Смекни!
smekni.com

Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу (стр. 71 из 90)

Так, в основу закону покладена не ідея створення цивільно-правової особистості заміжньої француженки, а лише інтереси домашнього господарства. 1. Тому, якщо дружина буде керувати і розпоряджатися «окремим майном» не для задоволення домашніх нестатків, а з яких-небудь сторонніх для сім’ї цілей, то чоловік може, з дозволу суду, позбавити дружину прав, наданих їй законом 1907 р. (арт. 2). 2. «Окреме майно» дружини, у деяких випадках, йде на сплату боргів чоловіка, зроблених ним в інтересах домашнього господарства (арт. 3). 3. Нарешті, закон 1907 р. не має повного свого застосування у шлюбних режимах спільності всього майна чи тільки майна придбаного.

У цих випадках «окрема власність» дружини входить до складу загального сімейного фонду (арт. 5). Ми побачимо нижче, що це обмеження закону 1907 р. повинно повести до визнання за дружиною права на спільне з чоловіком управління загальним сімейним фондом.

Незважаючи на звуження змісту й обмежене застосування закону 1907 р., його значення дуже велике для французької жінки. Не тільки робітниця, але і жінка вільної професії, як наприклад, лікар, адвокат та ін., одержали право на свій заробіток і розпорядження ним у цивільному обороті, право на кредит, право на самостійне здійснення юридичних угод і на самостійний же судовий їх захист. Заміжня француженка вступила тепер принципово в цивільний оборот у якості самостійного його суб’єкта. Значення закону 1907 р. не менш важливе і для сучасного цивільного законодавства. Французьке право було однією з останніх цитаделей безправ’я заміжньої жінки. У цій цитаделі законом від 13 липня 1907 р. пробито тепер пролом, що з часом поведе до повного її руйнування. Вже і тепер не можна не помітити що закон 1907 р. несе із собою важливі зміни в правовому становищі заміжньої жінки і створює нові принципи. Так, наприклад, не можна не бачити, що дружині, у шлюбному режимі спільності всього майна чи тільки придбаного, повинно бути, у згоді зі змістом закону, надане однакове право з чоловіком розпоряджатися спільним майном, як придбаним їхньою загальною працею. Ідея ж спільного управління подружжя спільним майном є старою ідеєю французького революційного законодавства. Нарешті‚ закон 1907 р. створює новий принцип взаємного права подружжя на їхній заробіток. Дружина і чоловік можуть зажадати собі судом частину майна іншого з подружжя для задоволення своїх нестатків (арт. 7), тобто визнається право кожного з подружжя на утримання його іншим з подружжя. Значення і важливість закону 1907 р. у створенні цивільної особистості заміжньої француженки добре зрозумілі у французькій літературі.

На закінчення доречно навести слова професора Пілона: «Судова практика, говорить він, потроху викреслює із законодавства право верховенства чоловіка‚ вона урівнює права обох з подружжя‚ принципу авторитету наслідує принцип рівності». Ці слова були написані Пілоном з нагоди столітнього ювілею цивільного кодексу в 1904 р.896. Нині сам закон прийшов на допомогу судовій практиці. З його приходом перестав існувати у французькому законодавстві пережиток права, — нездатність дружини заробляти і здобувати на заробіток майно особисто для себе, а не для свого чоловіка, як однаково розпоряджатися відплатно цим майном, не просячи згоди чоловіка. Майнова самостійність заміжньої француженки, визнана‚ в принципі‚ законом 1907 р., не сповільнить, треба думати, позначитися і на поліпшенні особистого її становища.

6.6 Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом

Розглянемо шлюб‚ як дзеркало правового становища жінки в Україні. Тому ми й починаємо з норм щодо шлюбу та умов його складання (умови до одруження; шлюбна правоздатність і перешкоди до шлюбу; передшлюбна угода; складання шлюбу; закінчення шлюбу; особисті та майнові наслідки одруження) та переходимо до норм щодо відносин поміж батьками та дітьми (родинна спілка, устрій родини, права на утримання).

Шлюбна правоздатність за звичай відрізняється в залежності від статі: для парубка вісімнадцять років, для дівчини шістнадцять років. Що ж до віку, у якому переважно беруться шлюби, то він вищий, а саме — для парубка дев’ятнадцять, для дівчини сімнадцять років. Звичай не знає найвищого віку, до якого можна одружуватися. Випадки, коли одружувались особи, які мають п’ятдесят і більше років зроду, спостерігається частенько. Народ на це дивиться за різних конкретних умов не однаково: взагалі він осуджує, але коли це необхідно, приміром, коли той, хто одружується, живе сам, тоді люди навіть радять оженитися, бо навіть самі ж люди усі сватають. Велика різниця в літах тих, хто одружується, не править за перешкоду до шлюбу, — отже молодий хлопець може одружитися з літньою дівчиною, але тоді народ глузує з нього, як з дурня; коли ж літній парубок одружиться з дівчиною молодою, то народ осуджує; цього не буває, коли старий удівець бере вдову, нехай і молоду. Молодший брат або сестра може одружитись раніше за старшого‚ шлюб дійсний, але народ осуджує його. Ось приклади: «Що ж то люди тоді скажуть, коли тебе, моя доню, віддати заміж, а що ж скаже Оксана — твоя старша сестра?» або молодша сестра «під корито підвернула» старшу. А втім, така реакція тепер слабне. Здається, отут ми бачимо, як відмирає давній звичай, що відмираючи‚ переходить три стадії: звичай, що діє, — ідеологічно негативно, цінування з погляду давньої звичайно-правної цінності явища раніше протизвичаєвого, тепер дозволеного (такий звичай можна назвати визвольний звичай) — та нарешті, перехід від негативного цінування такого явища до позитивного у владних колах та в колах прихильників давнього звичаю. Коли тут за цих умов до одруження можна припустити поширення індивідуального принципу, то одночасно треба зазначити роль колективного принципу, втручання в індивідуальні відносини, дарма що ці соціальні дії не переходять до пануючих звичайно-правних дій (бо вже вийшли з неї)897.

Брати шлюб звичай дозволяє тільки далеким кровним родичам — у четвертому поколінні. Окрім цього, звичай знає духовне споріднення‚ отут шлюб неможливий поміж хрещеним батьком та хрещеною матір’ю (кумом та кумою), на думку молоді, яка вважала такий шлюб за дійсний, коли вони хрестили дівчину, і за недійсний, коли — хлопця; хрещсні батько або мати можуть одружуватись із родичами своїх похресників‚ хрещеники в жодному разі не можуть одружуватися з хресними батьками. Щодо шлюбу поміж рідними дітьми того, хто усиновив, та усиновленими — сином або дочкою, — то таких випадків є багато, але народ осуджує батька та матір й узагалі тих, хто такі шлюби дозволяє898. Звичай не вважає свояцтво за перешкоду до шлюбу‚ тому він дозволяє вдові вийти заміж за брата померлого її чоловіка, а вдівцеві одружитися із сестрою його попередньої жінки. Що ж до здоров’я, як умови до одруження, то взагалі ще до шлюбу розпитують та перепитують по базарах, ярмарках, знайомих, тощо, чи здоровий (здорова), молодий (молода), проте, одружуються й тоді, коли знають, що він або вона хворі, якщо такий шлюб корисний з матеріального погляду.

Шлюб — це, передусім, акт вільної волі тих, хто одружується. Через те їхня суспільна згода обов'язкова. А втім, в одному випадкові приневолюють до шлюбу, хоч і альтернативно, а саме: коли молоді прижили дитину, громада примушує парубка або побратися з дівчиною або платити на дитину, доки та дійде 17-літнього віку. Молоді повинні повідомити батьків про свою згоду. Молодий повідомляє батька й матір‚ молода ж повідомляє матір, а вже мати переказує батькові. Вони ж запитують у них про їхню згоду на шлюб‚ потрібна згода і батька‚ і матері, коли ж між ними повстає конфлікт, згода батькова має більшу вагу ніж материна‚ це селяни пояснюють тим, що він старший у сім’ї. Згода батьків не є обов’язковою умовою до одруження‚ шлюб дійсний і тоді, коли її немає. Однак, коли в батьків не питаються про їхню згоду на шлюб, те це вважається за зневагу‚ народ за це осуджує‚ такі діти одружившись, нараз таки відокремлюються від своїх батьків. Раніше згода батьків була обов’язкова‚ без неї шлюбу не бувало. Згоди інших родичів, братів, дядьків, дідів, та ін., не питають, навіть коли немає батьків‚ до них удаються тільки за порадою. Так само раніше не можна було заперечувати шлюб, коли згоду на нього було дано з примусу батьківського.

Шлюб моногамний. Тепер одружуються учетверте‚ такий шлюб беруть і хазяї, якіі не належать ні до яких організацій, але народ осуджує такі явища. Раніше одружуватись можна було тільки тричі за життя!

Ніяких обмежень шлюбу вдруге або втретє давній український звичай не знає, тому одружуватися вдруге або втретє можуть не тільки вдівець із удовицею, а і удовець із дівчиною. Народ втручається до одруження вдруге або втретє, коли, приміром, чоловік прожене жінку‚ тоді народ радить за нього не йти. Негайно після смерті чоловіка або жінки, жінка або чоловік звичайно не одружуються вдруге або втретє: вони одружуються тільки, як мине 6 тижнів. Цього обмеження звичай не знає, коли шлюб беруть після розлуки. Шлюб, що його узято раніше за 6 тижнів, дійсний, але народ осуджує такого вдівця або вдову‚ кажуть, що він або вона «ногам не дав (дала) захолонути». 6 тижнів селяни ототожнюють з сороковинами. За найпристойніше вважають брати шлюб не раніше як за рік, віддколи помер чоловік або жінка. Що ж до безвісної відсутності, то звичай не знає певного терміну, що після нього присутній з подружжя може знов одружитися; довго чекають, потім або хто прокаже або ворожать (на картах) та нарешті знов одружуються. Коли новий шлюб узято, аж раптом повернеться чоловік або жінка, що перебували в безвісній відсутності, то доля обох шлюбів — попереднього та нового — залежить цілком від волі жінчиної899.