мішечника, конфісковано 928 пуд. зерна, вилучено у перекупників промкраму на
3153 крб., притягнуто 10 осіб до відповідальності за службові злочини, пов’язані з
хлібозаготівлями. Взагалі з серпня 1928 р. по лютий 1929 р. на Дніпропетровщині було
викрито 2701 спекулянта, серед яких частка виявлених органами ДПУ складала 45,6%,
міліцією – 42,6%, фінорганами – 11,8% [8, арк.32].
Зрозуміло, що негативний соціально-економічний та психологічний u1087 портрет
власника-спекулянта, створений владою і розповсюджений у суспільстві, дуже
відрізнявся від реальної постаті торговців, що існували у середовищі деформованих
товарно-грошових відносин. Тож не дивно, що в умовах товарного голоду приватники, а
тим більше селяни, що збували свою продукцію на ринках, користувалися підтримкою
населення. Приміром, 28 квітня 1929 р. на ринку м. Новомосковська
Дніпропетровського округу міліція спробувала затримати двох селян, що продавали
власну сільгосппродукцію. Коли торговці почали відпиратися, їх підтримали мешканці
міста – виникла сутичка з представниками влади. Після прибуття на місце події
начальника районного відділу міліції з групою підтримки атмосфера ще більш
розпалилася, у натовпі почулися вигуки: “Бий міліцію, жидів, комуністів!”, з’явилися
заклики до активних дій: “Відберемо у міліції зброю”. Пристрасті вдалося загасити
лише після втручання загону вершників й арешту 13 осіб [9, арк.79].
Аналогічні за змістом події відбулися на ринку Сухо-Єланецької сільради
Новоодеського району на Миколаївщині 16 травня 1929 р. Натовп жінок (близько 200
осіб) намагався побити представників місцевої влади, чоловіки ж відокремилися і
чекали слушної нагоди, щоб надати допомогу. Тільки прибуття озброєних міліціонерів
вгамувало розлючених жінок, вісім з яких заарештували. Вирок у цій справі був
оголошений 22 червня – Х.Івановій, П.Коваленко, П.Скакун присудили, за офіційною
термінологією того часу, по 3 роки позбавлення волі з суворою ізоляцією та
конфіскацією однієї чверті майна; Г.Цибуленко, Г.Повар, Т.Коваленко, Я.Лященко та
С.Гробчак були засуджені на 4 роки [11, арк.26-27].
Адміністративно-судовий тиск під час хлібозаготівель доповнювався іншими
різноманітними заходами, часто безглуздими. Так, місцеве керівництво південних
округів України розглядало наявність у селян мішків як ознаку поширення спекуляції та
приховування хліба, і тому штучно створювало дефіцит тари. На Херсонщині селяни
навіть посилали ходаків до центру, які пропонували: “Купіть 10000 пудів хліба і дайте
нам мішків”. Нестачею мішків пояснював труднощі хлібоздачі голова
Дніпропетровської окрнаради сприяння заготівлям М.Бро. Навіть коли селянин бажавнадіслати поштову посилку з борошном, він наражався на певні обмеження [14,
арк.187].
Хлібозаготівлі гальмувалися і транспортною проблемою, що виникла внаслідок
серйозних прорахунків заготівельного апарату. Ще навесні 1926 р. РПО СРСР ухвалила
постанову про економічне регулювання вивезення хліба на залізниці. Суть його
полягала в тому, що для приватних перевезень вагони подавалися в останню чергу, за
умови забезпечення всіх потреб державних і кооперативних установ. Згодом, коли
хлібозаготівельна політика почала орієнтуватися на негайне та повсюдне виконання
планів, залізниця стала неспроможною обслуговувати такі обвальні перевезення,
зокрема на Одеському напрямку, який був перевантажений експортним хлібом. Звістки
про затори товарів на станціях і пакгаузах надходили з Одеського округу регулярно; по
100-200 вагонів простоювали нерозвантаженими 2-3 дні у Дніпропетровському окрузі
[14, арк.184].
Ситуація загострилася восени 1929 р., коли уряд прийняв рішення виконати 70%
річного завдання хлібозаготівель до 1 листопада. В масштабах України потрібно було
перевезти 75 млн пудів. За розрахунками, планувалося відвантажувати до 600 вагонів
щодня за норми 300 вагонів. Залізничники не мали ані досвіду організації перевезень
такої кількості зерна, ані чіткого графіка, бо підвіз заготовленої продукції не
регулювався. Перешкоджали і об’єктивні причини. На вузлових станціях Синельникове
та Лозова виник величезний затор, оскільки з 15 паровозів 13 вийшли з ладу. На
Мерефо-Херсонській залізниці під відкритим небом лежало 800 тис. пуд. у мішках в
очікуванні вагонів, а ті, що подавалися під завантаження, були непридатними, бо їх
віддавали під зерно після перевезення худоби [14, арк.8]. Загалом у південному регіоні
України, за даними на 6 вересня 1929 р., на станціях лежало незавантаженим 512 вагонів
хліба.
У цілому у 1929 р. керівництво України виконало таки план хлібозаготівель,
широко використавши регулярні частини Червоної армії, війська ДПУ та загони
прикордонників. І це за тієї умови, що на Півдні України у 1928 р. була сильна посуха,
яка призвела до голоду в окремих районах Запорізького та Одеського округів, а також в
Молдавії. А з червня 1929 р. ЦК КП(б)У запропонував новий метод хлібозаготівель.
Суть його полягала у розподілі кампанії на окремі періоди зі зміщенням центру ваги у
бік активізації агітаційно-пропагандистських заходів. На першому етапі проводилися
сходи, які ухвалювали планові завдання, створювали комісії сприяння хлібозаготівлям і
затверджували розкладку щодо куркульських господарств [5, арк.3]. У
Дніпропетровському окрузі пройшла хвиля таких заходів: 697 нарад і пленумів сільрад з
кількістю учасників 23719 чол.; 622 сходи КНС, бідняків та батраків (42682 чол.); 2720
загальних зборів виборців (252579 чол.); 352 партійних та комсомольських зборів (15050
чол.); 90 профспілкових зборів і 28 – родин червоноармійців та інвалідів. У цілому по
округу в цій кампанії взяли участь 2785 тис. чол. [5, арк.10].
Та далі гасел і закликів справа не пішла. З початком змагання за краще проведення
хлібозаготівель між окремими районами та селами влада повернулася до масових
обшуків, арештів, визначення нереальних термінів виконання постанов комісій (24–48
годин), масових складань актів за невиконання завдань, поспішного розпродажу майна,
поширення надзвичайних заходів на велику кількість середняків і навіть бідняків,
вилучення зерна з метою руйнування куркульських господарств, “брудної лайки,
залякування зброєю, бійки селян” тощо [5, арк.4]. Влітку і восени 1929 р. по 22 округах
України було розпродано з торгів майно 22 тис. куркульських і середняцьких
господарств, які не змогли виконати заготівельні зобов’язання [2, с.49].
Негативний вплив на хлібоздачу справляли наслідки невмілих дій заготівельного
апарату, зокрема “хвороблива конкуренція”. Наприклад, нарком внутрішньої торгівлі
М.Чернов таємним обіжником повідомляв всі окрвиконкоми, як у с. Гришине на
Донеччині в гонитві за хлібом державні, кооперативні та приватні установи побудували
39 зсипних пунктів, що розтяглися на три версти. Справа дійшла до того, що вночі
пункти перетягувалися з місця на місце лебідкою, аби випередити конкурентів [6,
арк.118]. Уповноважений НКВТ УСРР на Дніпропетровщині І.Плис сповіщав центр про небачений ажіотаж на хлібному ринку, створений власне заготівельниками. У
Верхньодніпровську на ринку “сталася справжня битва за один віз збіжжя, внаслідок
якої обох заготівників відправили у лікарню з переламаними ребрами і рукою” [6,
арк.86]. Спецзведення ДПУ щодо недоліків хлібозаготівель від 27 січня 1928 р. також
свідчать про розростання негативного суперництва між заготівельними органами. Так, у
Херсонському окрузі голова Качкарівської сільради заборонив селянам здавати хліб на
елеватор “Хлібопродукту”, а правління Новопавлівського сільгосптовариства
влаштовувало засідки на шляхах і перешкоджало вивозити зерно до іншої місцевості
[20, арк.4]. Щось подібне до цього використовувалося і в Маріупольському окрузі. В с.
Малий Янісоль за ініціативи секретаря партосередку на шляхах виставлялися таємні
варти, які затримували селян з хлібом, а голова Володарської сільради відкрив
стрілянину, коли затримані намагалися втекти [10, арк.16].
Народ, відчувши на собі застосування адміністративних методів, котрі порушили
традиційні звички і обмежили його економічні інтереси, жив передчуттям лиха без надії
подолати його. Вже восени 1928 р. в Україні почалося скорочення внутрішнього
споживання хліба. У вересні для покриття республіканських потреб було витрачено
3805 тис. пуд. зерна, в жовтні – 3760 тис. пуд. і в грудні – 2667 тис. Назріло питання
застосування обмежених норм реалізації хліба.
У зв’язку з цим наприкінці лютого 1929 р. НКВТ УСРР виніс на засідання
політбюро ЦК КП(б)У пропозицію про введення з 15 березня нормованого розподілу
хліба. Вже 23 лютого економнарада України надіслала всім окрвиконкомам директиву,
яка вимагала не пізніше 1 березня здійснити в містах перехід на розподіл хліба в системі
робітничих кооперативних споживчих товариств і при нормуванні відпуску печеного
хліба керуватися такими максимальними нормами: а) для робітників і службовців, що
працюють безпосередньо на виробництві, – 600 г. в день на душу; б) для працюючих у
Донбасі та Криворіжжі на підземних роботах – 800 г.; в) для комскладу Червоної армії –
600 г.; г) для студентів вузів, технікумів – 400 г.; д) для утриманців, пенсіонерів,
інвалідів – 300 г. [13, арк.45]. Зокрема, у Дніпропетровському окрузі постачання
“місцевої людності печеним хлібом по забірних книжках було запроваджено з 1 січня
1929 р.,” – доповідав секретар ОПК Г.Колос голові РНК УСРР В.Чубарю [13, арк.46].
Виконання цієї директиви йшло з дуже великим напруженням. До 1 квітня 1929 р.
для забезпечення хлібом населення було використано 27 млн пуд. зерна, тоді як в
минулорічну кампанію витратили 51,4 млн. До того ж у 1929 р. до пшеничного борошна