Для другої половини ХІ ст. характерним є поширення культового будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, нові кам’яні храми. У Києві це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для ХІІ ст. Першим його зразком був Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.) Він становив собою хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори. Усередині храм був оздоблений фресками і мозаїками, різьбленими шиферними плитами, по фасаду - декором із плінфи. Згідно зі свідченням “Печерського Патерика”, Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна популярність на Русі призвела до того, що за цим типом почали зводити храмові будівлі і в інших містах. Володимир Мономах побудував аналогічний храм у Ростові. У Києві за типом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені меандровими фризами. Декор інтер’єру складався з мозаїк і фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід відзначити оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.
Масштабне монументальне будівництво розгорнулося в Переяславській землі в останні десятиліття ХІ ст. За свідченням літопису, в стольному місті близько 1089 р. було побудовано комплекс споруд єпископського двору. Архітектурною його домінантою став Михайлівський храм, оздоблений мозаїками і фресками, майоліковими плитками, шиферними плитами. Поруч стояв єпископський палац, інтер’єр якого не поступався своїм багатством храмовому. Крім мозаїк і фресок, у його опорядженні широко використовувався мармур, інкрустовані шиферні плити. Двір оточувала кам’яна стіна, в якій були в’їзні ворота з надбрамною церквою св. Федора.
Âïëèâ êè¿âñüêî¿ àðõ³òåêòóðè ïîì³÷àºìî â áóä³âíèöòâ³ êíÿç³âñüêî-ìîíàñòèðñüêèõ õðàì³â Õ²² ñò. Ñóçäàëÿ, Íîâãîðîäà, ×åðí³ãîâà. Îñîáëèâî âåëèêå áóä³âíèöòâî ðîçãîðíóëîñÿ â Íîâãîðîä³, äå áóëè çâåäåí³ Ìèêîëî-Äâîðèùåíñüêèé õðàì (1113 ð.), öåðêâè Àíòîí³éîâîãî (1117 ð.) ³ Þðºâñüêîãî (1119 ð.) ìîíàñòèð³â. Çà ïëàíîì âîíè íàãàäóâàëè Óñïåíñüêèé ñîáîð Ïå÷åðñüêîãî ìîíàñòèðÿ, àëå ìàëè é ñâî¿ ì³ñöåâ³ îñîáëèâîñò³.
Ïî÷èíàþ÷è ç 30-õ ðîê³â Õ²² ñò., êóëüòîâà àðõ³òåêòóðà Êè¿âñüêî¿ Ðóñ³ íàáóâຠíîâèõ ðèñ. Ó çâÿçêó ç ïîñèëåííÿì ïîë³òè÷íî¿ ðîë³ óä³ëüíèõ êíÿç³âñòâ ðîçáóäîâóâàëèñÿ ¿õí³ ñòîëèö³. Ó êîæí³é ðîçãîðòàºòüñÿ ìîíóìåíòàëüíå áóä³âíèöòâî, ùî áóëî çóìîâëåíî ÿê ì³ðêóâàííÿìè ïðåñòèæó, òàê ³ ïðàêòè÷íèìè. ʳëüê³ñòü êóëüòîâèõ ìîíóìåíòàëüíèõ ñïîðóä ïîì³òíî çðîñòàº, àëå ¿õí³ ðîçì³ðè çìåíøóþòüñÿ, àðõ³òåêòóðà ñïðîùóºòüñÿ, à îçäîáëåííÿ ñòຠìåíø âèøóêàíèì. Øåñòèñòîâïí³ õðàìè ç ÷àñîì ïîñòóïàþòüñÿ ì³ñöåì ÷îòèðèñòîâïíèì. Çíèêàþòü ñõîäîâ³ áàøòè, à çàì³ñòü íèõ ñõîäè âáóäîâóþòüñÿ â òîâùó ñò³í. Ðîçì³ðè õîð³â ñòàþòü íåâåëèêèìè, âîíè ðîçì³ùóþòüñÿ ò³ëüêè íàä íàðòåêñîì. Çì³íèëàñÿ é òåõí³êà êëàäêè ñò³í. ßêùî ðàí³øå ñêð³çü âæèâàëè êëàäêó ç âåëèêèõ êàìÿíèõ âàëóí³â ³ òîíêî¿ ïë³íôè, òî ç Õ²² ñò. íàáóâຠïîøèðåííÿ ëèøå ïîðÿäîâà ñèñòåìà êëàäêè. ̳íÿºòüñÿ é ôîðìàò ïë³íôè âîíà ñòຠãðóá³øîþ.
У Південній Русі в ХІІ ст. набули значного розвитку Київська, Чернігівська й Переяславська архітектурні школи, які об’єднувалися єдиним стильовим напрямом. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144) в Каневі, Борисоглібський (1128) і Успенський (40-і роки ХІІ ст.) храми в Чернігові. Їх об’єднує спільна конструктивна схема, характер архітектури фасадів. Будівлі розчленовані пілястрами з напівколонами, декоровані аркатурними поясами, хрестами і нішами. Інтер’єри розписані фресками.
У кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам, складний і розвинутий профіль яких добре поєднується з пілястрами. В цих елементах, можливо, проявився вплив давньоруської дерев’яної архітектури. У цей час були зведені храми Трьохсвятительський (1189 р.) у Києві, Св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у Білгороді. Не виключено, що будівничим, принаймні окремих з них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілоніг, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобігти руйнуванню дніпровськими водами церкви Св. Михайла Видубицького монастиря.
Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився в П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова. Це — чотиристовпна баштоподібна споруда з трилопасним стрілчастим завершенням. Усі фасади розчленовані складнопрофільними пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспективні портали церкви заглиблені в товщу стін. Всередині вона була розписана фресками, мала майолікові підлоги. Придніпровський архітектурний стиль кінця ХІІ - початку ХІІІ ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, Полоцька, інших центрів Русі. Як вважає Ю. Асєєв, новий стильовий напрямок еквівалентний західноєвропейській готиці.
Пам’ятки києво-чернігівського будівництва, за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Поземний план такого типу творить форму “грецького” хреста в середині й наближеного до квадрата прямокутника - згори.
Центральна баня з круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а відтак чимраз вищим предбанником, спиралась на чотири внутрішні стовпи-пілони, об’єднані між собою повнолукими арками. Проміжки між луками були зроблені у вигляді сферичних трикутників (паруса), що є важливим конструктивним досягненням і характеристикою техніки візантійського будівництва. Стисле підпорядкування зовнішніх форм внутрішній конструкції — це питоменність будівель того часу. Поздовжнім навам відповідали напівкруглі або гранчасті апсиди від сходу й розчленування західної стіни пілястрами. Пілястри, що були рівною мірою декоративним і конструктивним елементом будівлі, позначували поперечні нави на бічних стінах. Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих ліній. Обрамування вузьких, повнолуких вікон творила система вкладуваних одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня декорація стін була скромна й витримана, обмежуючись до обрамування вікон, пілястрів і напівколонок на підбанниках. Різьбу для декорації зовнішніх стін у києво-чернігівському будівництві не вживали[2].