Мистецтво Середньовічного Китаю (стр. 5 из 7)

Буддійські монастирі, будівництво яких почалося з великою інтенсивністю в IV - V століттях біля столиць і торговельних шляхів, не обкладали податками й незабаром почали грати велику політичну й економічну роль у державі. Кращі художники, різьбярі й майстри-ремісники як місцеві, так і виписані з Індії й центральної Азії створювали там буквально незліченну безліч скульптур.

У пустельним і кам'янистим, випаленим сонцем околицях міста Пинчена, де влітку сині безхмарне небо висвітлює висохлі русла рік і гряди гірських вершин, з далекої відстані відкривалося прочанам або подорожанам скеля, що простягнулася на сотні метрів, прорізана нішами й печерами. У її м'якій і зернистій, немов оксамитової, поверхні сіро-золотавого піщанику й був висічений стародавній буддійський монастир. Юньган ( Храм позахмарних висот). Величезні п’ятнадцяти і сімнадцяти метрові фігури “великого вчителя” Будди й понині заповнюють тісні ніші його печер. Вони сидять і коштують, зростаючись із масивом скель, ці створені не то природою, не то людьми фантастичні гіганти з піднятої в жесті повчання рукою, що застигла посмішкою на чітко висічених губах і спрямованими вдалину широко розкритими очами. Навколо них вся поверхня скелі й зовні й зсередини поцяткована дрібними й великими рельєфами й статуями, що покривають стіни храму, немов кам'яний килим. Ніякої системи в розташуванні печер не було. Вони висікалися в різний час й у різних місцях. Це ціле місто - лабіринт у горах з безліччю величезних гротів і крихітних ніш, багато хто з яких, містилися на гігантській висоті, з'єднувалися колись висячими балконами й недоступні зараз для людини. Люди виліпили з каменю цілі повісті й легенди, міфологічні й релігійні притчі про життя Будди і його учнів. Але й там, де скеля ні чим не заповнена, дикий камінь, округлений вивітрений часом, сприймається як скульптура, так він м'який і сприймаємо дотиком. По середині величезних печер височіють виліплені з каменю китайські пагоди, що служать опорними стовпами, покриті мережею скульптур і рельєфів. Кожне, навіть маленьке, простір використаний для скульптури.

У печерах на стелях зображені індійські боги, зміїні голови, що властиві , скоріше, індійській культурі, ніж китайській. Особливо періоду Сун. Зображення індійські святих говорить про те, що скульптура Китаю багато взяла з індійської скульптури й культури. Хоча починаючи із середньовіччя, ми спостерігаємо поступову асиміляцію іноземних образів, можна прочитати історію додавання нового скульптурного стилю Китаю.

Уже в V - початку VI століття поруч із величезними й великоваговими фігурами Будди з'являються стрункою й витонченою, накресленою сміливою рукою досвідченого китайського майстра графічні рельєфи. Тут у буддійських легендах, можна вже особи китайського типу. Китайські по малюнку одягу, м'якими лінійними складками нагадуючі мальовничий метод Гу Кай-чжі, наділяють безтілесні тіла. Усе тут виконано з тією блискучою майстерністю й добірністю володіння ритмом ліній, яким так славилися рельєфи Стародавнього Китаю й станковий живопис. Чужі образи поступово стають своїми, чужі легенди розповідаються на китайський лад. Ще більше це споріднення зі старим Китаєм почувається в печерах храму Лунминь ( Ворота дракона), розташованого біля другої Вейскої столиці - Лояна. На стінах його гротів, що ставляться до VI століття, зображені в рельєфах з м'якого вапняку то царствені дарувальники храму в розкішних китайських одягах з китайськими особами й зачісками, те легкі й гнучкі фігури крилатих геніїв, що несуться, подібно парфумам ханьских рельєфів, обкутаних гострими складками довгих одягів і шарфами, що розвіваються. Якщо близько підійти до стіни, можна розглянути й зовсім мініатюрні, прокреслені на ній рельєфи, що вражають красою ліній і закінченістю кожної деталі.

Однак, незважаючи на відоме зближення середньовічної й стародавньої скульптури, при їхньому зіставленні відчувається та гігантська різниця у світосприйманні, що й є основним рубежем, що відокремлює стародавню мистецтво від феодального. Ханьскиі рельєфи зосереджують увагу на дії. Людські почуття в них майже не зачіпаються. У рельєфах Юньгана й Луньминя особливо відчувається прагнення до передачі духовного, піднесеного стану людини. Грубою й великовагові, парою примітивні форми сполучаються в скульптурі цих храмів з образами, виконаними надзвичайної чистоти й цнотливості.

У пору коли створювалися храми, скульптори розписувалися ніжними мінеральними фарбами. Зараз їхніх слідів майже не видно. Однак об прийнятої ті часи манері сполучати в єдино скульптуру й живопис можна й тепер довідатися з ознайомлення зі скельними печерами знаменитого храму Цаньфодун. Цей монастир, що розширювався й доповнювався ціле тисячоріччя (з 366 по 1368), був не тільки місцем паломництва ченців, але й великим культурним центром.

Скульптура періоду Тан продовжувала створюватися в тих же скельних храмах, що й вейска. Цю пору розквіту всіх видів й областей китайського образотворчого мистецтва скульптура досягала свого найвищого підйому. У ній виділялися й розвивалися численні жанри. Остаточно зложився національний художній стиль, що збігається із загальним стилем мистецтва Китаю цього періоду. Величезний підйом і широта культури цього часу змінили й змісту культурного мистецтва, наблизивши його до світського, повідомивши релігійним способом життя стверджуючу красу й гармонію, властиві духу всієї культури періоду Тан. Тендітна грація, натхненність і містична споглядальність вейских божеств поступилися місцем більше повнокровному й оптимістичному світорозумінню.

Образи танськой буддійської скульптури різноманітні. У численних буддійських монастирях можна бачити й страшних охоронників входу, що люто зневажають ногою демонів, і численні графічні рельєфи, де як би однією невідривною лінією скульптури обрисовували стрімкість, плавність і пружну гнучкість юних жінок, що летять, із квітами в руках, можна бачити і яскраво розфарбовані, повні земний краси глиняні статуї лесових печер Цяньфодуна й Майцзішаня.

Всі основні якості таньской монументальної пластики, як у фокусі, зосереджують у самій грандіозній скульптурі Лунминя - статуї Будди

Вайрочани (див. рис. 1.7)

Рис. 1.7 статуя Будди Вайрочани

Над всіма печерами західного берега скельного монастиря Луньминя на величезній відкритій платформі височіють двадцятип’ятиметрова статуя Будди Вайрочани - божества світла. Він сидить у величній позі, напівприкривши свої довгі очі, нерухомий і безтурботний. Особа його, з повними почуттєвими губами й бровами формі “півмісяця”, не виражає ніякої відчуженості від усього земного, і саме як би є втіленням земного спокою й земної краси. Величезні німби колами розходяться по стіні навколо його голови, підкреслюючи класичну ясність його особи. Варті поруч фігури воїнів охраників, які своїм каліцтвом і страшним видом повинні були відлякувати від нього злі сили. По контрасту як би ще більше виділяють красу цієї бога-люди. Гігантська статуя в ті часи була як би символом буддійської релігії, досягнутої в танський час. Однак у дійсності вона скоріше втілювала гуманістичні ідеали цієї епохи, широту й волю її образів й естетичних подань. Масивні ідоли вейских печер ув'язнені у свої тісні келії, здаються грубими й при зіставленні із пластичною волею пози Вайрочани.

Тут, у цьому храмі , можна побачити той шлях шукань який пройшло китайське мистецтво. Особа Будди - китайська особа, його тіло таке м'яке й пластичне. У відмінності від статуй попереднього часу він сполучає в собі більшу духовну виразність із чисто фізичною красою й гармонією.

Такою же пластичною красою відрізняється й поміщені в гротах Лунминя статуї юнаків-бодісатв ( учнів Будди, що залишилися на землі для порятунку людей), що персоніфікують ідею доброти й милосердя. Вони коштують, злегка зігнувшись у гнучкому й плавному русі, виставивши стегно й опустивши похилі плечі. Мальовничі складки ковзних тонких одягів і дорогоцінних намист лягають навколо тіла, обрисовуючи його. Вони, не приховуючи земної краси оголеного тіла, у той же час немов зливаються з ним, подовжуючи, облагороджуючи й роблячи особливо витонченими його пропорції. Повні юнацької принадності особи бодісатв не індивідуальні. Однак скульптори танського часу, прагнучи втілити в камені загальний тип прекрасно ніжного юнака, зуміли передати гуманістичного, повні глибокого людського змісту почуття людини, що усвідомили свій внутрішній світ. Духовне багатство.

У танський час поховання імператорів прикрашалися часом, так само як і ханьскі гробниці, скульптурними рельєфами. Однак ці рельєфи вже не були пов'язані з буддійською релігією й носили часто світський характер. Такі були розташовані Сиане шість монументальних плит гробниці танского імператора Тайцзуна. За традицією вважають, що вони були створені по малюнках знаменитого живописця Янь Ли-бэня. Выполняные у високому рельєфі на витягнутих плитах з ясно-сірого вапняку, вони зображують запряжених коней, що коштують, що йдуть і мчаться в стрімкому галопі. гриви, Що Зметнулися, летять по вітрі, немов мови полум'я, тонкі породисті морди напружені так, що в не почувається трепет живих мускулів, відчувається теплота живої плоті. Здається, що ці образи, подібні до коней Парфенону, неповторні. Однак якщо глянути на круглу глиняну скульптуру, клавшуся по звичаях у поховання й демонструвала собою вид дуже древньої народної творчості, то стане очевидним по досконалості й пластичній волі форм, вірності анатомії, а також розмаїтості руху представлених у ній кінських фігур, що встають дибки, що іржуть, що мчаться галопом, що скульптура всіх видів і жанрів мала багато загальних рис і відбивала єдині подання свого часу про світ.