Отже, на першому етапі Української національної революції (лютий 1648 — серпень 1657 р.) національно-визвольній боротьбі були притаманні значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення більшої частини території та більшості населення України, переплетіння з селянською війною. Цей період характеризується ускладненням міжнародного становища українських земель. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення визначали динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запорозького. Спочатку пошуки союзників здійснювалися в трикутнику: Польща — Туреччина — Росія, проте незабаром після укладення Вільненського перемир'я в зовнішньо-політичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор — шведський.
Битва під Корсунем 15-16 травня 1648 – одна з перших великих перемог повсталих у ході Визвольної війни українського народу
Після перемоги у битві під Жовтими Водами військо Б.Хмельницького рушило проти головних польських військ, які з-під Чигирина почали відступати до Корсуня і тут окопалися. На всьому шляху просування повстанського війська до нього вливалися селяни і міщани. 13 травня військо форсувало р. Тясмин. Хмельницький також послав загони, які знищили човни та пороми на переправах через Дніпро, щоб не допустити об’єднання М.Потоцького і Я.Вишневецького.
Польське військо 12 травня зупинилося табором за Корсунем, під фільварками на лівому березі Росі. Узнавши, що військо Хмельницького уже на підході, знервований Потоцький віддав Корсунь на грабунок жовнірам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору (з четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили). Військо М.Потоцького складалося з 5,5 тис. кінноти і 1.600 чол. піхоти при 30-40 гарматах. Разом з обозними і слугами загальна кількість людей у польському таборі становила понад 20 тис. чол.
Б.Хмельницький послав наперед полк Кривоноса та частину татар із наказом - затримати противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері 14 травня загін Кривоноса діяв за Россю, в тилу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору. На світанку 15 травня у район Корсуня підійшли основні сили козаків і татар, почали переправлятися через Рось і скупчуватися в Корсуні. Військо Б.Хмельницького, яке вийшло у район Корсуня, мало понад 20 тис. козацької піхоти і не менше 20 тис. татарської кінноти; його артилерія мала 26 гармат. Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на місто, й незабаром увесь Корсунь вигорів, за винятком замку та церкви. Увесь день 15 травня пройшов у дрібних сутичках невеликих загонів, розвідці та перестрілці.
Пізно увечері 15 травня в наметі М.Потоцького відбулася військова рада. Серед польського командування не було одностайності. Польний гетьман Мартин Калиновський та інші досвідчені воїни радили зміцнити табір і відбиватися. Проте налякана перебільшеними слухами про чисельність татар більшість, і серед них М.Потоцький, наполягали на відступі. Врешті, враховуючи великі сили козаків і татар, відсутність надії на допомогу, відсутність корму для коней, було вирішено на світанку наступного дня відступити на Богуслав під захистом табору з возів. Б.Хмельницькому стали відомі наміри польського командування. Він вирішив ударити по ворогові на його марші й обрав для цього дуже вдале місце – Горохову Діброву – глибоку балку на лівому березі Росі поблизу с. Виграєва (8-10 верст від Корсуня), яку на шляху до Богуслава поляки ніяк не могли обминути. Вночі туди пішов Кривоніс із піхотою й 10 гарматами: він перекопав дорогу, а з боків зробив шанці, де поставив гармати і розмістив стрільців.
На світанку 16(26) травня польське військо під захистом табору з возів рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки і татари вільно пропустили ворожий табір, супроводжуючи його із боків і позаду. Рухаючись в умовах повного оточення, М.Потоцький не мав змоги здійснювати контроль маршруту і організовувати розвідувальне та інженерне забезпечення просування свого війська. Кілька разів зчинялася перестрілка. Під прикриттям чагарників козакам вдалося непомітно наблизитися до польського табору, відкрити вогонь і знищити частину запряжних коней, від чого помітно зменшилась кількість возових рядів табору. Опівдні поляки, зазнавши відчутних втрат, увійшли в балку, густо зарослу лісом і чагарником. Долаючи пагорби та яруги під постійним обстрілом козаків і татар, вони наблизилися до пагорбів, між якими проходила широка (близько 3,5 км) і глибока балка. Польське військо, затиснуте ліворуч заболоченою Виграївкою, а праворуч кручами, наткнулося на Перекоп і завали на шляху і змушене було зупинитися. Схил балки був таким урвистим, що під час спроб обійти перешкоду вози переверталися. Табір утратив порядок. Розгорнути до бою артилерію не вдавалося, бо вози застряли в багні. Тіснота і висока динаміка бою не дозволили стати до бою кавалерійським хоругвам тилової частини. Спереду і з боків по поляках вдарили з гармат і самопалів козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях. З тилу спантеличеного ворога атакували козаки самого Хмельницького і татари Тугай-бея. За чотири години польське військо було повністю розгромлене. Близько другої-третьої години дня польська армія припинила своє існування. Переважна більшість жовнірів загинула, інших (понад 8,5 тис.) взяли в полон (у тому числі Штоцького і Калиновськогр). Козаки захопили обоз, 41 гармату. Більш як ЗО км переслідувала польських втікачів татарська кіннота. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тис. чол.
Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена польська окупаційна армія, створилися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Незабаром Б.Хмельницький з усім військом, рухаючись понад Россю, підійшов до Білої Церкви, яка була крайнім містом старої козацької території. Відсвяткувавши перемогу і укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.
Битва під Жовтими Водами
Битва під Жовтими водами (29 квітня — 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.
На початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну мету, що включала такі основні напрямки:
1. ліквідувати оперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням до складу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цього союзницьку угоду з кримським ханом;
2. отримати воєнну допомогу від держав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства;
3. створити український артилерійський арсенал, систему розвідки;
4. із зібраним військом вийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримці населення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії;
5. кінцевий пункт походу — Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядові вимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йому прав і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а також гарантувати захист православної церкви.
Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Микола Потоцький і Мартин Калиновський дізналися про повстанські задуми Богдана Хмельницького, то вирішили зараз же, як тільки розпочнеться весна, йти на Запорожжя і там задушити бунт у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю Україну.
У квітні 1648 р. М.Потоцький послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша й Барабаша, а також відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, але в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з'єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Шемберга й близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було не більше 11-12 тис. людей.
Перша битва Богдана Хмельницького відбулася на Жовтих Водах (правий берег Дніпра, на Південний Захід від сучасного Кременчука) 29 квітня — 16 травня 1648 р. 12-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.
Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців. Тоді розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».
30 квітня 1648 р. штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня — 1 травня 1648 р. показали, що такою силою польський табір не здобути.