Розділ ІІ. Культура.
У перші роки прилучення Буковини до Австрії, в умовах просвітницького абсолютизму Марії-Терезії та Йосифа II, робляться спроби покращити стан освіти в краї. На Буковину поширено закон про обов’язкове навчання, починають відкриватися нові школи. На 1792 р. їх було 32 і 28 перебували у стадії організації. Існували і т.зв. школи — «дяківки», у яких вчили грамоти місцеві священики, дяки. Однак після смерті Йосифа П Австрія переживає більш ніж 50-річний застій, який негативно позначився на розвитку культури краю. Обов’язковість навчання скасовано. Кількість шкіл зменшується. Посилюється онімечення освіти, а підпорядкованість шкіл на Буковині Львівській католицькій консисторії у 1816 р. зумовила ще й прогресуючі процеси полонізації.
Позитивні зміни настають з початку 70-х років XIX ст. Школу відділено від церкви і підпорядковано крайовій шкільній раді та міністерству культів і освіти. Вводиться обов’язкове 7-річне навчання дітей (на Буковині, згідно із крайовим шкільним законом, — 6-річне). Кількість шкіл швидко зростає. Якщо у 1850 р. їх було 55, то на 31 грудня 1912 р. — 537, з них 214 з українською мовою викладання і 19 змішаних, де однією з мов викладання була українська. Фактично напередодні Першої світової війни на Буковині не було жодної громади, де б не було початкової школи. Діяло 157 великих 5-6 класних шкіл. Зросла кількість учителів. На кінець 1912 р. їх налічувалось 2202.3 них лише 223 не мали спеціальної кваліфікації. Однак залишалося чимало труднощів. На 1912 р. так і не вдалося повністю реалізувати принцип обов’язковості початкової освіти. З 120 тис. дітей шкільного віку навчальні заклади відвідувало112 тис, 96 шкіл не мали власних будинків. Не вистачало підручників та навчальних посібників. Громадськість краю тримала ці питання в полі зору, примушуючи місцеві і крайові власті працювати на;і невирішеними проблемами.
Порівняно з іншими краями помітними були успіхи в розвитку середньої освіти. На 1914 рік у краї існували німецька гімназія у Чернівцях (з 1808 р.), українська гімназія у Вижниці (з 1908 р.), по одній українсько-німецькій гімназії у Чернівцях (з 1896 р.), Кіцмані (з 1904 р.), Сереті. В учительській семінарії з вересня 1909 р. діяв окремий українськиіі відділ. Відкрито приватну учительську семінарію для дівчат у Чернівцях, приватну реальну гімназію у Вашківцях та приватну гімназію у Кіцмані. У 1871-1910 рр. у Чернівцях діяла крайова середня агрошкола. Зростає число ремісничих шкіл. 3 1897 р. почала діяти нижча сільськогосподарська школа в Кіцмані, різьбярська у Вижниці, ткацька у Чернівцях, кошикарська у Сторожинці.
Чимало зусиль для розвитку української школи в краї доклали відом і подвижники освітньої справи 0. Попович, І. Карбулицький, М. Гаврищук, О. Іваницький, І. Герасимович та ін. Розвитку педагогіки в краї та захисту учительських інтересів сприяли «Буковинське учительське товариство», «Руська школа», «Взаїмна поміч галицьких і буковинських учителів та учительок», «Вільна організація українського учительства на Буковині» та деякі інші організації.
Визначним явищем в науково-освітньому житті Буковини стало відкриття Чернівецького університету у 1875 р. Хоча, як зазначалося и статуті, університет був німецькомовним і мав на меті, перш за все, прилучати населення краю до німецької культури, його відкриття справило позитивний вплив на усі народності краю. В університеті відкрито кафедру української мови та літератури, яку в різний чаї очолювали К. Ганкевич, О. Калужняцький, Г. Онишкевич, С. Смаль-Стоцький. Вони чимало зробили для розвитку українського мовознавства та літературознавства. К. Ганкевич займався проблемами українського наголосу, Г. Онишкевич відомий як видавець першої на західноукраїнських землях бібліотеки українських письменників.
Проблемами українського правопису, походження української мови, творчості Т. Шевченка, І. Франка займався С. Смаль-Стоцький. Плідним було співробітництво останнього з німецьким професором Чернівецького університету Т.Гартнером. Написана ними «Руська граматика» для середніх шкіл витримала 4 видання. В ній вперше було введено чимало наукових термінів, які потім утвердилися в українському мовознавстві, їхня наукова граматика української мови 1913 р. викликала чимало відгуків у світовій славістиці. Смаль-Стоцький написав також книгу «Буковинська Русь», яка стала першим дослідженням історії національно культурного життя українців краю.
З 1875 по 1914 р. кафедру порівняльної слов’янської філології займав О. Калужняцький, член-кореспондент Російської та Румунської академії наук, дослідник старовинних слов’янських рукописів, палеограф. Наукове визнання заслужили його праці «Пам’ятки старослов’янської мови, т.1. Путнянське євангеліє».
В різний час в університеті навчалися І. Франко, 0. Колесса, В. Сімович, Л. Мартович, С. Шпойнаровський, Д. Лукіянович, Ю. Кобилянський та ін.
Українське національне відродження на Буковині найбільш яскраво проявилося в успішному розвитку української літератури. Довгий час українське слово в краї не розвивалося. Від першої половини XIX ст. до нас дійшло декілька фольклорних збірок, твори В. Фарлеєвича, Г. Продана, які були написані незрозумілою сумішшю церковнослов’янської, української, російської мов і вже не могли задовольняти вимог часу.
Засновником нової української літератури в краї став Ю. Федькович. Він першим почав писати розмовною українською мовою, піднімати у своїх віршах та повістях проблеми життя простих людей. Перший вірш Ю. Федьковича українською мовою датується 1859 р. Через 2 роки 8 віршів Ю. Федьковича надрукував А. Кобилянський як додаток до полемічної брошури «Слово на слово до редактора «Слова». У 1862 р вийшла у світ перша окрема збірка поезій Ю. Федьковича. З цього часу він стає одним з найпопулярніших українських письменників на західноукраїнських землях. Його твори були відомі на Наддніпрянськії Україні. Перша збірка прозових творів Ю. Федьковича видана у 1876 р М. Драгомановим у Києві. У 1886 р. громадськість Буковини урочисті відзначала 25-річний ювілей літературної діяльності поета. Вже на той час поезії Ю.Федьковича «Старий жовнір», «Довбуш», «Кобилиця», повісті «Люба-згуба», «Опришок» та ін. розцінювалися як класика української літератури.
У 60-х роках XIX ст. розпочинається творчість С. Воробкевича. Його поезії і прозові твори пройняті глибоким патріотизмом, любов’ю до рідного краю, народу, його історії, мови. С. Воробкевич писав на теми історичного минулого українського народу (поеми «Нечай», «Наливаійко», оповідання «Турецькі бранці»), про життя простих людей (драми «Гнат Приблуда», «Новий двірник», вірш «Рекрути»), оспівував красу і неповторність буковинської природи. Чимало творів С. Воробкевича стали народними піснями («Над Прутом у лузі», «Задзвенімо разом браття», «То моя Буковина», «Мово рідна, слово рідне» та ін.). Великої популярністю користувалася збірка С. Воробкевича «Над Прутом» видана 1901 р. у Львові. Близькою за проблематикою та ідейної спрямованістю була творчість молодшого брата С. Воробкевича Григорій Воробкевича.
Найвідомішою письменницею Буковини на рубежі ХІХ-ХХ ст. стала Ольга Кобилянська. Її глибокий і самобутній талант мав прихильників по всій Україні. Перші повісті 0. Кобилянської з’являються у 1885-1886 рр. Для творчості письменниці характерний глибокий психологізм.
Важливою подією в історії видавничої справи на Буковині стало снування окремої української друкарні у 1898 р., яка офіційно перебула у віданні політичного товариства «Руська Рада». З цього часу реважна більшість українських книжок, газет, журналів Буковини друкувалася у цій друкарні.
Іначних успіхів досягло українське музичне мистецтво. Його розвиток пов’язаний з діяльністю товариств, які сприяли популяризації хорового співу. Першим з таких товариств стало «Співацьке товариство», засноване у 1859 року. Через три роки виникло «Товариство сприяння вічному мистецтву на Буковині», для якого у 1877 р. завершено окремого приміщення з концертним залом. У иствах переважали німці і євреї, але брали участь і українці. Зачну роль у розвитку українського музичного мистецтва відіграло «Руське літературно-музичне товариство», засноване у 1884 р., та особливо Ттовариство «Буковинський Боян», яке виникло у 1899 р. Воно мало філії у Заставні, Садгорі, Кіцмані, Вижниці та інших містах. При «Буковинських Боянах» діяли хори, які регулярно виступали на музичних святах, вечорах, влаштовували концерти в містах та селах краю. У 1900 р. виникло об’єднання «Руський міщанський хор». Розвиток музичного мистецтва на Буковині нерозривно пов’язаний з діяльністю С. Воробкевича, який протягом десятиліть був диригентом численних хорів, навчав музики у навчальних закладах, написав чимало пісень, які стали класикою української музичної творчості. Відомими були оперети «Золотий мопс», «Пан мандатор», релігійна музика. У 1903 та 1904 р. Чернівці відвідував М. Лисенко.
Мистецькі товариства Буковини докладали чимало зусиль для популяризації української драматургії, були ініціаторами аматорських постановок п’єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Карпенка-Карого та ін. Для культурного життя тогочасної Буковини стали традиційними театральні та музичні вечори на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, І. Котляревського, І. Франка та інших українських письменників.
У квітні 1905 р. засновано «Руський селянський театр», який з 1907 року називався «Буковинський народний театр», на чолі з І. Захарком. Театр ставив драми з українського життя, оперети і користувався заслуженою популярністю. Однак у 1910 р. через організаційні труднощі припинив своє існування. З 1899 р. у Чернівцях починають демонструватися перші беззвукові кінофільми. У 1910 р. тут виникає перший стаціонарний кінотеатр.