2) відділенням Державного казначейства України в містах, районах і районах у містах;
3) державним податковим адміністраціям в АРК, областях, в містах Києві і Севастополі;
4) Міністерству фінансів АРК, Головним фінансовим управлінням обласних і м. Києва державних адміністрацій, фінансовому управлінню державної адміністрації м. Севастополя.
У свою чергу, ДКУ передає цю інформацію в Державну податкову адміністрацію України, а відділення казначейства — податковим інспекціям.
Кожного місяця працівники органів Державного казначейства проводять з податковими органами звірку доходів, які надійшли до Державного бюджету і місцевих бюджетів України. Про наслідки цієї звірки складається довідка, в якій зазначають види доходів відповідно до бюджетної класифікації, надійшло за місяць, надійшло з початку року, відхилення. Остаточне рішення про використання доходів, що надійшли до Державного бюджету України, приймає Державне казначейство України.
3. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету
Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об’єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.
Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.
Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.
Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.
Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.
Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Успішне виконання бюджету за видатками визначається чітким додержанням своїх функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.
Виділяють такі форми бюджетного фінансування:
1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;
2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;
3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;
4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.
Державні субсидії — всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, і її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.
Державна субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів. Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.
Державна допомога населенню — допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансферти — державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.
Державні трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів.
Відомо два методи фінансування з бюджету:
— відкриття кредитів;
— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.
Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів у різних ланках бюджетної системи.
Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.
У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:
1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебувають на бюджеті;
2) видатковий розпис для фінансування суб’єктів господарської діяльності;
3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).
При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розписі наводиться розподіл кредитів у розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а також за деякими статтями видатків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнання) відповідно до бюджетної класифікації.
Для підприємств і господарських організацій кредити відкриваються окремо видатковим розписом за кожною статтею видатків — цільовому призначенню коштів.
Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це — дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах визначених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджету з поквартальним розподілом, де вказується сума затверджених на певний квартал асигнувань.
Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їхніх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджету в банку.
Протягом строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а за необхідності і закривати кредити.
Збільшення кредитів у кожному випадку здійснюється тільки за рішенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджетних прав, наданих чинним законодавством фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з кварталу на квартал або з одного параграфа на інший). Необхідність у кредитах уточнюється з урахуванням перебігу виконання плану за відповідними показниками у разі наявності бюджетних резервів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактична необхідність у кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам.
Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які відкривають у випадках: недокомплектованості чисельності працівників бюджетних установ порівняно із затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентах бюджетних установ, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей у дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах понаднормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та ін.
У процесі здійснення бюджетного фінансування допускається переміщення кредитів. Воно означає зміну цільового призначення бюджетних коштів через збільшення асигнувань за одними видами видатків або розпорядникам кредитів за рахунок їх зменшення за іншими видами видатків або розпорядникам кредитів. Правом переміщення кредитів наділяються розпорядники кредитів у межах, установлених чинним законодавством.