Державний устрій Золотої Орди
В історії існування монгольської держави ніколи не було назви «Золота Орда» І зараз дуже важко дати однозначну відповідь на питання: як саме називалася ця держава? Можна тільки виділити три аспекти: яка назва існувала в самих монголів, як називали імперію прилеглі сусіди, як держава почала називатися після свого розпаду. Відомо, що всі монгольські держави, які виникали протягом XIII ст., утверджували панівні династії, що ведуть свій рід від Чингісхана. Тому правителі кожної такої держави сприймали територію, що була їм віддана у володіння, не як державу, а як родовий маєток. Наприклад, старший син Чингісхана Джучі був власником Кипчацьких степів. Він став засновником численного сімейства, яке правило тут, — Джучидів. Тому нові власники називали свою державу не інакше як «улус», тобто «народ, відданий у власність, володіння». До наших часів дійшов ярлик хана Тохтамиша. У ньому він називає свою державу Великим Улусом. Цим епітетом користувалося багато ханів. Особливо це помітно з листування.
Правителі держав, що знаходилися поблизу, називали імперію монголів по-різному. Арабські літописці найчастіше називали а ім'ям хана, який правив у цей період. При цьому завжди було присутнє етнічне уточнення: «Токта, цар татарський», «Берке, великий цар татарський». Зустрічаються й інші варіанти. У них до імені хана додавалося географічне уточнення: «Узбек, володар північних країн», «цар Токта, власник Сараю й земель кипчацьких», «цар Дешт-і-Кипчака Токта». Іноді перські й арабські літописці називали Золоту Орду улусом Бату, улусом Джучі, улусом Узбека, улусом Берке. Часто ці назви закріплювалися навіть після смерті певного хана — «цар Узбек, володар країн Берке». Європейські мандрівники, які проїхали всю золотоординську імперію, називали цю країну «країна Команів» (половців) або ж вдавалися до простішої назви — «держава татар». Папа римський Бенедикт XII називає державу Джучидів Північною Татарією. Руські літописці віддають перевагу етнічному принципу. Русичі їдуть до татар і повертаються від-татар. Лише в останньому десятилітті XIII ст. виникає й закріплюється назва «Орда», яка зберігається до повного розпаду держави Джучидів. А от назва «Золота Орда» з'явилася тоді, коли самої держави вже не існувало. У «Казанському літописці», що побачив світ у другій половині XVI ст., ця назва з'являється вперше, у формах «Злата Орда» й «Велика Орда Злата». її корені слід шукати в багато вбраних ханських ставках, у розкішно прикрашених золотом і дорогими матеріями парадних юртах хана. Найімовірніше, що термін «Золота Орда» зустрічався в розмовній мові вже в XIV ст., хоча він і не зазначався в літописах. Це було пов'язане з тим, що руські літописці вкладали в слово «золотий» значення «світлий», «радісний». А імперія монголо-татар ніяк не в'язалася з таким значеннєвим навантаженням. І тільки після того, як минув тривалий період після розпаду монгольської держави, назва «Золота Орда» закріпилася на Русі.
З найперших років свого існування Золота Орда не була незалежною державою, і хан, який її очолював, теж не вважався самостійним володарем. Це було пов'язане з тим, що володіння Джучидів, як і інших монгольських ханів, юридично складали єдину імперію із центральним урядом у Каракорумі. Каан за однією зі статей яси (закону) мав право на обумовлену частину доходів від усіх завойованих монголами територій. До того ж йому належали деякі володіння в цих областях. Така система була створена для того, щоб уникнути розпаду величезної імперії на дрібні суверенні Держави. Лише каракорумський уряд мав право вирішувати найважливіші економічні й політичні питання. Центральна влада, мабуть, утримувалася тільки завдяки авторитету Чингієхана. Але в 60-і роки XIII ст. навколо каракорумського престолу розв'язалася міжусобна боротьба між Хубілаєм і Ариг-Бугою. Саме Хубілай зробив столицею Хан-балик (сучасний Пекін). Менгу-Тимур, який правив у цей час у Золотій Орді й допомагав у боротьбі за верховну владу Ариг-Бугу, поквапився використати слушну нагоду й не визнав за Хубілаєм права верховного владики всієї імперії, тому що він залишив столицю її засновника та покинув напризволяще Монголію. Із цього періоду Золота Орда одержала повний суверенітет і самостійність у вирішенні всіх питань зовнішньополітичного й внутрішнього характеру. Імперія розвалилася на частини. Слід зауважити, що в Золотій Орді ще до повного розвалу імперії була чітка державна структура, що керувалася засадами, які запропонував Чин гісхан. В основі цієї системи лежало десяткове обрахування всього населення країни. У зв'язку із цим держава мала розподіл на ліве й праве крила В улусі Джучі праве крило склало володіння хана Бату, що простягалися від Дунаю до Іртиша. Ліве крило знаходилося під владою його старшого брата хана Орди Воно займало землі на південь від сучасного Казахстану вздовж Сирдар'ї та на схід від неї. Відповідно до давньої монгольської традиції, праве крило називалося Ак-Ордою (Білою Ордою), а ліве — Кок-Ордою (Синьою). З вищесказаногб можна дійти висновку, що такі поняття, як «Золота Орда» й «улус Джучі» у територіальному й державно-правовому відношеннях не будуть синонімами Улус Джучі після 1242 р. розділився на два крила, що склали самостійні володіння двох ханів — Бату й Орди. Історики зауважили, що хани Кок-Орди були залежні від ханів Ак-Орди в політичних відносинах. Територія, що знаходилася під владою Бату, теж мала розподіл на ліве й праве крила. У перші десятиліття існування Золотої Орди крила були рівнозначні найбільшим адміністративним одиницям держави. Однак до кінця XIII ст. цей розподіл був чисто формальним, перетворився на армійські поняття та зберігся тільки у військових з'єднаннях
Тепер в адміністративній структурі відбулися істотні зміни Крила були замінені на чотири основні територіальні одиниці. Усі вони очолювалися улусбеками, називалися Сарай, Дешт-і-Кипчак, Крим, Хорезм. У Золотій Орді відтепер діяла улусна система. У її основі лежало право кочових феодалів на одержання від самого хана або іншого великого степового аристократа певного наділу — улусу. Але це не було безкорисливою справою. Власник улусу зобов'язаний був у разі потреби забезпечити певну кількість добре озброєних воїнів, виконувати різні податкові й господарські повинності. Така система була точною копією устрою монгольської армії, що ділилася на наділи. З кожного з них у випадку війни виставлялися десять, сто. тисяча або десять тисяч озброєних воїнів. Слід зауважити, що улуси не були спадкоємними володіннями Навіть більше того, хан, який правив, мав можливість відібрати улус назовсім або поміняти його. У початковий період існування золотоординської імперії великих улусів було, очевидно, не більше 15. Границями між ними були ріки Усе це пов'язує адміністративне членування держави з кочівницькими традиціями Подальший розвиток державності, уведення мусульманства ускладнили управління державою. До того ж почалося масове відмирання традицій часів Чингісхана. Хан очолював один із чотирьох улусів і займав степи лівобережжя Волги від її устя до Ками, тобто включаючи колишню територію Волзької Болгарії. Будь-який із цих чотирьох улусів членувався на певну кількість «областей», що були улусами феодалів наступного рангу. У Золотій Орді в XIV ст. було приблизно 70 таких областей за кількістю темників. Поступово формувався апарат управління державою. Часи правління ханів Бату й Берке в історії Золотої Орди можна назвати організаційними. Бату заклав основні загальнодержавні підвалини, шо були збережені при всіх наступних ханах. Були оформлені феодальні володіння аристократії, виник апарат чиновників, заснована столиця, сформований ямський зв'язок між усіма улусами, затверджені й розподілені податки й повинності. За часів правління Бату й Берке існувала абсолютна влада ханів, авторитет яких порівнювався у свідомості підданих із розміром награбованих ними багатств. ; Історики одностайно зазначають, що хани в цей час мали величезну владу над своїми підданими. Хан, який стояв на чолі Золотої Орди, більшість часу знаходився у своїй ставці, яка кочувала степами. Разом із ним були і його піддані, і його жінки. І тільки взимку він дозволяв собі жити в столиці. А ханська ставка, що постійно кочувала, символізувала міць саме кочової держави. Слід припустити, що ханові важко було управляти справами держави, бо він постійно кочував. Це підтверджують численні історичні джерела. У Золотій Орді не проводилися відомі в Монголії курилтаї, на яких усі спадкоємці Чингісхана могли вирішувати важливі справи. Хан тепер спирався на рішення свого уряду, що складався з представників панівного роду й найбільших феодалів. Збираючи своїх підлеглих, хан проводив усі важливі ради. Спадкоємців тепер міг вибирати тільки хан, хоча тут велику роль відігравали нескінченні двірські перевороти.
Русь і Золота Орда (Організація володарювання)
Близько 1257 р. в одному зі списків Лаврентіївського літопису з'явилася наступна замітка: «Toe же зимы бысть число и изочтоша всю землю Русскую, только не чтоша, кто служит церкви». Трохи докладніше записано в іншому списку: «Toe же зимы приехаши числениции, исшетоша всю землю Суждальскую и Рязанскую, и Муромскую и ставиша десятники, и сотники, и тысящники, и темники и идоша в Ворду, толпко не чтоша игуменов, черньцов, попов, клирошан, кто зрит на Св. Богородицу и на владыку». Цей рік став знаменним і для Новгорода, якому пощастило уникнути татарського руйнування, але все-таки змушеного визнати над собою татарську владу. Новгородці були змушені відкупитися від татар. Але для Новгорода це було лише невеликою відстрочкою. Уже через два роки в Новгород прибули татарські уповноважені Беркай та Касачик і почали вимагати данину. Олександр Невський забезпечив їм охорону, оскільки новгородці зустріли гостей досить нелюб'язно. Простий люд не бажав підкорятися татарам. А от бояри боялися їх і просили чернь утихомиритися. Зрештою простий люд змушений, був скоритися. У цей час татари почали їздити вулицями й переписувати всі будинки. Татар супроводжував великий князь володимирський Олександр Невський. Він безліч разів рятував Русь то від шведів, то від лівонських лицарів, то від німецької папської агресії. І тут князь показав себе далекоглядним політиком, який оцінив політичну обстановку. Йому довелося вжити підвищених заходів безпеки проти можливого вияву народного гніву в Новгороді.