379 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. — S. 55.
380 Ibid, s. 127.
381 Дивною уявляється нам думка Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 26, який, признаючи гетеризм, що передує шлюбу, говорить, що з появою шлюбу становище жінки радикально змінилося: втративши попередню незалежність (при гетеризмі), вона набула моральної гідності. — Навпаки, вона була спочатку рабинею і тільки набагато пізніше під впливом релігії стала підніматися з первинної нікчемності.
382 Festus S.P. Sexti Pompei Festi de verborum significatione quae supersunt. Cum Pauli Epitome. Emendata et annotata a C. O . Muellero. — Lipsiae: Weidmann, 1839. — 443 s.
383 Ibid, s. 113; Pour voir dans ces coutumes bestiales qaelque chose qui ressemble a un mariage, il faut etre en proie a une idee fixe, a une vraie monomanie matrimoniale. II n’y a point la de mariage par capture, mais bien de l’esclavage par capture.
384 Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. II 30.
385 Дубровин Н. Там само‚ с. 134, говорить, що доба, проведена дівчиною в домі викрадача, робила її законною дружиною черкеса. Тоді ніхто не в праві був відняти її і справа за звичай закінчувалась третейським судом, який призначав калим.
386 Пор.: Lеtоurneаu Ch. L’evolution de la morale. — Paris, 1887. — P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III s. 345 про обмін дівчатами в Індії.; Ковалевский М.М. Первобытное право. Вып. 1-2. — М.: Мамонтов, 1886. — Вып. 2. Семья. — С. 111.
387Див.: Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / Под ред. д-ра юрид. наук Е.А. Скрипилева. — М.: Наука, 1984. — С. 536.
388 Ману‚ ІІІ 25‚ 31.
389 Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. — СПБ., 1872. — С. 179.
390 Приклад придбання дружини за службу, подібно Іакову, можна знайти у кавказьких горців. Див.: Дубровин Н.‚ там само‚ с. 333.
391 Сюди ж відносяться наступні місця Біблії: Буття ХП, 16; XX, 16; Повторення закону‚ XXII, 29.
392 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 325.
393 Пор. ще: Капустин М. Н. История права. — СПБ., 1887. — С. 168. Проти застосування у євреїв купівлі як способу придбання дружини виступає Лопухін А.П. у вказаному вже твори: Законодательство Моисея. - СПБ.‚ 1882. Вони пояснюють інакше наведені в тексті приклади; але їх тлумачення не підтверджується ні історичним ходом розвитку шлюбник відносин, ні аналогічними прикладами інших семітичних народів, наприклад, арабів, ні прямим, врешті, розумінням слів Священного Письма.
394 Лаврентьев, список. — С. 67 г. 6551. Наведено у: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 17.
395 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — К.: Вальнер, 1850. — С. 28; Добряков А.В. Русская женщина в домонгольский период. — СПБ.‚ 1864. — 128 с.
396 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 33, спирається на думку Соловйова С.М. Див.: Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. — М.: 1851 —1879. — Т. 1. — С. 63.
397 Те ж тлумачення слова «вено» підтримує і Загоровський А.: там само‚ с. 18.
398 Котляревский С.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага: Тип. Клауди, ч. 1, 1874. — С. 89.
399 Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. — Киев-СПБ.: Оглоблин, 1905. — С. 90; і Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. - С. 30.
400 Терещенко Г. Быт русского народа. Части 1-7. — СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел, 1848. - Ч. 2. — С. 170. Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 30.
401 Шпилевский С.М., там само, с. 31.
402 Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 421, 422, 447, 450.
403 Шпилевский С.М.там само, с. 41.; Сокольский В.В, там само, с. 62. Пор. ще: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stutgart, 1853. — S. 230.
404 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — К.: Вальнер, 1850. — С. 19, 90.
405 Купівля жінок у кавказьких горців практикується ще і нині. Пор.: Дубровин Н. там само, с. 131, 141. Характерно, що купівля у черкесів не має місця, якщо у дівчини немає рідних. Це вказує, що плату за дівицю отримують її прісні, і їй самій спочатку нічого із цієї плати не дістається. Про купівлю дружин у осетин див.: Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. — М.: Тип. Гатцук, 1886. — Т.1. — С. 246.
406 Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. — Freiburg, 1882. — S. 262. — У тому ж розумінні висловлюється Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. — Jena: Fischer, 1889. — S. 128.
407 Поp.: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stut., 1853. — S. 245.
408 Rein W. Das Priwatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. Leipzig: Fleischer, 1858. — S. 178.
409 Пор.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. — S. 126.
410 Веrnhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltniss zu verwandten Rechten. - Stuttgart: Enke, 1882. — S. 186, визнає соеmptio за пізніший інститут, який введено з метою політико-правових, а саме для підняття плебейських шлюбів на рівень зі шлюбами патриціанськими (c. 188). Сказане в тексті спростовує таку думку Веrnhoft F. Потім він говорить, що соеmptio є інститут не чисто індогерманський, а складений із злиття індогерманських елементів з елементами права аборигенів (с. 189). Ця думка знаходиться в залежності від загальної думки Веrnhoft F. про гетеризм у індоєвропейців, про який було сказано вище.
411 Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. 1897. — S. 346: Asura є, подібно соеmptio, тільки юридичною формулою без господарського значення.
412 Такі наші весільні обряди і особливо викуп нареченої. Так було у франків, де дівчину за часів Салічеського закону (lех Salica tit. 48) продавали для вигляду за одну монету. Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828.
S. 423, 424; Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stut., 1853. — S. 234.
413 Cicero M.Т. Cicero de oratore. Fur den Schulgebrauch erklart von K.W. Piderit. 3. Auflage. — Leipzig: Teubner, 1868. — S. 56; Oratio pro Murena. Recensuit et explicavit Aug. Wilh. Lumptius. — Berolini: Deummleri, 1859. — P. 12.
414 Gans E. Scholien zum Gajus. — Berlin, 1821. — S. 147; Rossbach A. ibid. — S. 73. та Bernhoft F. ibid. — S. 188.
415 Gardthausen V. Mastarna oder Servius Tullius. Mit einer Einleitung uber die Ausdehnung des Etruskerreiches. — Leipzig, 1882. — S. 31.
416 Coemptio .... apud priscos peragebatur. Ibid. — S. 214.
417 Gаi J. Institutionum juris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 86. і Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. VI, 5.
418 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. — Leipzig, 1843-1867; Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal — Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 699.
419 Rosbach A., ibid. S. 76, справедливо відкидає, як доказ взаємності соеmptio, етимологічне трактування самого слова: соеmptio, нібито складеного із сum і еmрtiо і тому означаючого спільну дію. Rosbach наводить ряд прикладів, які показують, що прийменник сum (скорочене: со) за звичай не змінює корінного значення слова. Такі С. II. 24. 2. В. 14. 3. 5. 1., D. 47. II. 6. р.
420 Рikot J. Du mariage romain, chetien et francais. - Paris, 1849. р. 96, стверджує, що соерtio не могло бути здійснюване самою жінкою, тому що вона не могла брати участь в народних коміціях, а соерtio є акт публічний і урочистий, що створює, за зразком коміцій центуріатських, lех, але lех рrivata.
421 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. — S. 65.
422 Цілий ряд прикладів заборон викрадення можна бачити в праці: Шпилевский С. М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань: Университет, 1869. С. 23—29. Англосаксонський закон Етельберта стягує з викрадача пеню, надаючи йому право купити викрадену. Німецькі закони (Салічеський, Ріпуарський, Саксонський) забороняють викрадення (Пор.: Grimm J. ibid. - S. 440). Статути князів Ярослава і Володимира забороняють «умикання дівчат». Пор.: Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. — С. 7, прим. 1.
423 Проти положення, що sponsalia були договором про продаж, виступає Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal - Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 683, стверджуючи, що sponsalia в Римі були односторонньою обіцянкою, як у греків, але не двосторонньою, як у латинян: тому римляни не допускали і позову із sponsalia. Латинські sponsalia, на його думку, становлять явище пізнішого часу, а римські — споконвічне, старе. Проти цього заперечення Vоigt’а, окрім історичних міркувань про походження договору шлюбного із договору купівлі, говорить місце Геллія, що наводиться далі в тексті, в якому говориться про sponsalia в розумінні обов’язкового договору, як про явище минуле і таке, що припинилося з часів підкорення Лаціуму і запровадження в ньому права римських громадян. Рим був частиною Лаціуму, але в юриспруденції стояв вище нього і раніше інших народів перестав вживати купілю—продаж, а договору про продаж надав іншого характеру. Таким чином, нам уявляється історичний хід розвитку sponsalia протилежним, ніж Vоigt’а M.: в Лаціумі ми бачимо первісну форму sponsalia, а в Римі, — пізнішу. — Пор.: про руський рядний запис: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 277, і взагалі про зговір і споріднені риси його з римським sponsalia і sponsalia : Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. К., 1900. — С. 90.
424 Такий же характер мав зговір в Індуському праві.
425 Lippert J. Die Geschichte der Familie. — Stutgart, 1884. — S. 42, 96. Cuno, Vorgeschihte Roms. s. 564. Не з усіма сусідніми племенами римляни обмінювались жінками, а тільки з тими, з якими жили в мирі і здійснили особливу умову з цього приводу. Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877—1889. VШ. P. 14, говорить про подібний договір з латинянами; Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. — Bd. 5. — S. 3-4. Албанці спочатку жили у згоді з римлянами, будучи самі латинянами і розмовляючи однією з ними мовою, хоча обидва народи мали особливих царів; вони вступали між собою в щлюб, мали спільні жертвоприношення в Альбі. Думка Ліперта про те, що Рим виник внаслідок договору про соnnubium між латинами і сабінами, невірна; такий договір політичної єдності утворити не міг.