ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ДЛЯ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ СТАЦІОНАРУ
Лекція 1. Вступ до курсу історії України
План.
1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу.
2. Періодизація історії України.
3. Джерела та історіографія курсу історії України.
1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу.
У процесі вивчення будь-якої науки неприпустима плутаниця. А тому перш ніж говорити про предмет і мету курсу історії України, необхідно з’ясувати що ж означає термін “історія”. Він давньогрецького походження і в перекладі означає розповідь, оповідання. З грецької мови цей термін перейшов до латинської і разом з нею поширився в усіх країнах Європи.
Є кілька визначень поняття “історія”. По-перше, в широкому розумінні слова “історія” – це загальний процес розвитку. Зокрема, так ми говоримо про історію всесвіту, історію при роди, історію техніки, історію культури, історію архітектури, історію живопису тощо. По-друге, під історією у вузькому значенні слова ми розуміємо життя та розвиток людського суспільства, тобто маємо на увазі сукупність конкретних різноманітних дій і вчинків окремих людей, людських колективів, людських спільнот, усього людства в цілому.
У свій час К.Маркс зазначав, що ми знаємо тільки одну єдину науку – науку історію, яку можна розділити на історію природи та історію людей. Вони обидві нерозривно пов’язані між собою, бо тільки з появою людини ми вступаємо в сферу історії. Але є і різниця між історією людей та історією природи, яка полягає в тому, що люди самі роблять свою історію і роблять її свідомо.
Якщо мати на увазі історію нашої країни то предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства на українських землях з найдавніших часів, тобто з часу появи людини і до наших днів.
Головна увага при викладанні курсу історії України приділяється розгляду проблем про виникнення і формування українського народу та його держави, інших народів, що проживають на території України та їхні відносини із сусідніми державами. Особливе місце відведено економічному розвитку, соціальним і політичним процесам, процесу науки, розвитку освіти та культури, ознайомленню з діяльністю видатних особистостей тощо. Разом з тим вивчення запропонованого курсу допомагає з’ясувати місце історії України у світових цивілізаційних процесах. Як бачимо, курс історії України достатньо великий і складний за обсягом проблем. Й усі їх потрібно опанувати.
Отже, метою курсу історії Україниє: надання знань про сутність соціально-політичних та економічних процесів, що відбувалися в минулому й відбуваються в сучасній Україні, їх об’єктивну зумовленість, взаємозв’язки та взаємозалежності.
Завданнями курсу історії Україниє: а) вироблення вмінь аналізувати й оцінювати явища політичного розвитку українського суспільства в контексті світової історії; б) зіставляти історичні процеси з епохами, в) застосовувати набуті знання для прогнозування суспільних процесів; г) формування свідомості громадянина й патріота України.
Історичне пізнання відіграє в суспільстві ту ж роль, яку в діяльності індивіду має пам’ять. Людина, що лишилась пам’яті, лишається особистої самосвідомості, розпадається як особистість, перестає ототожнювати себе з самим собою. І це зрозуміло, бо пам’ять зберігає великий обсяг корисної інформації про події, знайомих людей, про правила поведінки, виробничої, суспільної чи політичної діяльності. Завдяки пам’яті людина у змозі зберегти і передати відомості про все побачене і почуте. Відсутність чи втрата пам’яті веде до неможливості здійснення будь-якої соціальної індивідуальної діяльності. Так само і з історичною пам’яттю. Тільки глибоке вивчення історичного шляху свого народу допоможе нам повернути почуття національної гідності, честі і поваги. Не дивно, що той же В.Й.Ключевський відмічав, що кожен із нас повинен бути трішки істориком, щоб стати свідомим і сумлінно діючим громадянином”.
Узагальнивши все сказане вище, можна виділити окремі соціальні функції, які виконує курс історії України. Виділимо кілька головних:
-інтелектуально-розвивальна (Вивчення історичного шляху України – копітка робота. Один з найосвіченіших людей свого часу М.Г.Чернишевський підкреслював – “Історичний шлях – це не тротуар Невського проспекту….”)
-практично-політична (Попередні покоління жили для нас, бажали, щоб наше життя було кращим. Вони робили помилки . Але їх досвід дає уроки. У кожного покоління є свої ідеали. Але вони не придатні для всіх, завжди і всюди. Щоб знати, які з них і в якій формі можуть бути здійснені в даному суспільстві і в потрібний історичний час, потрібно добре вивчити накопичений суспільством досвід, старанно зважити й оцінити його)
-світоглядна (Погляд на світ, суспільство, закони його розвитку можуть бути науковими чи ненауковими. Науковим світогляд буде лише тоді, якщо наука спирається на об’єктивну реальність. В суспільному розвитку об’єктивна реальність це перш за все історичні факти. На історичній безграмотності спекулювали і продовжують спекулювати різного роду “пророки”, прибічники догми і “Лженауки” про суспільство, бо, не знаючи історичних фактів, люди змушені сприймати різні ідеологічні постулати і гіпотези на віру. Щоб історичні висновки були дійсно науковими – потрібно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу, або явища без винятку і в їх сукупності. Лише тоді можливо отримати об’єктивну, адекватну дійсності картину)
-морально-виховна (Історія володіє гігантським виховним потенціалом. Знання історії свого народу, ненависть до ворогів, загарбників, розкривають роль і місце особи в історії, дозволяють пізнати моральні і навчальні цінності людства, зрозуміти такі категорії як борг перед людством, перед суспільством, людське щастя, доброту, а отже й також бачити вади, ганебність суспільства і людей, їх вплив на людські долі. Отже, говорячи словами наших предків, ми повинні розуміти, що той хто не пам’ятає уроків історії – приречений пережити їх ще не раз).
Отже, з усього сказаного можна зробити висновок: історія – це наука про те, як виникла, передавалася від покоління до покоління культура, як зростала цивілізація, якою, при тому, була доля народу. Ця наука й зветься історією чи окремої країни, чи всесвітньої. Історія України – складова і невід’ємна частина всесвітньої історії. Саме з таких теоретичних засад ми й будемо вивчати історію України . Але при цьому потрібно пам’ятати, що історія хоча і користується математичними методами дослідження минулого – ніколи не була точною наукою.
Одним з найбільш проблемних питань, що намагаються вирішити історики, є питання про історичну періодизацію. Існування єдиної точної періодизації дає можливість не заплутатися при вивченні як Всесвітньої історії, так і історії України.
Зі шкільного курсу ви ознайомлені з періодизацією всесвітньої історії Д.Леддока. В основу цієї періодизації був покладений матеріал, з якого робили знаряддя праці в той чи інший історичний період. Так, нам відомі такі періоди, як: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік, залізний вік. Керуючись критерієм Леддока, наш час називають атомною добою або віком інформації. Найбільш відомими є періодизації всесвітньої історії Ж.Ж.Руссо, Ф.Енгельса, К.Маркса, М.С.Грушевського.
Як складова всесвітньої історії свою періодизацію має й історія України. Для полегшення вивчення багатовікової історії України ми пропонуємо наступну періодизацію:
Перший період – “Первісна доба на території України. Історичні корені українського народу”. Цей період охоплює час від появи людини на території України до утворення Київської держави (1 млн. р. до н.е. – VIII ст. н.е.). З’ясовується питання появи людини на території України та історичні предки нашого народу.
Другий період – “Київська Русь. Галицько-Волинська держава (IX – перша пол. XIV ст.)”. Період охоплює час від виникнення до розпаду перших великих українських держав та зародження передумов складання української народності.
Третій період – “Литовсько-польська доба” (Латентна (прихована) доба) в історії України (друга пол. XIV-сер. XVII ст.). Це час, коли українські землі інкорпорувалися до Великого Литовського князівства, а потім потрапили в залежність до Польщі та інших держав. Це час коли виникло запорозьке козацтво.
Четвертий період – “Національно-визвольна революція українського народу середини XVII ст. Складання державності України. Гетьманщина”. Він охоплює час від початку національного визвольного руху в Україні до знищення російським царизмом української державності наприкінці 18 ст. Його основний зміст – духовне та національно-культурне відродження українського народу, складання українсько-козацької держави і втрата власної державності.
П’ятий період – “Українські землі під владою Австро-Угорській та Російської імперії”. Він охоплює цілу епоху в історії України від кінця XVIII ст. до лютого 1917 р. Це час коли економічний розвиток і соціально-політичні процеси призвели до утвердження ринкових відносин та розгортання національно-визвольного руху, який переріс у революційний. Чималою мірою цьому сприяла Перша світова війна під час якої Україна перетворилася на арену запеклої боротьби двох великих світових угрупувань держав за українські землі.
Шостий період - “Українська національно-демократична революція. Боротьба за відродження державності України (1917-1920 рр.)”. За цей час було створено Українську Центральну Раду, проголошено автономію, а потім і незалежність УНР. Діяли гетьманський режим П.Скоропадського та Директорія. Відбувся акт злуки УНР і ЗУНР. Разом з ним український національно-визвольний рух був придушений більшовицькою Росією.
Сьомий період – “Українська РСР в добу модернізації народного господарства (20-30 рр. XX ст.)” або “Україна у міжвоєнний період” (1921-1939 рр.). Це період, коли в Україні почала випроваджуватися нова економічна політика, невдовзі згорнута; українізація; набуло поширення масове розселянювання, довершене катастрофічним голодомором 1932-1933 рр.; відбулося утвердження тоталітарного ладу.