Перші успіхи Пілсудського Москва зустріла холоднокровно. Вразливе у воєнному відношенні становище Києва було враховане завчасно: після вигнання денікінців з України Резиденціею центральних органів влади і управління став Харків (аж до 1934 p.). У день захоплення Києва ВЦВК звернувся із заявою до робітників, селян та солдатів Польщі, у якій твердив: «Не вірте, що Червона армія несе вам рабство або збирається насильно нав'язати вам комунізм. Розгромивши ваших панів, радянська влада дасть польському народові право влаштувати своє життя за власним бажанням».
Радянське партійно-державне керівництво було цілком переконане в тому, що об'єктивне співвідношення сил на користь Росії рано чи пізно приведе до поразки збройних сил Пілсудського.
Справді, воєнний успіх кампанії виявився для армій Пілсудського короткочасним. Співвідношення сил неухильно змінювалося не ' на їх користь. Л. Троцький методично нарощував кількісну перевагу, звідусіль перекидаючи на польський фронт найбільш боєздатні з'єднання: з Кавказького фронту — 1-шу Кінну армію, з Туркестанського — 25-ту Чапаєвську дивізію, з-під Перекопу — 8-му Червонокозачу дивізію. Ка Півдеино-Західний фронт було направлено близько 40 тис. бійців. Командуючим фронтом став О. Єго-ров. Командування Західним фронтом у Бєлорусі, де зосереджувалися найбільші резерви для наступу на Варшаву, було доручено М. Тухачезському.
Наступ на Варшаву. На світанку 5 червня 1920 р. три дивізії 1-ї Кінної армії прорвали фронт противника і вийшли в тили 3-ї польської армії. Через два дні вони оволоділи Житомиром і Бердичевом. Одночасно 12-та армія форсувала Дніпро на північ від Києва . і почала пробиватися до нього.
1-ша Кінна армія, просуваючись назустріч 12-й, створила загрозу цілковитого оточення 3-ї польської армії. Остання почала в паніці відкочуватися на захід. 12 червня Київ було звільнено.
Нищівна поразка під Києвом створила умови для переходу в контрнаступ з'єднань Західного фронту. На понну силу контрнаступ у Бєлорусі розгорнувся наприкінці червня. Армії Пілсудського залишили Мінськ, Гродно і Барановичі. Спроба закріпитися на
Німані також їм не вдалася. Війська Західного фронту під командуванням Тухачевського увійшли в Польшу і почали розвивати наступ на Варшаву. Очолювані Єгоровим війська Південно-Західного фронту повели наступ на Львів.
У відчаї прем'єр-міністр і начальник генерального штабу Польщі кинулися в бельгійське курортне містечко Спа, де 5 липня відкрилася конференція держав Антанти і Німеччини" Англія і Франція пообіцяли допомогу, але на певних умовах. П<Ньща повинна була обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Антанти від 8 грудня 1919 p., і зобе, І язатися прийняти будь-яке її рішення пг,одо майбутнього статус;,', І Східно)' Галичини. 10 липня польське керівництво погодилося на ці умови. Наступного дня британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до Росії.
Керзон вимагав, щоб радянські війська зупинилися на відстані 50 км на схід від, лінії, визначеної як східний кордон Польщі в декларації від 8 грудня 1919 р. Таким чином, ця лінія (відтепер вона дістала назву літі Керзона) вперше ставала політичною реальністю. Встановлення радянсько-польського кордону по лінії Керзона обмежувало Польщу в її етнографічних межах, за винятком стародавніх українських земель, .які все-таки переходили під контроль Варшави: Холмщкни, Підляшшя, Посяння і Лемківщини. Керзон вважав також за доцільне, щоб у Східній Галичині, третину території якої вже займали війська Єгорова, воюючі сторони зупинилися на лінії фактичного перебування на день підписання перемир'я.
Про реакцію Леніна на ноту Керзона можна судити з таємних телефонограм члену Решзійськради Південно-Західного фронту Й. Сталіну і заступнику Реввійськради РСФРР Є. Склянському. Нота розцінювалася як спроба «вирвати з рук шахрайськими обіцянками перемогу». Ставилася вимога «.шаленого прискорення наступу на Польщу». 16 липня ленінські пропозиції схвалив пленум ЦК РКП (б). На їх основі Чичерін склав иоту-відповідь.
Суть радянської йоти зводилася до відмови від посередництва Англії і фальшивого твердження про готовність негайно розпочати прямі переговори з польським урядом. Чичерін наголошував також на тому, що уряд Росії готовий визнати більш вигідний для Польщі територіальний кордон, ніж той, який Антанта запропонувала в грудні 1919 р. Зрозуміло, що «більш вигідний» для Польщі українсь-ко-полъсысий кордон був невигідним для України.
23 липня Троцький дав директиву Західному фронту всемірно розвивати наступ на Варшаву, а Південно-Західному — на Львів. 1-ша Кінна армія, посилена трьома стрілецькими дивізіями, мала завдання не пізніше 29 липня оволодіти Львовом і захопити переправи через річку Сан. Долаючи сильний опір противника, вона зайняла Броди, а потім Буськ. Але польські війська мали тут чисельну перевагу і якраз 29 липня завдали контрудару в районі Бродів. У результаті командарм С. Будьонний змушений був залишити Броди й перейти до оборони. Поразка 1-ї Кінної армії здавалася неминучою, але через несприятливу обстановку під Варшавою польське командування припинило наступ. Знесилена тривалими боями .і ослаблена втратами, 1-ша Кінна армія за наказом штабу фронту знову перейшла у наступ, зайняла Броди і підступила до Львова.
Після вступу Червоної армії у польські землі в Білостоці утворився Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, якому було надано всю повноту влади на окупованій території. Ревком видав маніфест, де проголошувалася необхідність створення Рад, націоналізації фабрик, заводів і шахт, експропріації поміщицьких маєтків і запровадження наймитських комітетів для управління ними. Про передачу землі селянам мови не було.
На території Східної Галичини, у Тернополі, 3 липня 1920 р. було утворено Галицький ревком як тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). На чолі Галревкому став В. Затонський. Ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної земель, націоналізацію промисловості й банків, відокремлення школи від церкви і церкви від держави.
Тим часом у радянського командування виникла нагальна потреба підсилити армії, що наступали на Варшаву. Керівництво Південно-Західного фронту самочинно затримало виконання наказу главкома про перебазування 12-ї армії та 1-ї,Кінної армії у розпорядження Західного фронту. Воно .розраховувало спочатку зайняти Львів. Здійснена 17 серпня спроба прорватися до міста знову виявилася невдалою. Лише тоді армії дістали дозвіл виходити з бою, але після важких наступальних дій під Львовом вони були вже нездатні допомогти Західному фронту.
Наступ на Варшаву поступово згасав. Радянські війська відірвалися від баз постачання і були знесилені втратами. Польські армії за цей час поповнилися частинами, перебазованими з-під Львова, а також за рахунок резервів і нових формувань. Загроза втрати проголошеної у 1918 р. державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, не виключаючи й селянство. Уряд терміново видав закон, який обмежував на користь селян поміщицьке землеволодіння. Негайну допомогу Польщі зброєю та боєприпасами подала Франція.
13 серпня радянські війська оволоділи населеним пунктом, що за 23 км від Варшави, і підійшли до приміської фортеці Модлін. Це був їх останній успіх. Польське командування створило шестикратну перевагу сил на напрямі головного удару і 14 серпня перейшло у контрнаступ. Вже через десять днів основна частина радянських військ була відкинута за Буг. В останній декаді вересня фронт знову перемістився в район Житомира і Бердичева.
Мирні переговори почалися в середині серпня у Мінську, а потім були перенесені в Ригу. Польський уряд затягував їх, прагнучи дістати якнайбільші вигоди з конту-Іастуггу. Виявилося, однак, що польські війська чим далі, тим біль' >г втрачають боєздатність. Червона армш також, не могла більше> воювати. Делегації радянської Росії і радянської України змушені були дати згоду на встановлення такого кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусь залишалися у межах Польщі. Иа цих умовах у жовтні було підписано перемир'я, а пізніше, у березні 1921 р.,— мирный договір.
Переговори між Польщею та Радянською Росією завершилися 18 березня 1921 р. підписанням Ризького договору. Польща визнавала існування Української Соціалістичної Радянської Республіки. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, інші частини Правобережжя ввійшли до складу УСРР. Східна Галичина залишалася за Польщею.
Польський уряд зобов'язався гарантувати мовні й релігійні права українцям у Польщі. Але цих зобов'язань він ніколи не дотримувався.
ИЗ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КОНВЕНЦИИ МЕЖДУ ПОЛЬШЕЙ И УКРАИНОЙ
Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід, південь, як ці межі будуть опреділені договорами УНРз її пограничники, з тих сторін сусідами, Річ Посполита Польська визнає Директорію Незалежної Української' Народної Республіки на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою за Верховну владу УHP.
Кордон між Українською Народною Республікою і Річчю Посполитою встановлюється слідуючий: на північ від річки Дністер вздовж річки Збруч, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Венгрією та Росією до Вишегрудка на північ через узгір'я, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністративного кордону Рівнинського повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої губернії Мінської, до схрещення його р. Припяттю до її устя.