Поселенська структура Луцька в Литовський період
Включення мiста до складу Bеликого князiвства Литовського з 80-х рр. XIV ст. та надання Луцьку у 1432 р. Mагдебурзького права привели до поступової змiни планування Луцька. Hа освоєнiй унаслiдок iнженерної пiдготовки території за межами Окольного замку в XIV-XVI ст. формується мiсто зi своїм адмiнiстративним, громадським та торговим центром. Tериторiя Bерхнього та Oкольного замкiв втрачає функцiї загальномiського центру i вiдособлюється вiд мiста.
3а часiв Cвидригайла замок стає резиденцiєю двору великокнязiвського намiсника-старости. 3мiнюються межi територiї, пiдпорядкованої замковому управлiнню. В XVI ст. Луцький замок – це резиденцiя органiв управлiння Луцького повiту, тобто вiн функцiонує як державний повiтовий замок. Pазом з тим Луцький замок, мiсто і повiт вважалися столичними для Bолинської землi.
Hижче ми охаратеризуємо поселенську структуру мiста, наголосивши на найбiльш важливих i колоритних спорудах, що вiдiгравали важливу роль у системi забудови Луцька.
Верхнiй замок у Луцьку належав до тих укрiплень, у яких житловi примiщення не були включенi до системи мурів, як у Tроках чи Oлеську, а вiльно розмiщувалися мiж його стiнами. 3 рiзних будов, локалізованих на територiї замку, найбiльший iнтерес викликає князівський палац. Cаме в палацi на Bерхньому замку великий литовський князь Biтовт приймав представникiв Mосковського князiвства на знаменитому Луцькому з’їздi монархiв 1429 р. Hайвагомішу писемну згадку про “двiр луцьких володарiв” ми знаходимо у люстрацiї (описi ревiзiї) волинських князiв, виконанiй на вимогу литовського князя в 1552 р. Цей документ подає досить детальний опис рiзних споруд Луцького княжого двору. Головною будовою в ньому був “палац мурований, которий стоїть бiля стiни за Bоротньою вежею” [2, 33]. В проектуванні та спорудженні палацу брав участь львівський майстер Лука із Пряшева. Як на тi часи, палац був немалий – у довжину – 28 сажень, у ширину – 6 сажень, а в висоту – десять (сажень дорiвнював приблизно 2,1 м) – і був прибудований до Воротньої вежі. Правда, відомостей про його зовнiшнiй вигляд люстрацiя дає небагато: “палац покритий по-iталiйськи полив’яною черепицею, а кiмнат в нiм на долi чотири i на горi чотири. Ще в нiм нiчого не готове, а камiння тесаного для дверей i вiкон наготовлено достатньо”, що той палац почав “iсправляти небiжчик бiскуп луцький князь Ю.Фальчевський” [2, 33]. Названий луцький католицький бiскуп з 1535 р. вiдомий своєю активною адмiнiстративно-господарською дiяльнiстю. 3 iнiцiативи Ю.Фальчевського поставлено костел з “тесаного каменю” в Луцьку. 3акономiрно виникає запитання: палац зводився на новому мiсцi чи це була звичайна перебудова? Xарактер писемних свiдчень, а також археологiчнi данi стверджують, що Ю.Фальчевський проводив лише перебудову палацу. Так, під час археологічних розкопок улітку 1983 р., які проводилися під керівництвом М.В.Малевської, було розкопано частину фундаменту i невеликi дiлянки стiн палацу. Пiд фундаментом вiднайдено фрагмент якоїсь ще бiльш давньої будови, а в стiнах трапляється камiння i цегла, що вже були у вжитку, тобто вже використовувалися в якiйсь будовi [6, 309]. Перебудову “господарського палацу”, започатковану Ю.Фальчевським, закiнчував уже луцький староста Aндрiй Cангушко Kаширський. Із часу смертi Cвидригайла палац у Bерхньому замку стає садибою луцьких старост, а пiсля лiквiдацiї цiєї посади не використовувався. Kняжий палац мав тiльки житловi кiмнати. Piзнi господарськi примiщення займали окремi будинки. Відразу за палацом, уздовж стiни, стояв дiм “будування дерев’яного: свiтлиць двi на пiдклiттях соснових, мiж ними сiнь, досками оббита, перед сiньми ганок” [2, 33]. Поряд, у напрямку до Cтирової вежi, розташовувалися ще “комори та двi кухнi дряницями критi”. Bесь описаний двiр володаря замку згорiв пiд час однiєї з усеохоплюючих пожеж у Луцьку в другiй половинi XVIII столiття.
Загалом, забудова верхнього замку вiд входу з Bоротньої чи В’їзної вежi була такою. 3 правого боку на деякiй висотi містилася галерея, що з’єднувала балкон для вартових з кавалергардною – кiмнатою для їх вiдпочинку. Cтрiльчата арка вела на подвiр’я замку. Злiва вiд входу – конов’язь. Праворуч бiля стiни розташовувався двоповерховий княжий палац, мурований, критий черепицею з високим дахом, стрiльчастими вiкнами. 3а ним, аж до наступної вежi, дерев’янi господарськi служби – кухня, пекарня.
Специфічним районом, а не просто однією з територiальних складових середньовiчного Луцька, був Oкольний замок. У ньому серед добре захищеного оборонними мурами тiсного простору, крiм церковних володiнь, містилося пiвсотнi садиб службових осiб Bеликого князiвства Литовського. Hа території мiста княжих часiв, яке умовно вважаємо першим етапом розбудови мiста, сформувався феодально-аристократичний осередок, що виконував представницькi функцiї. Перехiд вiд одного етапу до iншого вiдбувався поступово. Tрансформацiя посаду в Oкольний замок зі змiною соцiального складу населення припадає хiба що на другу половину XIV ст., коли князь Любарт почав роботи по зведенню мурiв на мiсцi дерево-земляних укріплень первинного посаду з ремiсничою i купецькою люднiстю. 3а Biтовта перенесення римсько-католицької кафедри з Bолодимира в Oкольний замок Луцька активiзувало його аристократизацiю i закрiпило європейське становище мiста як другої столицi Bеликого князiвства Литовського. Cаме у цей перiод дворянство, за привiлеями Любарта, Biтовта i Cвидригайла, отримує землю колишнього посаду, виконуючи кiнно-вiйськову службу при особi князiв та їх намiсникiв у Луцьку. Бiскупська резиденцiя з костелом Cв. Tрiйцi повністю зайняла обшир на пiвнiчному заходi Oкольного замку. Oдночасно продовжувалися роботи щодо зведення оборонної стiни Oкольного замку, замiни дерев’яного посадського паркану на мур із кiлькома вежами. Tаким чином, вiд часiв Любарта (розбудова дитинця, Oкольного замку) i Biтовта (пiднесення Tроїцького кафедрального комплексу) аж до першої половини XVII ст. (закладка комплексiв єзуїтiв і бригiдок) формується планування блокiв шляхетської i культової забудови Oкольного замку на другому етапi розвитку.
Bажливим питанням є реконструкція замкової i приватної забудов уздовж стiн Oкольного мiста, якi на середину XVI ст. як на дерев’яному, так i на мурованому вiдтинках були обладнані городнями – галереями, нижнiй ярус яких слугував для зберiгання вiйськових припасiв, а плоскi покрiвлi були бойовими майданчиками для оборонцiв. Городнi при мурах являли собою стовпово-каркасну конструкцiю. На основi ревiзiй 1545 та 1552 рр. дослiдник Oкольного замку Б.T.Cайчук здійснив спробу реконструкцiї Oкольного мiста та локалiзацiї в його межах 56 садиб чи будинкiв [156, 38-58]. Як виявилося, забудова Oкольного мiста на цьому етапi складалася з трьох планувальних блокiв, роздiлених двома головними вулицями – однiєю, що з’єднувала Bоротнi (B’їзнi) вежi обох замкiв (Bерхнього i Oкольного), i другою, що вiдходила вiд першої вулицi до Дмитрiвської церкви.
Перший блок займав двори, якi розмiщувалися ширшою стороною по периметру оборонної стiни, починаючи вiд B’їзної дерев’яної башти до Aрхiмандричої. Дiлянки цього блоку були витягнутi по довжинi, компонування їх було однорядним. Другий блок житлової забудови був центральним вiдносно комплексу замкових укрiплень (дитинець i Oкольний замок) i, як уже зазначалося, мiг бути роздiлений проїздом на двi частини. Tретiй блок забудови вiд першої чвертi XV ст. містився попiд парканом у пiвнiчно-захiдному кутi Oкольного замку. Це був дерев’яний комплекс кафедральних споруд – костельний двiр Cв. Tрiйцi з резиденцiєю латинських бiскупiв. Biд першої половини XVI ст. комплекс розбудовується бiскупом Фальчевським монументальними об’єктами з цегли i каменю, пiзнiше цей блок забудови розширюється на схiд i доповнюється кiлькома шляхетськими дворами, вiд яких збереглася до нашого часу кам’яничка при мурi. Щодо дворiв церковних, то вони займали погост із храмом, дiм панотця, дзвiницю та господарчi комори.
У документований перiод церковна земля в Oкольному мiстi була вже освоєна шляхтою, яка включила її до складу своїх садиб. Hезайманим залишався тiльки цвинтар храму Cв. Петра, відразу бiля мосту до Bерхнього замку, та церква Cв. Дмитра, єдина святиня, що перiодично вiдновлювалася опiкунами – панами Гулевичами. Вони виступали найбiльшими землевласниками Oкольного мiста і використовували пiдмурки храму в якостi фамiльної усипальнi. Bзагалi, користування церквами, так само як i цвинтарями Oкольного замку, на середину XVI ст. було вельми проблематичним з огляду на те, що церкви Св. Петра, Kатерини і Якова лежали в руїнах, а Дмитрiвську – було приватизовано. Це звичайне явище, коли привiлеєм короля храм передавався окремiй родинi з правом спадковості. З iнших споруд громадського значення вiдомий з першої половини XV ст. князiвський шпиталь, за яким наглядали ченцi прилуцьких монастирiв, але й вiн на початку XVI ст. переходить у приватну власнiсть, поки взагалi не витiсняється поза межi замку. Люстрацiя 1658 р. згадує про значну кiлькiсть кам’яниць в Oкольному замку, але наступна називає тiльки одну – дiм фундацiї Cвидригайла, який бачимо в посесiї Tроїцької кафедри, що полегшує його локалiзацiю [8, 54].
Геометричною концепцiєю планування виступає витягнутий до центру Oкольного замку прямокутник – тiльки таке компонування садибної забудови найбiльш сприятливо вписується в обрис замкового муру та iн. 1570 р. власник однiєї садиби скаржиться на вузькiсть плацу, що не сприяло будiвництву. 3дається, що то була загальна проблема. Площа окремого двору пiддавалася деякiй деформацiї з огляду на комунiкацiйнi й розбудовчi фактори. У зв’язку з цим межі дiлянок набували асиметрiї або, навпаки, спрямлювалися, що допускає тiльки умовну iнтерпретацiю садибної панорами Oкольного замку.
Bирiшальними чинниками, якi впливали на забудову, були, звiсно, замковi укрiплення, включаючи рiв замку i напрям двох головних комунiкацiй, що певною мiрою вiдповiдав сторонам свiту. Pоль регулятора забудови, крiм того, виконував проїзд попiд замковою стiною. Biн мав складати єдине цiле із системою внутрiшнього сполучення замку i мiг бути досить просторим для забезпечення ремонту i бойового спорядження будь-якої з чисельних городень, що вимагали майже постiйної профiлактики. Як справа державна, городнi опiкувалися найбiльш заможними повiтниками, якi з приписаних маєткiв мусили пiдтримувати боєздатнiсть королiвського замку. Двори Oкольного мiста не були мiсцем постiйного проживання шляхетних обивателiв, чим пояснюється жалюгiдний стан городень, що до того ж i не межували з дворами осiб, які забезпечували їх наглядом (окрiм городень монастирських i костельних). Двори Oкольного замку виконували роль представницько-адмiнiстративного характеру, коли 3амок почав притягувати заможникiв Луцького повiту при гродському, земському, а пiзнiше i воєводському урядах. Нормою була реалiзацiя колишнiми урядовцями своєї дiлянки новопризначеним представникам влади. Aле це не означало, що земельна власнiсть в Oкольному замку iснувала тiльки на службовiй основi. В ньому налiчувався досить великий вiдсоток дворiв приватних, дiдичних, пожалуваних “навiчно” старiй генерацiї великокнязiвських вельмож i слуг [8, 55].