Теоретико-методологічні засади співвідношення інтелектуальної власності та інтелектуального капі (стр. 1 из 2)

ТАЛУ

В період науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково-освітній потенціал стає вирішальним фактором соціального й економічного прогресу, сформувалася сучасна теорія інтелектуального капіталу, яка, з одного боку, має враховувати усі кардинальні зміни, що відбуваються під впливом науково-технічної революції, з іншого – адекватно висвітлювати роль і значення людини, її інтелектуальні та творчі здібності і давати відповідні рекомендації щодо раціонального формування та ефективного використання інтелектуального потенціалу вітчизняних підприємств. Нині відбувається глобальний перехід до інформаційного суспільства, розвиток якого нерозривно пов’язаний з інтенсифікацією інформаційних процесів, необхідністю збору, обробки і передавання величезних обсягів інформації.

Важлива роль у розробці теоретичних засад інтелектуального капіталу належить таким відомим вченим, як К.Беккер, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М. Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін. Значний вклад у розробку методологічних засад внесли і українські вчені Базидевич В.Д. , Бутнік-Сіверський О.Б, В.Врублевський, Гончаров Ю., Касич А., О.І. Дацій, М. С. Дороніна, В. І. Куценко, О.В.Крисальний, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов, Шваб О.В.

Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому особливості.

Водночас інтелектуальний капітал — це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства, установи (або держави). До цього слід додати напрацьовані людські зв’язки, інформацію у вигляді баз даних, інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу, що миттєво опрацьовує і передає інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому вдається швидко і адекватно реагувати на зміни. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

Інтелектуальний капітал дає змогу економити техніку, заощаджувати кошти і товарно-матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєздатність учасників економічного процесу, сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності. Уміння користуватись інтелектуальними фондами перетворюється на першочергове завдання бізнесу. Підприємства, не здатні керувати інтелектуальним капіталом, просто зникають.

В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивований, втілений у певну об’єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо) [1].

На думку вчених, теорія інтелектуального капіталу відіграватиме значну роль у майбутньому, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгалтерський облік, заснований на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток динамічних високотехнологічних віртуальних корпорацій [3].

Питання структури інтелектуального капіталу на сьогодні є дискусійним і мало висвітленим в економічній літературі. У структурі інтелектуального капіталу можна виокремити такі складові:

1. Людський капітал (human capital), тобто накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, загальна культура, моральні цінності та ставлення до справи, раціоналізаторська активність, винахідницька активність, індивідуальна результативність праці, плинність кадрів, вікова структура персоналу, частка працівників-наставників. Даний вид капіталу є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії і виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов’язань, випущених акцій; є не матеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.

2. Структурний капітал (structural capital) – все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій потенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами тощо.

Структурний капітал на відміну від людського може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта господарювання. Вартість структурного капіталу знаходить відображення на балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних). Отже, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріальних активів [2].

У складі структурного капіталу можна виділити клієнтський капітал (ринковий, брендовий), який являє собою відносини із замовниками та покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів, послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслуговування; комерційна мережа розширення збуту товарів і послуг; ділові зв’язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробітництва; слава, популярність). Ще однією складовою структурного капіталу є організаційний капітал, тобто систематизована і формалізована компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), організаційні можливості і системи. Це інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, ефективне управління, сприйнятливість до змін, нововведень, інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення).

Організаційний капітал в свою чергу включає інноваційний капітал (захищена комерційним правом інтелектуальна власність, інші нематеріальні активи і цінності) та процесний капітал (системи виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування) [5].

Саме тому можна зробити висновок, що інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке може бути структуроване за різними критеріями (рис. 1).

Рис. 1. Структура інтелектуального капіталу

Варто зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскільки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватись до умов, що швидко змінюються. Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб’єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів або дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб’єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності.

Інтелектуальний капітал комерційного підприємства здебільшого реалізується шляхом просування на ринок нових чи вдосконалених товарів, що повніше відповідають інтересам споживачів, ніж товари конкурентів; запровадження ефективніших технологій виробництва продукції; впровадження раціональніших методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту продукції. Зрештою все зводиться до товарів, які задовольняють новим, більш ефективним, способом існуючі, потенційні потреби, тобто йдеться про інноваційні товари. Практика показує, що в розвинутих країнах 70-85% приросту ВВП забезпечується завдяки інноваціям, в Україні – 7-10% [6].

Інтелектуальний капітал як авансована інтелектуальна власність стає критерієм оцінки підприємств, тому що він здатний відобразити динаміку організаційної стійкості та процесу створення цінностей. Від знань та умінь працюючих, здійснених нововведень залежить стан та перспективи розвитку сучасного виробництва, дійових чинників, що створюють багатство сучасного суспільства. Більшість економістів вважають, що економічне зростання можливе завдяки впровадженню в економіку нових ідей і розвитку нових технологій. Економіку знань характеризує передусім постійне зростання частки НДДКР в загальних витратах держави і приватних підприємств, а також стабільне зростання капіталізації наукоємних підприємств.

Саме тому безпосередньо важливе значення займає оцінка інтелектуального капіталу, його ефективності. Оцінюючи інтелектуальний рівень підприємства, можна опиратися на базовий набір показників: наявний обсяг знань, інтелектуальний рівень працюючих та досвід інноваційної діяльності. Деякі науковці для оцінки інтелектуального капіталу найчастіше користуються методом прямого вимірювання; методом оцінки ринкової капіталізації; методом оцінки віддачі активів; методом бальної оцінки.

В загальному рівень інтелекту працівників, знання, навички, досвід персоналу можна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу тощо. Для їхньої оцінки доцільно використовувати також якісні показники: досвід роботи в зарубіжній фірмі, досвід виготовлення продукції на експорт, проходження курсів підвищення кваліфікації. В той час як наявність творчих здібностей, критичне ставлення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської і винахідницької активності, що характеризують схильність до генерування нових знань. Оцінити моральні цінності і культуру праці можна якісно через такі показники як поведінка на роботі й у побуті, обов’язковість у відносинах з колегами та діловими партнерами, організація робочого місця. Всі ці показники характеризують здебільшого ресурсну частину людського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогічними показниками лідерів ринку.