Далі до “зали суду” запрошуються свідки: голландець, стрілець, боярин, соратник (О.Меншиков), історик і т. д.
Голландець: «Всюди Петро I виявляв надзвичайну зацікавленість, яку не могли задовольнити знання тих, до кого він звертався. Його тонка спостережливість, особливий розум не поступався його надзвичайній пам’яті. Багато людей дивувалися його спритності в роботі, яка була кращою навіть, ніж у більш досвідчених працівників. У Голландії Петро вчився математиці, астрономії, малюванню, вивчав організацію праці в мануфактурах, відвідував учених, художників, збирав інструменти та книги. Цар Петро I – один з найвидатніших правителів свого часу».
Стрілець: «Петро I – жорстокий правитель. Він придушив повстання стрільців, які намагалися повернути трон Соф’ї – законній правительці. За місяць він стратив 799 моїх соратників, трупи яких не прибирали протягом п’яти місяців. Цар Петро I – жорстокий диктатор».
Історик: «Петро I прискорював наслідування всього західного варварською Росією, не зупиняючись перед жодними засобами боротьби з варварством».
Після закінчення ігрового етапу вчитель пропонує учням в усній або письмовій формі відповісти на дискусійне питання.
Під час опрацюванні теми “Поширення реформаційних ідей у Європі” на етапі закріплення нового матеріалу школярам можна запропонувати такий варіант питання: “Реформація: позитивне чи негативне явище нової історії?”. Питання доцільно розглянути методом форуму або панельної дискусії. Аргументи на захист тієї чи іншої позиції можуть бути такі:
1–й аргумент: Слово “реформація” (лат. “перетворювання”) з’явилось у XV столітті в Німеччині, але в ті часи воно позначало “проект політичної перебудови Імперії”. Потім прихильники М.Лютера, релігійних та політичних змін запозичили цей термін для свого руху. М.Лютер та його послідовники дійсно виступали за свободу совісті: кожен міг обрати віру та толкувати Писання за власним розсудом, але, доведений до логічного завершення, цей принцип руйнував будь-яке церковне єднання. Крім того, в тих державах, де перемогла Реформація, закривали монастирі, знищували культи святих, ікони, деякі таїнства, а церковне майно й землі просто грабували [3, c.280]. Отже, Реформація – негативне явище нової історії.
2–й аргумент: Слово “реформація” походить від поняття реформа, перетворення. Ним позначають суттєві явища європейської та світової історії, пов’язані з формуванням у XVI столітті нових християнських учень, відходом від католицизму значної частини віруючих. Реформація була спричинена затяжною кризою римської католицької церкви, що загострилась у XVI столітті. Спроби католицької церкви пристосуватися до зростаючої ролі грошей і намагання збільшити свої багатства призвели до падіння її авторитету. Церковні побори зросли до небачених розмірів. Серед усіх верств населення зростало обурення поведінкою церковників, продажем індульгенцій, діями інквізиції [4, c.28]. Європі була необхідна Реформація.
3–й аргумент: Реформаторська, кальвіністська церква складалась з окремих незалежних общин на чолі з виборними людьми із заможних городян. Кальвіністи, так само як і католики, переслідували та спалювали на вогнищах своїх ворогів. Недарма Женеву називали “протестантським Римом”, а Ж.Кальвіна – “женевським папою”. Реформація принесла Європі нові страждання.
4–й аргумент: Реформу церкви пов’язували з мрією про звільнення від феодального ярма. Заклики Т.Мюнцера до знищення не лише монастирів, але й замків були сприйняті як заклик до антифеодальної боротьби. Селянська війна, яка почалась у Німеччині, була спробою зробити першу буржуазну революцію в Європі [1, c.44]. Реформація – позитивне явище в історії Європи.
Ще один варіант постановки дискусійного питання може виглядати таким чином: ”Чи виникли б у Європі реформаторські течії, якби не постать М.Лютера? Чи досягла б Америка сучасного рівня розвитку, якби не Великі географічні відкриття? Чи можливо було уникнути тридцятирічної війни, за яких умов?” тощо.
Отже, можна зробити висновок, що організувати дискусійну діяльність можна декількома шляхами: 1) через суперечливий зміст матеріалу, що вивчається; 2) вчитель спеціально організовує дискусію через певні умови діяльності учнів (дискусія з елементами ігрового моделювання); 3) обговорення організовується за допомогою дискусійних питань, які можна поставити за будь-яким історичним матеріалом. Питання, які пропонуються учням для дискусії, можна розподілити на чотири групи:
1) питання, що містять декілька теоретичних положень, висунутих різними вченими. Учням необхідно підтримати певну тезу й довести її правомірність. Такі питання потребують роботи з додатковою літературою, й тому їх доцільно розглядати методом панельної дискусії;
2) питання, спрямовані на оцінку діяльності та особистості історичного діяча. Для їх розгляду використовуються дискусії з елементами ігрового моделювання;
3) питання, спрямовані на аналіз факту, який містить пряме протиріччя. При відповіді на такі питання учні поділяються на дві групи й відстоюють обрану ними позицію. При розгляді таких питань найчастіше використовують метод дебатів;
4) питання, спрямовані на вироблення теоретичних положень: учням пропонується спрогнозувати ймовірний перебіг подій за тих чи інших обставин. Особливістю цієї групи питань є те, що історія не має відповіді на них, будь-яка відповідь є умовною, її не можна перевірити. Такі питання доцільно розглядати методом форуму або дебатів.
Література
1 Бирюлев И.М. Всемирная история. Ч.1 Начало нового времени: Учебник для 8 кл. средней общеобр. шк. – Запорожье: Просвіта, 1999. – 320с.
2 Виппер Р.Ю. Краткий учебник истории Средних веков. Главы IV – V. Вып. 2. – М.: Школа–Пресс, 1993. – 112с.
3 Гуревич А.Я., Харитонович Д.Э. История средних векав: Учебник. – М.: Интерпракс, 1994. – 336с.
4 Дрібниця В.О., Крижанівський В.В. Всесвітня історія: Нова історія: Підр. для 8 кл. – К.: А.С.К.: Дієз-продукт, 1998. – 224с.
5 Жарова Л.Н., Мишина И.А., Михеев А.А. Всемирная история. Новое время (XVI –конец XVIII в.): Учеб. для 8 кл. средн. шк. – К.: Генеза, 1999. – 280с.
6 Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: ВЛАДОС – ПРЕС, 2001 – 256с.
7 Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. – М.: Юрайт, 1999. – 464с.
8 Осадчук Р. Використання словесно–діалогічних методів у навчальному процесі // Історія в школі. – 1999. – № 8-9. – С.12 – 16.
9 Педагогика: Учеб. пособ. для студ. пед ин–тов / Под ред. Ю.К. Бабанского. – М.: Просвящение, 1983. – 608с.
10 Педагогика: Учеб. пос. для студ. пед ин–тов / Под ред. В.А. Сластенина, И.Ф. Исаева, А.И. Мищенко. – М.: Школа – Прес, 1997. – 512с.
11 Савчук О.А. Дискусія у систематизаціях та узагальненнях // Доба – 2004 – № 4 – С.16–23.