Література
Апанович О.М. Розповідь про запорозьких козаків. – К., 1991.
Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К., 1993.
Антонович В.Б. Про козацькі часи в Україні. – К., 1991.
Антонович В.Б. Коротка історія Козаччини. – К., 1991.
Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.
Гуржій О.І. Українська козацька держава у другій половині 17 – 18 ст. Кордони, населення, право. –К., 1996.
Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального стану. –К., 2000.
Яворницький Дмитро Іванович. Історія запорозьких козаків: У 3 т. –К., 1990.
Лекція 5. Доба козаччини
Частина ІІ. Українська національна революція ХVІІ ст. (2 години)
План
1. Причини, характер та рушійні сили, хід та особливості української революції.
2. Договір з Московією. “Березневі статті” 1654 р., їх умови, правове та історичне значення.
3. Доба Руїни.
1. Причини, характер та рушійні сили, хід та особливості української революції.
“Ординація Війська Запорізького” 1638 року ліквідувала чимало прав козацтва і на певний час принесла полегшення польській шляхті. Але вже за кілька років козацтво починає збирати сили для нового виступу проти польського панування.
Головними причинами зростаючого незадоволення українців політикою Речі Посполитої були: посилення гніту селян і міщан, наступ на права козацтва й небажання надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан, незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів, переслідування православного духовенства й національно-релігійні утиски інших груп населення.
Головним організатором національно-визвольної боротьби проти поляків став Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький. І це не було випадковістю, оскільки саме особисті мотиви разом із довго виношуваними планами стали безпосереднім приводом для збирання військових сил козацтва й початку повстання. Під керівництвом Хмельницького запорозькі козаки у січні 1648 року вигнали польський гарнізон і обрали Богдана гетьманом. З цього моменту Січ стала центром збирання повстанських сил для визвольного руху.
До Хмельницького приєднувалися величезні маси населення з різних суспільних верств, які стали рушійними силами цього руху. Серед них: селяни і міщани, що терпіли від феодальної експлуатації, невдоволене своїм становищем реєстрове козацтво, запорозькі нереєстрові козаки, православне духовенство, постраждале від національно-релігійного гноблення.
Історики довгий час не могли прийти до єдиного визначення цього національно-визвольного руху, називаючи його то повстанням, то війною, то революцією. Історик О.Бойко прекрасно аргументував доцільність використання тут терміну “національна революція”, оскільки народне повстання 1648 року, охопивши великі території, переросло у визвольну війну, а війна зумовила докорінні зміни в суспільстві, що вилилось в революцію.
Українська національна революція 1648 - 1676 рр. має кілька етапів: перший (лютий 1648-серпень 1657) – найбільшого піднесення національно-визвольних змагань і соціальної боротьби; другий (вересень 1657-червень 1663) – громадянська війна і поділ України на два гетьманства; третій (червень 1663-вересень 1676) – боротьба за возз’єднання Української держави. Ця війна мала національно-визвольний, релігійний і соціальний характер.
Злякавшись повстанців, Польща кинула великі сили на придушення національного руху, але не змогла.
Протягом першого року війни повстанці отримали блискучі перемоги під Жовтими Водами (5 травня 1648), під Корсунем (26 травня), під Пилявцями (20 вересня).
Успіхи повстанців в першій же битві пояснюються в значній мірі двома вдалими кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва й укладенням союзу з кримськими татарами, які в допомогу йому дали 3 тис. воїнів
Але причиною перемог козаків в багатьох битвах були також особисті, професійні якості Хмельницького, його талант стратега й тактика, багато чисельні козацькі хитрощі.
У короткий час були визволені значні території України - Лівобережжя, значну частину Правобережжя, Білорусії. Звістка про те, що Богдан наближається до Львова призвела до того, що “майже весь Люблін впав духом і все, що живе, вирушило в путь”, не було нікого, “хто б не думав про порятунок свого майна й свого життя. Але, після перемоги під Пилявцями 20 вересня 1648 року і укладення перемир’я під Замостям, Богдан повертається до Києва, де його зустрічають як “українського Мойсея”. Цей поворот був зумовлений виходом козацьких військ на етнографічні українські кордони, необхідністю надання війську відпочинку, його поповнення й озброєння, а також потребою в певному часі для створення чіткої політичної програми подальших дій.
Це не задовольняло Польщу, яка вже в травні 1649 року розпочала наступ на українські землі. Внаслідок вмілих тактичних дій, козацьким військам вдалося оточити великі сили поляків під Збаржем (червень) і Зборовом (серпень). Це була військова катастрофа для поляків, але у вирішальний момент союзник козаків кримський хан Іслам-Гірей, підкуплений поляками, зрадив Хмельницького. Під тиском обставин Хмельницький погодився на укладання 8 серпня 1649 року Зборівського мирного договору. За договором зберігались вільності З.В.; реєстр збільшувався до 40 тис. осіб; проголошувалась амністія учасникам війни; гетьманська влада у Київському, Чернігівському, Брацлавському воєводствах; польській шляхті поверталися усі її маєтності. Ця угода виявилась нетривкою і нетривалою. Обидві сторони, невдоволені цим договором, невдовзі знову розпочинають війну.
У лютому 1650 року польські війська вдерлися на Поділля. Найбільш вирішальним моментом бойових дій стала наступна битва, що відбулась у червні 1651 року під Берестечком. Сили сторін були приблизно рівними, але Іслам-Гірей у найбільш вирішальний момент знов-таки вивів війська з бою, та й ще взяв у полон Хмельницького, який намагався їх затримати. Через деякий час гетьмана звільнили за викуп.
Ця поразка змусила Хмельницького підписати новий Білоцерківський договір 18 вересня 1651 року. За ним в Україні відновлювалась польсько-шляхетська влада; польській шляхті повертались маєтності; реєстр - 20 тис.; козацька територія обмежувалась Київським воєводством; гетьман був позбавлений права дипломатичних відносин, і мав розірвати союз з кримським ханом.
Богдан виводить війська з Чернігівщини й Брацлавщини, виконуючи умови договору, але Польща відмовляється затвердити реєстр. В той же час повернення польської шляхти до маєтків спричиняє новий вибух народних мас. Війна продовжується. 1-2 червня відбулась битва під Батогом, в якій повстанці вщент розгромили 2-тисячне польське військо і загинув польський гетьман Калиновський. Лише на кінець 1652 року Польща оговталася від поразки. В жовтні-грудні 1653 року відбулась жорстка битва під Жванцем на Поділлі, в якій хан Іслам-Гірей втретє зрадив Богдана і уклав договір з поляками, що врятувало їх від поразки.
2. Договір з Московією. “Березневі статті” 1654 р., їх умови, правове та історичне значення.
Ще починаючи з 1648 року Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням надати допомогу в антипольській боротьбі. Але Москва не хотіла розривати миру з Польщею й займала вичікувальну позицію. Побачивши, що козацтво можна використати як міцний військовий чинник і проти Польщі, й проти Туреччини, російський цар погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Як зазначив цар Олексій Михайлович у грамоті своїй до Богдана Хмельницького від 22 червня 1653 року: “І ми, великий государ, увірувавши в Бога благою ревністю і побажавши, аби християнська віра у вас не перевелася... дозволили вас прийняти під нашу царської величності високу руку...”
1 жовтня 1653 року у Москві відбулося засідання Земського собору, в роботі якого взяли участь патріарх Никон, митрополити й інші духівники і представники інших верств населення. Собор постановив розпочати війну проти Польщі. Через кілька днів для підписання договору з Москви виїхало посольство боярина Василя Бутурліна. 8 січня 1654 рокув Переяславі відбулася всенародна рада. На ній були присутні Хмельницький, генеральний обозний Федір Коробка, судді, осавул Михайло Лученко, писар Іван Виговський. Прибули й полковники: полтавський, ніжинський, миргородський та інші. У раді брали участь представники київських, переяславських та інших міщан. Бутурлін передав Хмельницькому грамоту про взяття України під “монаршу” руку з обіцянкою захищати її від ворогів. Після обіду козацька старшина попрямувала до Церкви Успення складати присягу. Богдан зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя присягнув не порушувати прав і привілеїв українського населення, але останній заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився присягати. Проте сам таку обіцянку дав. Після короткої наради Хмельницький та старшина (близько 200 осіб) склали присягу на вірність союзу з царем. Переяславські міщани, не діставши гарантій збереження своїх прав, присягли лише під загрозою побиття киями. Але не всюди присяга проходила гладко. Відмовились присягати козаки Уманського й Брацлавського полків, полковники Іван Богун та Іван Сірко, виникли воління в Полтавському й Кропивнянському полках.
Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України. В лютому 1654 генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження так звані “Просительні статті” з 23 пунктів. У них містилося прохання зберегти маєтності, права й привілеї Війська Запорозького та української шляхти, встановити реєстр в 60 тис. осіб, плату старшині й козакам, право обрання гетьмана, збереження місцевої адміністрації й збирання нею податків для царської скарбниці, невтручання царських воєвод у внутрішні справи, права зносин з урядами зарубіжних країн, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання українських залог на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і турок, матеріальне забезпечення козацького гарнізону в Кодаку тощо. В скороченій редакції більшість статей була затверджена царем і боярами. Ці “Просительні статті Богдана Хмельницького”, затверджені 21 березня 1654 року, царські укази до них та деякі інші документи пізніше отримали назву “Березневих статей”. Оригінали їх не збереглися, відомі лише чернетки та копії. “Березневі статті” визначили статус України в союзі з Росією і містили такі важливі пункти: військо мало право обирати гетьмана і лише інформувати про це царський уряд; гетьман і військо мають право зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною – під контролем царського уряду; реєстр визначався у 60 тис. осіб; зберігались права станів, світських і духовних; в містах зберігалось виборче управління; збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони і т.д.