Друга світова війна призвела до численних втрат населення України, підірвала економічний потенціал республіки та завдала непоправної шкоди її етнокультурній спадщині. Великою трагедією для частини етнічного населення України стало його примусове виселення за межі місць традиційного проживання. Тисячі представників різних національностей були насильно вигнані з своєї Батьківщини. Подібні переселення етносів були проявом злочинної політики етноциду, яка застосовувалася в Україні і сталінським і гітлерівським тоталітарними режимами. І якщо гітлерівський етноцид був спрямований на онімечення території України, то сталінський варіант цієї політики став своєрідним засобом покарання для етносів, які були запідозрені у ворожості та нелояльності до офіційного політичного режиму.
Не обминули злочинні етнополітичні експерименти тоталітарних режимів і поліетнічне населення Криму. Проведення широкомасштабних депортацій етносів Кримського півострова в роки Другої світової війни наклало свій негативний відбиток не тільки на повоєнну долю репресованих народів, але й створило низку проблем у теперішній Україні. Таким чином, без врахування усіх обставин та фактів злочинних проявів етноциду у минулому не можна гарантувати гармонійний розвиток міжетнічних відносин у Криму у майбутньому. Тому, об’єктивне вивчення антигуманної політики етноциду у Криму має винятково важливе значення для забезпечення стабільності у цій багатоетнічній частині України.
Серед останніх досліджень, в яких висвітлюються певні аспекти даної теми, слід відзначити колективну монографію українських науковців "Національні меншини України у XX столітті: політико-правовий аспект”[8]. Автори дослідження, зосередившись на висвітленні історії та культури національних меншин України у XX ст., проаналізували зокрема, плани гітлерівців щодо виселення народів Криму та сталінську політику депортацій етносів з Кримського півострова у контексті Другої світової війни.
Депортації німецького населення Криму в роки Другої світової війни присвячено працю В.Брошевана і В.Ренпенінга "Боль и память крымских немцев (1941-2001 г.г.): Историко-документальная книга”[2]. Автори дослідження достатньо повно висвітлили передумови, причини, масштаби депортації кримських німців та проаналізували наслідки такої противоправної етнопрактики сталінського режиму.
Важливим внеском у створення об'єктивної картини подій, пов’язаних із злочинною практикою депортацій етносів Криму, є праця російського дослідника М.Ф.Бугая "Депортация народов Крыма: документы, факты, комментарии"[3]. Праця містить документи і матеріали з історії депортацій народів Криму – кримських татар, греків, болгар, вірменів, німців та інших. У дослідженні прослідковуються трагічні долі цих народів, причини їх примусових переселень та сутність радянської національної політики.
Висвітлюючи історію депортацій народів Криму, дослідники не завжди вірно кваліфікують подібний злочин сталінської влади. Головним чином це стосується ототожнення сталінських депортацїй виключно із проявом політики геноциду. Однак, у даному випадку таке трактування депортацій не є об’єктивним з наукової точки зору, оскільки політика геноциду спрямована на фізичне винищення етносу. А це, як відомо не входило до планів Сталіна та його оточення. Тому, у цьому конкретному випадку більш правомірним було б застосування терміну "етноцид", який пов’язується з політикою позбавлення конкретного народу його етнокультурної особливості (етнічної території, мови, культури та самосвідомості). Саме потреба у з’ясуванні сутності переселенських акцій на Кримському півострові зумовила мету даної статі - дослідити планування й реалізацію депортацій етносів Криму як прояв сталінського та гітлерівського етноциду. Відповідно до поставленої мети у статті визначено такі основні завдання: розглянути масштаби та особливості сталінських депортацій народів на початковому та завершальному етапах радянсько-німецької війни; розкрити задуми гітлерівців щодо примусових виселень етнічного населення Криму; довести, що депортації були одним із засобів здійснення тоталітарними режимами політики етноциду.
Депортації населення СРСР за національною ознакою почали активно застосовуватися сталінською владою в другій половині 30-х рр. ХХ століття. Недовіра до зовнішнього світу, мотивована ідеологічними причинами, та начебто існуючими загрозливими для режиму етнічними зв'язками поза кордонами держави у передвоєнні роки, обумовила особливу увагу до т. зв. діаспорних націй (поляків, німців, фінів, корейців). У роки війни ця проблема, трансформована вже в хронічну форму, призвела до терору проти цілих груп населення у складі корінних радянських етносів, котрі проживали в СРСР [9, c.696].
Крим, як частина великого радянського поліетнічного простору, у довоєнні роки був населений представниками, багатьох національностей, більшість з яких у 30-х рр. постраждали від політики сталінського етноциду. Однак, у той період сталінське керівництво зосередилось винятково на примусовій радянізації та русифікації етнічного населення півострова, не використовуючи при цьому практику депортацій місцевих етносів. Зміна методів етноциду відбулась з початком радянсько-німецької війни. Наслідуючи депортаційні традиції царської Росії, сталінський режим вдався до примусових виселень углиб СРСР так званих „сумнівних елементів" .До цієї категорії потрапляли не тільки особи, налаштовані проти радянської влади та кримінальні злочинці, але й представники окремих етносів, яких сталінський режим визнав "ненадійними".
Насамперед, хвиля сталінських депортацій на початку війни торкнулася радянських німців, які мешкали і на території Кримського півострова. 14-го серпня 1941 р. Директивою Ставки Верховного Головнокомандування №00931 "Про формування та завдання 51-ї Окремої армії" Військовій раді цієї армії було наказано негайно звільнити територію Криму від "німців та інших антирадянських елементів"[2, c.115-116]. Таким чином, усе без винятку німецьке населення півострова без детального розгляду та аналізу і підстав для видання такого наказу було автоматично перетворене у ворога радянської влади.
Однією з можливих підстав для депортації кримських німців можна вважати шифрограму командування Південного фронту Верховному Головнокомандувачу Й.Сталіну від 3 серпня 1941 р. У документі, зокрема, повідомлялось, що під час військових дій на Дністрі місцеве німецьке населення "стріляло з вікон та городів" по відступаючим радянським військам. Крім того, зазначалося, що у німецькому селі фашисти були зустріне-ні хлібом-сіллю. Посилаючись на подібну інформацію, командування Південного фронту в особі Тюленева, Запорожця і Романова висунуло прохання „дати вказівку місцевим органам влади про негайне виселення неблагонадійних елементів". За словами дослідника П. Поляна, реакція Сталіна була миттєвою і такою, що не залишає різночитання: "Товаришу Берія. Потрібно виселити з луском"[2, c.117-118]. Однак, в умовах інтенсивних бойових дій та в атмосфері зростаючої підозри та недовіри до німецького населення, об'єктивного розслідування наведених фактів не відбулося. Натомість, офіційна влада для вирішення проблеми обрала найбільш прийнятний для себе шлях загальних виселень німецького населення, що є типовим проявом етноциду.
Реалізація практики депортацій німців Криму розпочалась у другій половині серпня 1941 р. З метою проведення депортації на місця виїхали відповідальні працівники, які за допомогою партійно-радянського активу повинні були підготувати німців до переселення. Німецькому населенню було запропоновано передати до колгоспів худобу та запаси зерна. Усіх, хто підлягав виселенню запевняли, що переселення є тимчасовим, і після завершення війни можна буде повернутися додому. Тільки у серпні-вересні 1941 року з Криму було насильно переселено 53 тисячі мешканців німецької національності, а усього, включаючи осіб, із змішаними з ними шлюбами - 61184 чоловік [2,c.124]. 50 тисяч німців Криму, депортували до Орджонікідзевського краю (пізніше Ставропільського), а згідно постанови ДКО № 698сс від 21 вересня 1941 р.- до Казахстану. Крім того, ще 3 тисячі кримських німців примусово переселили у Ростовську область, а звідти до Казахстану. Німців, які ухилялися від переселення, або утікали з ешелонів, у відповідності до Директиви НКВС СРСР затримували і під конвоєм супроводжували до місць заслання. Таким чином, німці першими із народів Криму зазнали на початку війни масового виселення за етнічною ознакою.
Окупація Кримського півострова гітлерівцями лише тимчасово призупинила розпочаті сталінським режимом депортації місцевих етносів. Однак, влада нацистської Німеччини у своїй етнічній політиці так само спиралася на злочинну практику депортації етносів окупованих територій. Однією із головних ідей нацистського плану "Ост" якраз і було проведення депортацій ненімецького населення східних окупованих територій заради розширення "життєвого простору" для німців. У цих агресивних намірах гітлерівців, Крим посідав одне з головних місць. Під час засідання керівництва Німеччини 16 липня 1941 р., Гітлер висловився за звільнення Криму від усіх "іноземців" та заселення. його німцями [7,c.513]. Це стало поштовхом до розробки різноманітних планів онімечення Кримського півострова.
Прихильником ідеї колонізації Криму німцями був і рейхсміністр А.Розенберг. Він вважав, що з геополітичної точки зору Крим є частиною німецького надбання, оскільки на півострові певний час мешкали готи. Колонізаційні проекти рейхсміністра передбачали також зміну кримської топоніміки за німецьким зразком.
Власний проект колонізації півострова розробив генеральний комісар А.Фрауенфельд. У документі під назвою "Про можливості заселення Криму, сільське господарство та корисні копалини" він виокремив кілька зон колонізації півострова німцями та представниками інших „арійських” етносів. Наприклад, у степові скотарські райони Криму А.Фрауенфельд пропонував переселити голландців, датчан і німців. Зону, придатну для вирощування зернових і технічних культур передбачалося заселити німецькими фермерами та колишніми колоністами. Овочівництвом, виноробством та садівництвом, у районі північних полонин і на південному березі Криму, повинні були займатись тірольці, вихідці з Рейнської області Німеччини та голландці .У той же час, А.Фрауенфельд закликав "не евакуйовувати" повністю усіх кримських татар, оскільки, на його думку, частина з них мешкала у дуже бідних і несприятливих для німецьких переселенців умовах [1,арк.9-11]. Гітлер і Гімлер схвалили пропозицію А.Фрауенфельда переселити в Крим населення Південного Тіролю. Щодо кримських татар, то нацисти мали намір виселити їх до Тюрингської області Німеччини [6,стр.9-10].