН, були прийняті:
- Загальна декларація прав людини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 p. - День прийняття Загальної декларації прав людини - 10 грудня щорічно відзначається ООН як День прав людини);
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Факультативний протокол до нього;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;
- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 p., Рим);
- Європейська соціальна хартія (1961 p.);
- Американська конвенція прав людини (1969 p.);
- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.) та ін.
Також були здійснені дійові заходи, спрямовані на звуження воєнної сфери, і щодо інших питань. У 1959 р. у Вашингтоні був укладений Договір про Антарктиду, що передбачав повну демілітаризацію і нейтралізацію Антарктиди і прилягаючих до неї морських районів, що лежать південніше 60° південної широти, і використання цього величезного регіону на благо всього людства.
У 1963 р. був укладений Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою. Цей Договір поклав початок жорсткому міжнародному контролю над використанням ядерної енергетики.
У 1970 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла "Декларацію про принципи міжнародного права", чим чітко окреслила міжнародно-правове поле діяльності всіх держав.
У 1982 р. ООН прийняла Конвенцію з морського права, яка встановлює чіткий і всеосяжний правопорядок у водах світового океану.
У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку були прийняті програмні документи у сфері охорони навколишнього середовища.
Поряд із цими приймалися й інші міжнародно-правові акти, які сприяють подальшому прогресивному розвитку міжнародного права.
Відзначаючи це, варто підкреслити, що в сучасному міжнародному праві широке застосування одержали норми, що носять імперативний характер, а сфера дії позитивних норм, властивих класичному міжнародному праву, значно звузилася.
В даний час на подальший розвиток міжнародного права великий вплив здійснює та нестабільність, що виникла у зв'язку з розпадом СРСР і національними конфліктами в Югославії, на Близькому і Серед ньому Сході та в ряді інших регіонів світу. До цього слід також додати наявність певної політичної та економічної нестабільності в США, котрі, маючи невирішеними ряд внутрішніх проблем (зубожіння деяких шарів населення, проблеми національних меншостей, у тому числі чорношкірих і корінного населення, зростання кількості наркоманів та хворих на СНІД), зазнають труднощів у боротьбі з зовнішньоекономічним наступом Японії. Ці та ряд інших причин породжують численні збройні конфлікти регіонального характеру, у вирішенні яких ООН не завжди буває на висоті (Косово, Ірак та ін.)У цих умовах необхідна активізація процесу подальшого вдосконалення і прогресивного розвитку сучасного міжнародного права. Особливо це стосується розвитку кодифікації норм міжнародного права за його галузями. В останні десятиліття у цій сфері проведено певну роботу.