Підсумовуючи все вищезазначене, варто зазначити, що в останні роки окреслюється тенденція вирівнювання правових і соціальних наслідків, що виникають внаслідок локаутів і страйків. Тому нині у зв'язку з реалізацією ідей соціального партнерства локаути застосовуються рідко. Законність чи незаконність страйків та локаутів визначає в кожному конкретному випадку суд. При цьому є значна специфіка, залежно від країни, відносно розподілу страйків на законні та незаконні. Є ще одна особливість: залежно від умов конкретної країни суди можуть розширити чи звузити межі законності страйку чи локауту. Таким чином, регламентація страйків та локаутів не зводиться до прямих заборон та придушення, а є досить гнучкою [13].
Розділ ІІ Правове регулювання локауту в Україні.
1. Локаут в законодавстві України
З’ясувавши сутність локауту та дослідивши зарубіжний досвід його правового регулювання звернімося до національного законодавства та визначимо яким чином воно регулює дане явище. При цьому відразу стикаємось із тим, що українське законодавство не містить визначення поняття «локаут» та не врегульовує його. Слід констатувати, що в Україні на відміну від багатьох країн світу правове регулювання локауту повністю відсутнє. Відсутнє воно не лише у трудовому праві, а й практично не згадується у інших галузях права. Чим обумовлена така ситуація і чи є необхідність закріплення у чинному національному законодавстві такої колективної форми захисту прав та інтересів роботодавців поряд із правом на страйк працівників, спробуємо з’ясувати нижче. Так, статтею 44 Конституції України передбачено, що всі, хто працює, мають право лише на страйки, а про право на локаути в Конституції нічого не згадується [1]. Чинний Кодекс законів про працю України також цього терміну не містить закономірно, адже він взагалі не містить норм, що регулюють порядок вирішення колективних трудових спорів. Порядок вирішення колективних трудових спорів врегульовує Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вiд 03.03.1998 № 137/98-ВР. Однак, звернувшись до цього нормативно правового акту ми також не знаходимо регулювання питання організації та здійснення локаутів. Даний закон врегульовує лише порядок проведення страйків, але навіть не містить легального визначення поняття «локаут», а тим більше взагалі не згадує про категорії трудових спорів, що можуть виникати внаслідок цього явища [2]. Передбачений проектом Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" цей термін був виключений з його тексту при прийнятті внаслідок активних виступів профспілок проти введення локауту. Інші акти трудового законодавства також не передбачають локауту, в тому чисті якихось аналогічних за своєю сутністю понять чи термінів. Наприклад закон України «Про організації роботодавців» вiд 24.05.2001 № 2436-III теж не передбачає право цих організацій на проведення локаутів чи аналогічних заходів [10]. Не передбачаються і не можуть передбачатися локаути іншими підзаконними чи локальними нормативно-правовими актами. Отже, можна зробити висновок, що на сучасному етапі локаут як правове явище, чи будь-які інші сумісні чи аналогічні явища чинним трудовим законодавством не передбачені та не врегульовані. Однак, це зовсім не означає, що даний термін зовсім не згадується у інших галузях національного законодавства. Так, якщо звернутися до цивільного законодавства, то в окремих нормативних актах поняття локауту та суміжних правових явищ зустріти можна. Йдеться зокрема про акти цивільного законодавства, що визначають поняття «форс-мажору» або «непереборної сили» як підстави для звільнення від договірної цивільно-правової відповідальності. В деяких актах цивільного законодавства, міжнародно-правових угодах визначається перелік явищ, що можуть бути віднесені чи то до непереборної сили, чи то до форс-мажору. Наприклад, у Кодексі торговельного мореплавства України вiд 23.05.1995 року № 176/95-ВР у Розділі ІІІ, що присвячений регулюванню договору морського страхування ст. 261 зазначається, що страховик не відповідає за збитки, що виникли внаслідок різного роду воєнних дій або військових заходів та їх наслідків, захоплення, піратських дій, народних заворушень, локаутів, страйків, а також конфіскації, реквізиції, арешту або знищення судна чи вантажу на вимогу військових або цивільних властей [4]. Однак, як видно, у цій нормі маються на увазі локаути на території будь-якої іншої держави, а не обов’язково лише стосовно території України. Разом із тим існує законодавчий акт, що розповсюджує свою дію лише на територію України та згадує локаути як форс-мажорне явище. Це зокрема Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження Правил користування електричною енергією» N 28 від 31.07.96 р. У ній йдеться про таке, що форс-мажорні обставини - надзвичайна і непереборна за наявних умов сила, захист від дії якої не передбачено в проектній та іншій нормативній документації, дію якої неможливо попередити застосуванням високопрофесійної практики персоналу, дія якої може бути викликана: