Системотворча функція конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм та стабільність. Вона визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром
Таким чином, за місцем і роллю конституції в суспільному житті її основні функції поділяють на соціальні (об'єктні) і нормативно-правові (технологічні).
Соціальними (об'єктними) функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та ін. Серед соціальних (об'єктних) функцій домінуюча, акумулююча роль належить політичній функції.
Правові (технологічні) функції: регулятивна, установча, правотворча, інтеграційна та ін. Серед нормативно-правових функцій домінуюча — установча, яка об'єднує усі правові функції.
Головне призначення конституції — закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство.
6. Реалізація конституції
Конституція поширює свій вплив на всі без винятку інституції суспільства й держави, причому всі державні та громадські органи, громадяни і будь-які особи, що перебувають на території країни, повинні поважати її, безперечно виконувати всі її приписи. В цьому полягає загальнообов'язковість конституцій, їх імперативно-владний характер.
Як Основний Закон суспільства й держави конституція регулює найбільш високий рівень поведінки — спосіб життєдіяльності суспільства. Такий загально-конституційний рівень зумовлює узгодженість основних інститутів конституції, їх збалансованість і взаємодію.
Таким чином, здійснення Конституції в цілому, її окремих норм — не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів конституційного права.
Однак здійснення Конституції — надзвичайно складне і багатопланове явище, яке треба відмежовувати від таких понять, як "реалізація", "застосування", "виховання", "дотримання".
Серед цих елементів визначальною є реалізація конституційних норм, яка відбувається у чотирьох формах: застосування, дотримання, виконання і використання.
Реалізація — це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів влади, посадових осіб і громадян.
Застосування — один із видів реалізації конституційних норм, де є чітко визначений адресат: органи державної влади, посадові особи та ін. Це — своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають.
Застосування права — державно-владна діяльність по вирішенню конкретних юридичних справ уповноваженими суб'єктами.
7. Правова охорона Конституції України
Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.
Належний рівень правової охорони Конституції — необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.
Правова охорона, як свідчить світова практика, здійснюєтеся у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд.
Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти.
Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 24 жовтня 1990р. передбачив створення Конституційного нагляду.
Сукупність органів, здатних виконувати функції охорони Основного Закону, складає систему конституційного контролю.
По-перше, конституційність того чи іншого закону або нормативно-правового акта є виключно юридичною нормою, а тому підлягає розглядові органом, який володіє для цього відповідною кваліфікацією;
по-друге, право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність законодавчої влади випливає з принципу поділу влад;
по-третє, незалежність і неупередженість притаманні представникам судової влади в силу їх специфіки, звільняють їх від впливу будь-яких політичних сип і служать гарантією того, що рішення по справі базуватимуться на дійсно правовій основі;
по-четверте, правила судочинства, що виходять з принципів змагальності і гласності процесу, передбачають винесення мотивованого рішення, забезпечать найбільш повний і всебічний розгляд справи про конституційність заперечуваного закону чи іншого нормативно-правового акта.
Конституційний суд оцінює правові акти тільки при поданнях або зверненнях до нього. Такий суд уповноважений видавати юридично обов'язкові акти.
При створенні Конституційного Суду України дискутувалось питання: який варіант кращий — спеціальний конституційний суд чи покладення функцій конституційного контролю на загальні суди?
Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на основі норм цивільного й кримінального права. Але Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.
Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед — попередній, тобто коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.
За правовими наслідками контроль може бути як обов'язковим, так і факультативним.
За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль.
За абстрактним — питання про відповідність певного акта Конституції розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі підтверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним.
Конкретний конституційний контроль, навпаки, може бути лише наступним і пов'язаний з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акта. В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акта, оспорює таке рішення, обґрунтовуючи це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд, не відповідає Конституції. Досить часто такий контроль здійснюється при розгляді конкретної справи в суді.
Нарешті, для Конституційного Суду процедура діяльності повинна бути специфічною.
Правовий статус, порядок формування, склад і повноваження Конституційного Суду України визначено у ст. 147—153 Розділу ХІІ Конституції України та в Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.
8. Підготовка, прийняття та зміна конституції
З історії відомо, що проекти конституції можуть готуватися: установчими зборами конституційних конвентів штатів (США), установчими зборами країни (Італія, Індія), конституційними коштами або комісіями (Франція, колишній СРСР), парламентами (Греція, Іспанія).
Світова практика знає і ряд способів прийняття та зміни конституції. Одним із них є октройовання (від фран. Octroyer-дарувати, дарований), тобто дарування конституції одностороннім актом глави держави (монархом), типовим прикладом якої була Хартія 1814 р., яку Людовик XVIII "подарував" французькому народу.
Інколи конституція виробляється установчими зборами (конституантою (від фран.- установчі збори), які спеціально обираються для створення конституції, після прийняття якої вони припиняють своє існування.
Роль таких установчих зборів неоднакова: в одних випадках вони приймають конституцію, в інших — лише розробляють її текст, який згодом затверджується шляхом референдуму або іншим чином.
Практика світового конституціоналізму знає випадки, коли конституція розробляється урядом з наступною передачею парламенту чи на референдум.
В таких випадках конституційний референдум нерідко перетворюється у звичайний плебісцит (від лат. plebiscitum-рішення народу), де роль виборців зводиться, фактично, до схвалення урядового проекту. Так, до речі, були прийняті Конституція Чілі 1980 р. Конституція Куби 1976 р.
Загальновідомо, що конституція має поєднувати в собі дві, інколи протилежні, якості — стабільність та динамізм.
Стабільність надає конституції таких рис, як добротність, надійність, сталість. З іншого боку, вона може не реагувати на зміни, що постійно відбуваються в суспільстві. Тому до будь-якої конституції рано чи пізно вносяться зміни, причому існують різні способи такого внесення. Зміни так званих гнучких способів здійснюються звичайним шляхом, тобто прийняттям звичайного закону. Прикладом можуть бути Конституції Великої Британії, Ізраїлю, Індії,
Щодо жорстких конституцій, то тут справа складніша. В таких випадках, як правило, вимагається кваліфікаційна більшість в представницьких органах; повторне голосування; затвердження поправок на референдумі тощо.
Відповідно до ст. ст. 154—159 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.