Як свідчить проаналізована мною слідчо-судова практика в справах про хуліганство найбільш часто зустрічаються такі обтяжуючі обставини, як вчинення злочину особою повторно; вчинення злочину з особливою жорстокістю; вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
Віднесення такої обставини як вчинення злочину особою повторно, до обтяжуючих зумовлено тим, що вчинення кількох злочинів повторно, за загальним правилом, свідчить про більшу суспільну небезпечність особи винного. Вже вчинивши одного разу хуліганство, при скоєнні цього злочину повторно винний показує цим своє небажання осмислити свою поведінку і стати на шлях виправлення. Не може визначатись обтяжуючою обставиною вчинення кількох злочинів одночасно, тобто так звана ідеальна сукупність злочинів.
Під особливою жорстокістю, як обтяжуючою обставиною, слід розуміти, перш за все, спричинення потерпілому тяжких фізичних страждань шляхом тортур, мучення, нанесення великої кількості тілесних ушкоджень тощо. Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає вияв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що також свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця.[148] В окремих випадках особлива жорстокість може проявитись і в спричиненні тяжких моральних або психічних страждань як самому потерпілому, так і його близьким.
Під сп’янінням, як обтяжуючою обставиною, слід розуміти такий стан людини, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів або речовин, що викликають одурманювання.
Перейдемо тепер до аналізу санкцій за окремі види хуліганства.
Відповідно до ч.1 ст.296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, –карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
Штраф являє собою міру покарання, що виражається в грошовому стягненні в дохід держави певної суми з засудженого, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в особливій частині КК України. Розмір штрафу за діючим кримінальним законодавством визначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах від тридцяти до тисячі таких мінімумів. Однак згідно з ч.2 ст.53 КК України у санкціях статей Особливої частини КК може бути передбачено і більш високий розмір штрафу. В санкції ч.1 ст.296 КК України передбачено розмір штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто верхня межа штрафу залишилась незмінною. Конкретний розмір (сума) штрафу, що підлягає стягненню із засудженого, визначаєтьсясудом відповідно до санкції ч.1 ст.296 КК України, але з обов’язковим урахуванням при цьому двох чинників: а) тяжкості вчиненого злочину і б) майнового стану винного. Саме з урахуванням майнового стану винного суд на підставі ч.4 ст.53 КК України може призначити штраф із розстрочкою його виплати певними частинами строком до трьох років.
До неповнолітніх штраф призначається з додержанням вимог статей 98, 99 та 103 КК України. Зокрема, у разі вчинення простого хуліганства неповнолітнім суд при призначенні йому покарання у вигляді штрафу повинен встановити, що останній має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. В протилежному випадку застосування до неповнолітнього покарання у вигляді штрафу виключається.
У разі неможливості сплати штрафу суд на підставі ч.5 ст.53 КК України може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. При цьому загальний строк громадських робіт не може перевищувати двохсот сорока годин, а виправних робіт – двох років.
Заміна штрафу на підставі ч.4 ст.53 КК України припустима лише у випадках, якщо встановлено, що неможливість сплатити штраф обумовлена об’єктивними причинами (відсутність роботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення, тощо).
Призначаючи за ч.1 ст.296 КК України покарання у виді штрафу і застосовуючи ст.69 названого Кодексу, судам слід виходити з того, що в таких випадках розмір штрафу не може бути меншим від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в ч.2 ст.53 КК України.[149]
Поряд з тим, санкція ч.1 ст.296 КК України є альтернативною, де поряд зі штрафом передбачаються арешт та обмеження волі.
Арешт (ст.60 КК України) – основний вид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців і відбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештних домах (статті 11, 15 та 50 КВК України). Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч.2 ст.60 КК України, ч.1 ст.50 КВК України).
Верхня межа строку арешту, що може бути призначений судом за вчинення основного складу хуліганства, збігається з тією, яка передбачена в Загальній частині КК України
За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру.
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до семи років. Неповнолітні у віці від 16 до 18 років можуть бути засуджені до арешту з додержанням вимог статей 101 та 103 КК України.
Обмеження волі (ст.61 КК України) – вид покарання за просте хуліганство, який полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправному центрі (статті 11, 16 та 56 КВК України) без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду та обов’язкового залучення до праці.[150]
Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) обов’язково залучається до праці.[151]
Обмеження волі призначається у межах від одного до п’яти років у випадках. В санкції ч.1 ст.296 КК України передбачено застосування даного виду покарання строком до п’яти років. Мінімальний строк обмеження волі не вказаний, однак, очевидно, що він не може бути меншим за передбачений в Загальній частині КК України (ч.2 ст. 61 КК України), тобто меншим за один рік.
Відбування цього покарання завжди пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці, тому в ч.3 ст.61 КК України встановлено, що обмеження волі не призначається неповнолітнім, вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, особам, що досягли пенсійного віку, військовослужбовцям строкової служби та інвалідам першої та другої груп. При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, особою, яка належить до однієї з цих категорій, до неї застосовується одне з передбачених в санкції даної частини статті альтернативних покарань.
Санкція ч.2 ст.296 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років.
Позбавлення волі – це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на вказаний у вироку термін до спеціально призначеної для цього кримінально-виконавчої установи закритого типу. Але, виходячи з вивченої практики, можна зауважити, що позбавлення волі за хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК України, застосовується надзвичайно рідко. Це й не дивно, оскільки в абз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 року вказано: «Суди мають призначати, як правило, суворі міри покарання особам, які вчинили хуліганство із заподіянням потерпілим значної фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тим доцільно застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі, а за наявності підстав, зазначених у ст.69 КК,– і більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, щодо осіб, які вчинили менш небезпечні діяння та можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства».[152]
На практиці зустрічаються випадки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Сутність звільнення від позбавлення волі з випробуванням полягає у тому, що особа, засуджена до позбавлення волі, при умові дотримання встановлених законом вимог, не скеровується у визначену для відбування покарання кримінально-виконавчу установу.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано лише на підставі ст.75 КК України, при можливості виправлення засудженого без відбування покарання та ізоляції від суспільства. При звільненні від відбування покарання суди повинні всебічно і повно проаналізувати характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу винного та інші обставини справи.
Дії, передбачені частинами першою або другою статті 296 КК України, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.