Досить цікавою є розповідь Геродота про щорічне у скіфів свято вшанування святих дарів – золотих плуга, ярма, сокири та чаші. „Проте коли хтось із сторожів цього золота під час свята, будучи просто неба, засне, скіфи кажуть, що він не проживе до кінця року. І через це як нагороду йому дають стільки землі, скільки він може за один день об’їхати верхи”. На думку фахівців, цей звичай був пов’язаний з уявленням про необхідність магічного запліднення матері-землі спеціально обраним священним царем, якого через рік вбивали та міняли на іншу людину, що мала свіжі сили.
За походженням скіфська релігія належала до індоіранських. В класифікаційному плані це політеїстична "природна" релігія, суть якої — обожнювання природних явищ та соціальних категорій. Дискусійним залишається питання щодо наявності індоіранських реліктів у скіфській релігійній ідеології та практиці, зокрема образах деяких божеств, міфологічних сюжетах. Існують також лінгвістичні дані на користь індоарійської приналежності частини степового населення. Відроджується і здобуває переконливі докази концепція щодо подібності релігійної традиції скіфів (а також індо-іранців у цілому) з релігійними уявленнями фінно-угорських народів Уралу та Зауралля[18].
Висновки
Як видно із реферату, скіфські племена поряд з військовою справою займалися переважно скотарством і вели кочовий спосіб життя, пересуваючись з місця на місце у пошуках корму для коней, великої рогатої худоби та овець. Для їх суспільної організації характерний лад військової демократії.
Частина скіфів-кочевників у V-VІІст. до н.е. поступово почала переходити до осілого способу життя. Виникали великі поселення, укріплені ровами, земляними валами та кам’яними стінами. У кочових скіфів, котрі володіли великими стадами худоби і жваво торгували з грецькими містами-державами, відбувався процес майнового розшарування[19]. Почали застосовувати працю рабів. Скіфи перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу. Влада багатьох вождів з виборної поступово перетворювалася у спадкову. У деяких степових скіфських племенах відбувся поділ на рабовласників і рабів. Головним джерелом поповнення рабів було підкорення осілих племен. Раб вважався власністю пана, річчю, яку можна продати, подарувати, обміняти і передати у спадщину. Раби використовувались здебільшого у домашньому господарстві, а також для охорони стада. При розпаді первіснообщинного ладу рабство втрачало патріархальний характер. Посилення експлуатації викликало повстання рабів, що жорстоко придушувалися. Створювалися передумови для створення рабовласницької держави.
Перша скіфська держава виникла у середині IV ст. до н.е. Вона займала територію Північного Причорномор’я від Азовського моря до Дунаю. Панував нею цар Атей. У ІІІ ст. до н.е. утворилася скіфська держава в Криму. Вона була тривалішою і могутнішою від держави Атея. Ії столицею стало м. Неаполь
Скіфський, який найбільшого розквіту досяг у ІІ ст. до н.е. за царів Скілура та його сина Палака. У Скіфії встановилися рабовласницькі відносини з пережитками первіснообщинного ладу[20].
Приватна власність зосереджувалася передусім у руках племінних вождів і старійшин племен, їх родин. Решта населення – це вільні общинники, які несли військову службу, сплачували данину і виконували різні повинності. У містах основну частину населення становили вільні ремісники, а також купці.
У скіфів існувала деспотична царська влада, а також існувала де яка форма царського культу. Важливий аспект ідеології скіфського суспільства становили уявлення щодо суті царської влади. Скіфські царі, які нібито походили від богів, мали не тільки вищу мирську, в тому числі й військову владу, а одночасно були й верховними жерцями й мали найвищий авторитет у релігійних справах. Тобто їхні функції були близькі до функції священних царів. Однак кандидатура царя і його наступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Рада старійшин і племінних вождів розв’язували важливі державні питання. Отже, характеристика суспільного устрою і державного ладу скіфсько-сарматського політичного об'єднання дає підстави стверджувати, що це була кочова імперія на зразок східної деспотії з сильними рабовласницькими тенденціями.
Наприкінці ІІ – початку ІІІ ст. н.е. Скіфія як політичне об’єднання перестала існувати. Пануванню скіфів поклала край міграція сарматів із-за Дону на Захід. Під час великого переселення народів скіфи асимілювалися іншими.
У даному рефераті, ми побачили, як створювалась та розвивалась Скіфська імперія, якій устрій був у суспільстві, і як релігія вплинула на її розвиток.
Список використаної літературі
1. Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы (появление на исторической арене до конца IV века до н.э.). – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1974. – 156 с.
2. Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – К.: ВД Альтернативи, 1998. – 335 с.
3. Ельницкий Л.А. Скифия евразийских степей: Историко-археологический очерк. – Новосибирск, 1977. – 255 с.
4. Іванов В.М. Історія держави и права України. – К.: Атака, 2003. – 416 с.
5. Історія держави и права України. Т.1. /За ред. В.Я.Тація. – К.: «Ін.Юре», 2003. – 656 с.
6. Кульчицкий В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – К.: Атака, 2001. – 320 с.
7. Петрук В. Велика Скіфія – Оукраїна. – К.: Спалах, 2001. – 432 с.
8. Хазанов А.М. Социальная история скифов: Основные проблемы развития древних кочевников евразийских степей. – М.: Наука, 1975. – 343 с.
[1]Петрук В. Велика Скіфія – Оукраїна. – С. 47.
[2]Іванов В.М. Історія держави и права України. – С.65.
[3]Артамонов М.И.Киммерийцы и скифы. – С. 140.
[4]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С. 140.
[5]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С. 141.
[6]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С.143.
[7]Кульчицкий В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – С.9.
[8]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С.142.
[9]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С.139.
[10]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С.142.
[11]Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. – С.144.
[12] Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – С. 207.
[13] Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – С. 208.
[14]Історія держави и права України. Т.1. /За ред. В.Я.Тація. – С.311.
[15] Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – С. 209.
[16] Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – С. 209.
[17] Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку Історії. – Т.1. – С. 210.
[18] Історія держави и права України. Т.1. /За ред. В.Я.Тація. – С.309.
[19]Хазанов А.М. Социальная история скифов. – С. 15.
[20]Хазанов А.М. Социальная история скифов. – С.17.