Необхідно зазначити, що Сталін не просто слідкував за ходом чергової вакханалії, а й всіляко стимулював її своїми „мудрими" зауваженнями, порадами, побажаннями. Зокрема, саме він покликав до життя ту масу колективних та індивідуальних доносів, які скалічили долі мільйонів громадян. Так, влітку 1937 р. Сталін без будь-яких застережень висловив незадоволення недостатньою кількістю сигналів з місць, що призвело, на його думку, до втрати пильности, вимагав ретельної перевірки таких сигналів, визначаючи, що коли „ ... в них буде правди хоча б на п'ять відсотків, то і це хліб".24
В умовах розгортання масової кампанії боротьби з „клясовими ворогами" відповідні вимоги висувалися перед репресивно-каральними органами НКВС. Їх працівникам постійно втлумачувалась теза про ту виняткову місію, що покладена на них в переломовий для країни період. Характерним у цьому відношенні є виступ народнього комісара внутрішніх справ СССР М. Єжова в 1937 році на прийнятті-бенкеті з нагоди нагородження чекістів урядовими нагородами: „...ми повинні зараз так виховати чекістів, щоб це була тісно спаяна і замкнута секта, безумовно виконуюча мої вказівки..." Розвиваючи думки свого шефа, його заступник Фриновський так наставляв керівників місцевих органів НКВС: „Ми повинні показати ЦК, що ми рятуємо країну від контрреволюційної небезпеки".25
У відповідності з поставленими завданнями удосконалювався і репресивний апарат. Так, в процесі проведення акцій у відношенні широких верств населення, що були зараховані до категорії „ворогів совєтської влади", наказом НКВС СССР від 30 липня 1937 р. були утворені республіканські, крайові, обласні трійки для розгляду справ на вказаних осіб, що поділялися на дві категорії. До першої належали „найбільш ворожі елементи", що підлягали розстрілові. До другої — всі останні, які мали бути ув'язнені на термін 8-10 років.
Цим наказом затверджувався персональний склад трійки, до яких входили народні комісари внутрішніх справ, начальники обласних, крайових управлінь НКВС, секретарі ЦК компартій союзних республік, крайових та обласних комітетів партії, республіканські, крайові та обласні прокурори.26
Списки осіб, які підлягали репресіям, у відповідності з наказами НКВС ООСР від 11 серпня 1937 р. та 20 вересня 1937 р. розглядалися також „двійками" у складі народніх комісарів внутрішніх справ республіки чи начальників обласних управлінь НКВС спільно з прокурорами республіки чи областей. Існував також порядок розгляду справ без виклику звинувачуваних та свідків до суду так званою „вищою двійкою" з участю голови Верховного Суду СССР та прокурора СССР. Постанови цього органу могли відмінятися лише пленумом Верховного Суду СССР.
Одночасно директиви Прокуратури СССР орієнтували місцеві репресивно-каральні органи на більш широке використання такого позасудового органу, як особлива нарада у складі НКВС СССР, куди належало направляти „справи за якими немає достатніх документальних даних для розгляду в судах".27
Таким чином, у 1937 р. репресивний апарат являв собою розгалужений і злагоджений механізм, зорієнтований на масовий характер каральних заходів. Нехтування юридичними нормами, спрощення процедурних питань перетворювали його в грізну і в той же час безконтрольну зброю політичної системи тоталітаризму.
За всі роки буття совєтської імперії абсолютні цифри репресій приховувались від дослідників та широкої громадськости. Недавно відкриті та доступні на сьогодні певні архівні фонди Служби Безпеки України (колишньої філії КҐБ СССР в Україні), дають можливість внести ясність в це суперечливе питання, дати відповідь про маштаби та спрямування репресій в Україні.
Як свідчить статистична звітність репресивно-каральних органів, в 1935 р. в Україні було заарештовано 24,934 громадян, в 1936 — 15,717, в 1937 — 159,573, в 1938 — 108,006. Таким чином, в 1937-1938 рр. (пік репресій) було заарештовано 267,579 громадян.28 Із вказаної кількости останніх двох років засуджено 197,617 громадян (за шпигунство — 25,627, зраду батьківщини — 1,487, терор — 5,193, диверсії — 13,996, шкідництво — 7,731, повстанську контрреволюційну діяльність — 99,822, контрреволюційну агітацію — 22,315, інші злочини — 18,903. При чому потрібно взяти до уваги, що з другої половини 1938 р. у статистичній звітності НКВС УССР характер злочинів не враховувався).29
Протягом 1937-1938 рр. в Україні до вищої міри покарання було засуджено 122,237 громадян; на 25 років тюремного ув'язнення — 21, на 20 років — 33, на 15 — 99, на 10 — 3,758, на 5 — 119, на 25 років виправно-трудових таборів — 15, на 20 — 49, на 15 — 92, на 10 — 61,609, на 5 — 4,848, на 3 — 2,213; на заслання і вислання за межі СССР — 209; на заслання в межах СССР — 1,034; на вислання з прикріпленням — 32; інші міри покарання — 590. Звільнено з-під варти — 658 громадян.30
Репресії 1937-1938 рр. в Україні мали свої певні етапи і закономірності. На першому етапі (кінець 1936 р. — перша половина 1937 р.) маховик репресивного механізму лише набирав необхідних обертів. В цей період в Україні було заарештовано 10,901 громадянин. З них 264 (3.4 відсотки) були засуджені до вищої міри покарання, понад 400 — виправдано.31
Особливого розмаху набувають репресії в другій половині 1937 р., коли у відповідності з директивами НКВС СССР та НКВС УССР було проведено цілий ряд операцій, спрямованих на вилучення „контрреволюційного елементу".
4 липня 1937 р. народній комісар внутрішніх справ СССР М. Єжов направив у всі підлеглі органи телеграму число 11926, якою наказував:
„Всім начальникам НКВС та начальникам УНКВС країв та областей. З отриманням цього візьміть на облік всіх в вашій області куркулів та кримінальних злочинців, які повернулися після відбуття покарання, втікачів з таборів та заслання, всіх врахованих куркулів поділіть на дві категорії: 1) найбільш ворожих елементів, що підлягають арештові і розстрілові в порядку адміністративного проведення справ через трійки; 2) менш активних, але все ж ворожих елементів, що підлягають висланню в район за вказівкою НКВС СССР.
До 8 липня 1937 р. телеграфом повідомте мені кількість осіб першої і другої категорій з визначенням окремо куркулів та кримінальних злочинців. Про час операції та порядок проведення вказівки дам додатково.
Єжов".32
Вказана операція розпочалася 1 серпня 1937 р. і проводилась у надзвичайно великих маштабах. Вже напередодні НКВС СССР встановив НКВС УССР норму на арешт та вислання 28,800 громадян зазначених вище категорій. З них першої категорії (розстріл) — 8,008 громадян; другої (вислання) — 20,000.33
Та навіть цих „контрольних цифр" для репресивно-каральних органів НКВС УССР виявилось замало. Тому до кінця 1937 р. народній комісар внутрішніх справ республіки Леплевський тричі (5, 25 вересня та 11 грудня) звертався до НКВС СССР про встановлення додаткових норм для цієї операції. Його клопотання було підтримане центральним репресивним апаратом, внаслідок чого були встановлені такі остаточні ліміти: першої категорії — 26,150 осіб, другої — 37,800, разом — 63,950 осіб, або втричі більше, ніж було передбачено.34
Аналізуючи діяльність репресивно-каральних органів большевицької державности, необхідно зазначити, що виключною цинічністю, нехтуванням елементарних юридичних та моральних норм відзначався наказ НКВС ОССР від 15 серпня 1937 р., яким вимагалось при арештах зрадників батьківщини, право-троцькістських шпигунів арештувати їх дружин. Як і всі інші, цей наказ виконувався на місцях з особливою ретельністю.35
Однак, як свідчать документи, результати численних злочинних операцій аж ніяк не влаштовували керівництво НКВС. Тому 3 листопада 1937 р. Єжов направив у всі репресивні органи НКВС телеграму, в якій відзначалось, що операції щодо антисовєтських елементів проходять вкрай повільними темпами. Пропонувалось „формувати проведення операцій щодо вказаних категорій осіб. ... провести всі арешти і розглянути всі слідчі справи" і до 15 грудня 1937 р. представити підсумкову записку про те, „яких результатів ми досягли і які висновки для нашої роботи ми повинні зробити на майбутнє".36
Крім широкомасштабних загальносоюзних операцій в Україні в другій половині 1937 р. проводились масові незаконні арешти у відповідності з комплексом каральних заходів, розроблених народнім комісаріятом внутрішніх справ УССР.
На основі статистичних матеріялів НКВС УССР можна стверджувати, що в наслідок різноманітних загальносоюзних та льокальних репресивно-каральних акцій в другій половині 1937 р. в Україні було заарештовано 148,872 громадянина. З них засуджено 122,313 громадян (до розстрілу — 53,081).37
На початку лютого 1938 р. народнім комісаром внутрішніх справ Української ССР був призначений О. Успенський, злочинна діяльність якого ознаменувала собою новий етап у проведенні масових політичних репресій в Україні.
Представити нового народнього комісара приїхав до Києва сам народній комісар внутрішніх справ совєтської імперії М. Єжов. На оперативній нараді керівного складу НКВС УССР, проведеної з цієї нагоди, він охарактеризував всю попередню діяльність „як штукарство", удар по одинаках, вказував на відсутність роботи щодо викриття антисовєтського підпілля. Особливо незадоволеним залишився М. Єжов результатами викриття українського антисовєтського націоналістичного підпілля, польського, німецького і інших контрреволюційних центрів, що „призвело до наявності в Україні значної кількости петлюрівських, махновських, білогвардійських та інших антисовєтських кадрів".38