Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Реферат
З предмету: Трудове право України
На тему: «Локаут як правове явище»
Київ 2010 р.
План
Вступ
Розділ І Локаут як соціальне та правове явище
1. Поняття та сутність локауту
2. Зарубіжний досвід правового регулювання локаутів
Розділ ІІ Правове регулювання локауту в Україні
1. Локаут в законодавстві України
2. Необхідність та перспективи законодавчого закріплення локауту у нашій державі
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового права - організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Наймані працівники через профспілки, їхні об'єднання та роботодавці через свої представницькі органі, які трактуються Міжнародною Організацією Праці як "профспілки підприємців", виступають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колективних відносин. Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні, на галузевому та територіальному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціально-економічних питань, організації роботодавців та їхні об'єднання є суб'єктами не лише трудових, а й цивільних, підприємницьких, господарських, фінансових та інших правовідносин. Отже, необхідно чітко визначити їхню роль у соціально-трудовій сфері, основні цілі, порядок створення, форми та напрямки діяльності, принципи взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками, їхніми об’єднаннями, іншими об'єднаннями громадян, а також способи захисту своїх прав роботодавцями. Поряд із закріпленням у законодавстві багатьох держава права працівників на страйк як одного із способів колективного захисту ними своїх прав, також передбачається існування аналогічної форми захисту своїх прав власниками підприємств, установ та організацій, тобто роботодавцями, а саме так званих локаутів. Про поняття та сутність цього соціального та правового явища, наявність та доцільність його закріплення у національному трудовому законодавстві й маємо на меті з’ясувати та розібратись докладніше у даній роботі.
Розділ І Локаут як соціальне та правове явище
1. Поняття та сутність локауту
Законодавством ряду країн з розвинутою ринковою економікою передбачено право підприємців на закриття підприємств як крайній засіб боротьби з порушенням принципу рівності обох сторін у трудових спорах. Тому поряд із страйками законодавством цих країн регулюються також так звані «локаути». В перекладі з англійської мови буквально слово «lockout» означає "бути поза або без місця" або ж «зачиняти двері перед кимось», «не впускати когось».
Питання локауту як правового явища залишаються у науковій літературі малодослідженим та досить актуальними. Так, серед вітчизняних та зарубіжних науковців, що досліджували дане питання можна назвати Сіліна А. А., Лазарєва В. В., Алехіну О.Д., Юрьєва В. А., Чанишеву Г. І., Кисельова І. Я. та інших. В літературі існують різні погляди щодо розуміння локауту саме як соціального та правового явища. Як соціальне явище локаут являє собою тимчасове закриття якого-небудь підприємства чи установи його власником під приводом економічних труднощів, але частіше усього у відповідь на страйковий рух персоналу. Що стосується розуміння локауту в юридичному сенсі, то деякі науковці визначають локаут лише як звільнення з ініціативи роботодавця працівників у зв'язку з колективним трудовим спором (конфліктом) і оголошенням страйку, а також ліквідація або реорганізація підприємства, установи, організації. Інші, що це тимчасове зупинення роботодавцем виконання основних обов'язків щодо трудового правовідношення, тобто обов'язків надавати роботу і сплачувати зарплату з наступним поновленням виконання цих обов'язків після досягнення роботодавцем поставленої мети. Первинне значення слова „локаут” – це дії працедавця проти інтересів найманих робітників, коли підприємство тимчасово зачинялося, а всі його працівники опинялися на вулиці, щоб за якийсь час, можливо, знову бути прийнятими на роботу, але вже на гірших умовах. Сьогодні це поняття означає зупинку виробництва власником або/та менеджером задля досягнення якихось цілей. Як синонім слова „локаут” може використовуватися термін business moratorium, мораторій у діловій діяльності. Локаут супроводжується звільненням усіх найманих працівників на невизначений строк. Локаут застосовується у зв'язку з економічними труднощами або у відповідь на страйк. На відміну від страйку, локаут у більшості країн не зупиняє, перериває дію трудового договору (контракту). При цьому, заробітної плати, пільг позбавляються усі працівники підприємства, установи, включаючи і тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі тощо) [28]. Локаут може застосовуватися до всіх працівників підприємства, до їх частини або до окремих працівників.
Розрізняють наступні форми локауту:
1. Захисний локаут є реакцією роботодавця на страйк персоналу;
2. Наступальний локаут (керівництво змушує працівників піти на поступки й змінити раніше висунуті ними вимоги до оплати праці і його умов);
3. Локаут солідарності така форма локауту мала місце в минулому. Підприємці однієї галузі або територіальна організація підприємців виступали проти профспілки даної галузі або територіальної одиниці;
4. Превентивний локаут проводиться з метою випередження працівників, що готуються до страйку. У ряді країн ця форма локауту заборонена;
З законодавчої точки зору мають місце:
- законний локаут, тобто оголошений відповідно до норм чинного законодавства (наприклад, якщо в ході колективних переговорів із приводу висновку колективної угоди виникає суперечка, що не вдається вирішити на користь трудящих, профспілка працівників ухвалює рішення щодо проведенні страйку).
- незаконний локаут, тобто оголошений без дотримання всіх необхідних умов, а також локаут, оголошений у політичних цілях. Загальний локаут або локаут солідарності теж уважається незаконним. Судова практика європейських країн у цій сфері відрізняється більшою розмаїтістю. Наприклад, у Франції локаут вважається незаконним, коли він носить попереджувальний (превентивний) характер чекаючи оголошення страйку й має на меті залякати всіх працівників підприємства або установи. Однак при всій французькій незаконності локаутів судові прецеденти створили невелику лазівку для оборонних локаутів або локаутів з метою забезпечення безпеки. Нарешті, локаут вважається незаконним, коли про нього повідомляють відразу ж по закінченні страйку.
На Заході також розрізняють 2 типи локауту:
1. наступальний локаут(використовується роботодавцями для нав'язування своїх умов праці працівникам (наприклад, при зміні умов праці), навіть якщо профспілки не вдалися до страйку);
2. оборонний локаут (розглядається як реакція роботодавця на страйк і має місце при відмові роботодавців від функціонування підприємства й у такий спосіб узаконення невиплати заробітної плати в тих випадках, коли це стало неможливо через проведення працівниками страйку) [18].
2. Зарубіжний досвід правового регулювання локаутів
Перш за все, необхідно зазначити, що законодавство цілої низки країн допускає як право працівників на страйк, так і право роботодавців на дії у відповідь – локаути. Такий підхід заснований на визнанні рівноправ'я сторін – працівників і роботодавців – і характерний для багатьох розвинених країн (США, Канади, Німеччини, Скандинавських країн та ін.).
Вперше локаут було застосовано на початку ХІХ ст. в англомовних країнах. Найбільшого поширення досяг наприкінці ХІХ ст. в Англії і США. Сьогодні локаут визнається, як і страйк, крайнім заходом захисту інтересів, і в різних країнах його використання обмежено різними обставинами, до яких належать мета та мотиви локауту, зміст, тариф, угоди та ін. На відміну від страйку, локаут у більшості країн не зупиняє, а перериває дію трудового договору (конфлікту) працівників, які звільняються. При цьому заробітної плати, пільг позбавляються усі працівники підприємства, установи, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі та ін.). На Заході ставлення до локаутів не є однозначним. В ряді країн прийнято спеціальні норми, що регулюють локаути, визначено критерії їх законності. Практика свідчить, що уряди й підприємці провідних західних країн, прагнучи зберегти "соціальний мир", вдаються до масових звільнень найманих працівників у формі локаутів. Соціальні партнери (профспілки і роботодавці) включають у колективні договори й угоди спеціальні статті, в яких зобов'язуються не вдаватися до страйків і локаутів. Отже, в світовій практиці такий засіб врегулювання трудових конфліктів застосовується досить широко: Сполучені Штати Америки, Франція, Японія, ряд інших країн і цей засіб у певній мірі сприяє обмеженню кількості необґрунтованих страйків. Спробуємо з’ясувати чим же було обумовлено виникнення локаутів у зарубіжних країнах та чому локаути так широко застосовувались. Справа у тому, що згідно із класичними принципами права, якщо працівники готові працювати, а роботодавець не може скористатися їхніми послугами, він перебуває в положенні mora accipiendi і зобов'язаний продовжувати платити заробітну плату, навіть якщо робота не виконується. Якщо застосувати це правило до страйкуючих, роботодавець ризикує понести додаткові фінансові втрати через страйки. Розуміння цього спонукало прецедентне право багатьох країн зробити виняток із зазначеного правила для випадків страйку. У більшості країн роботодавцю надано право призупинити виплату зарплати, якщо в результаті страйку він виявився повністю нездатний забезпечити нормальною роботою працівників, які не беруть участі у страйку. У Бельгії страйк може розглядатися як force majeure (непередбачена, непереборна обставина, що не дозволяє роботодавцю продовжувати виплачувати зарплату). У Нідерландах за офіційного страйку нестрайкуючі працівники не мають права на зарплату, якщо на них впливає результат конфлікту; при неофіційному страйку роботодавець повинен продовжувати виплату зарплати нестрайкуючим працівникам. Роботодавці, що зіткнулися зі страйковим рухом, мають два варіанти дій: або підтримувати функціонування свого бізнесу, або закрити підрозділ, якого стосується страйк, тобто, здійснити локаут. Як правило, роботодавці намагаються зберегти функціонування свого бізнесу під час страйку, використовуючи працівників, які не беруть участі у страйку, підрядників або наймаючи нових працівників. У багатьох країнах закон забороняє державним службам зайнятості і приватним агентствам зайнятості відправляти працівників на вакансії, що з'являються в результаті страйку. Найбільш потужним знаряддям роботодавця у боротьбі зі страйками є локаут. При проведенні роботодавцем локауту працівники позбавлені можливості працювати поки конфлікт не буде врегульовано. Вони втрачають свою зарплату, однак трудовий договір не втрачає силу. Як вже зазначалося на заході розрізняються два типи локауту. Перший – це наступальний локаут, що використовується роботодавцями для нав'язування своїх умов праці працівникам (наприклад, при зміні умов праці), навіть якщо профспілки не вдалися до страйку. Другий тип локауту – оборонний. Він розглядається як реакція роботодавця на страйк і має місце при відмові роботодавців від функціонування підприємства і, таким чином, узаконення невиплати заробітної плати в тих випадках, коли це стало неможливо через проведення працівниками страйку [18]. Загалом, застосування локауту як знаряддя боротьби досить суперечливе. Так, у Португалії локаути заборонені Конституцією, а в Греції – законодавчо. У Франції локаути, в основному, також незаконні, проте судові прецеденти створили невелику лазівку для оборонних локаутів або локаутів з метою забезпечення безпеки. У деяких країнах (Великобританія, Ірландія, Бельгія) законодавством навмисно передбачено правовий простір для застосування локаутів, але в цих країнах локаути практично не застосовуються. У деяких країнах, де локаути ніколи не застосовуються (Нідерланди, Люксембург), їх правовий статус неясний. У багатьох країнах заборонені наступальні локаути, а оборонні дозволені (з деякими застереженнями). Так, в Іспанії визнається можливість оборонного локауту у разі страйку або нерегулярної роботи при виникненні виняткових обставин (наприклад, при виникненні загрози насильства стосовно персоналу). У низці країн (Мексика, Швеція) конституції однозначно визнають локаути. Стосовно міжнародного законодавства: локаут не згаданий у Міжнародній Угоді з економічних, соціальних і культурних прав, проте чітко визначений у Європейській Соціальній Хартії Ради Європи (Стаття 6.4) [29]. У Німеччині, Скандинавських країнах, США і Новій Зеландії локаути все ще використовуються при виникненні трудових конфліктів, іноді дуже ефективно. У цих країнах локаут переважно вважається законним [8]. У Скандинавських країнах рівень свободи у виборі засобів впливу однаковий для обох сторін. У Швеції локаути, як і страйки, можуть застосовуватися як наступальна зброя. Ідеї «формального паритету/симетрії» дотримуються і в Канаді, а в США і Новій Зеландії локаути повністю дозволені. У Німеччині прецедентне право накладає кілька більш детальних обмежень на використання локаутів, ґрунтуючись на погляді, що до страйків і локауту треба ставитися по-різному для того, щоб урівноважити баланс сил. Локаути дозволені тільки тоді, коли необхідно врівноважити баланс сил, і лише після повідомлення і консультацій із соціальним партнером [28]. Таким чином, прецедентне право обмежує використання, так званого, оборонного локауту, в той час, як наступальний локаут повністю заборонений. Подібна до німецької ситуація в Ізраїлі: для того щоб бути законним, локаут повинен бути тільки оборонним і бути результатом необхідності. У Японії переважає думка, що наступальні локаути незаконні, але оборонні дозволені, коли на роботодавця чиниться значний тиск [8]. Ст. 415 Трудового кодексу Російської Федерації та ст. 19 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" від 23 листопада 1995 р. №175-ФЗ забороняють, але головним чином дають визначення локауту - це звільнення страйкуючих працівників або працівників, які беруть участь у колективному трудовому спорі, а також ліквідацію або реорганізацію організації, філії, представництва на період проведення страйку [23, 24].