Друга світова війна була трагічною сторінкою в історії Європи. Під час воєнних дій, в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мльйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало кривавих та жорстокиж міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український.
Нова дійсність
Коли збройні сили польського підпілля Армія Крайова боролася з загонами Української Повстанської Армії (УПА) на території західної України – хто інший вирішував долю обох народів, визначав кордони. Перші рішення, в територіальних питаннях прийняли учасники тегеранської конференції, яка проходила на зламі листопада грудня 1943 р. На згаданій конференції було вирішено, що ,,серцевина польської держави повинна знаходитись між т. зв. ,,лінією Керзона та лінією ріки Одра з врахуванням у складі польської держави Східної Пруссі. Внаслідок пересунення фронту зі сходу на захід радянська влада приступила до діла. Девятого вересня 1944 р. підписано договір про обмін населення між комуністичною Польщею а Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УРСР). У своїй книжці Історія України ХХ ст. польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський писав: ,,На території УРСР залишилося 850 тис. поляків, в численних скупченнях, які прагнули якнайскоріше залишити Креси (західні окраїни України), натомість на території Польщі 650 – 700 тис. українців, які заселяли українську етнографічну територію від околиць Влодави по долини Попрад”. Взаємний обмін населення розпочався під кінець 1944 р. і тривав до осені 1946 р. У своїй доповіді Перебіх та наслідки операції ,,Вісла” Лешек Волосюк ствердив, що ,,на Україну переселено близько 500 тис. українців”.
Українське питання
Переселення українців в Радянську Україну не розв’язало українського питання в Польщі. У південно-східних воєводствах залишилося близько 200 тис. українців. Не можна не погодитися з фактом, що частина цього населення підтримувала діяльність загонів УПА. Однак слід пам’ятати, що тоді УПА не загрожувала польській державі та владі. Роман Дрозд у книжці Дорога на захід писав: ,,Польська влада, прямуючи до перетворення Польщі в однонаціональну державу, хотіла продовжувати переселення українського населення в Радянську Україну, однак зустрілася з відмовою радянського уряду. Тоді виникнув задум переселення українців на західні та північні землі Польщі”. Задум мав на меті: по-перше, ліквідацію структур українського підпілля а по-друге, остаточне розв’язання українського питання через цільковиту полонізацію українців на новому місці поселення. У доповіді Політична мета переселенської операції ,,Вісла” Володимир Мокрий підтверджує цю тезу: ,,Доказом, що метою виселення та розпорошення українців було остаточне розв’язання українського питання в Польщі через денаціоналізацію, засвідчує поведінка влади згідно з темником Міністерства Відзисканих Земель”.
Обставини операції
Ще до недавна комуністична пропаганда проповідувала, що рішення відносно виселення українців 1947 р. було прийнято у наслідок вбивства ген. Кароля Свєрчевського. Однак задум про виселення українців був представлений членам Політбюро Центрального Комітету Польської Робітничої Партії (ППР) у листопаді 1946 р. У повідомленні глави ІІІ відділу Генерального штабу Польського війська ген. Остапа Стеци було запропоновано розв’язання українського питання методом виселення на Відзискані Землі (колишні німецькі землі приєднані до відновленої польської держави). У січні 1947 р.польська комуністична влада приступила до технічної розробки операції. Як вже згадувалось пропагандивним приводом до початку операції ,,Вісла” було вбивство ген. Свєрчевського 28 березня 1947 р. Генерал загинув у засідці влаштованій, мабуть, власними солдатами за наказом Народного Коммисариата Внутренних Дел ( НКВД) або Урядом Безпеки (УБ) у селі Яблонки біля Балигроду. Можна без сумніву сказати, що не був він вбитий сотнею УПА ,,Хріна”. Кільканадцять годин після вбивства Свєрчевського Політбюро ППР в особовому складі Владислав Гомулка, Болеслав Бєрут, Роман Замбровський, Якуб Берман, Хілари Мінц, Станіслав Радкевич, Маріан Спихальський та Александер Завадзький прийняло рішення про виселення українців. Мотивуючи згадане рішення, польська комуністична влада поінформувала, що виселення українського населення є наслідком вбивства ,,популярного” генерала сотнею ,,Хріна” і має на меті боротьбу з українським підпіллям. З цих пір підготовка до виселення відбувається інтенсивно. У квітні було створено штаб для проведення операції. 17 квітня 1947 р. Державна Комісія Безпеки прийняла рішення політбюро щодо початку виселення українського населення. Командиром Оперативної групи (ОГ) ,,Вісла” став ген.Стефан Моссор. 23 квітня 1947 р. командування ОГ визначило спосіб виселення українців. 24 – 25 квітня розпочалися арешти серед українського населення. Натомість серед польських солдатів була проведена агітаційна робота для з’ясування мети операції.
Операція ,,Вісла”
Операція ,,Вісла” ропочалася 28 квітня 1947 р. о 4 годині ранку. У згаданій доповіді Перебіг та наслідки операції ,,Вісла” Л. Волосюк так описує сценарій виселення: ,,Вночі військо оточувало село призначене до виселення. На світанку зібраних людей інформовано про виселення. Мешканці села діставали декілька годин (часто дві або менше приписка автора статті), щоб упакувати найнеобхідніші речі та завантажити їх на підводи. Під конвоєм солдатів депортовані були ведені до першого збірного пункту. Збиралися тут переселенці з декількох сіл. Там, в цих перших збірних пкнктах, списували родини та їхнє майно, крім цього серед депортованих був проведений відбір. Підозрілі у співпраці з УПА були ділені на три категорії: А – зафіксовані Урядом Безпеки, Б – зафіксовані військовою контррозвідкою, В – застереження зголошував командир загону, який брав участь у виселенні мешканців. Особи з цими категоріями було еліміновано, що у дійсності означало арешт та ув’язнення в концтаборі Явожно”. Зі збірного пункту підводами, вантажівками а часто пішки депортованих транспортовано на станцію. Під час дороги переселенці перебували під наглядом польського війська та працівників УБ. У поїздах депортовані були розташовані згідно з приготовленими списами. За вказівкою влади в одному товарному вагоні могли перебувати дві родини. Справді перебувало більше – декілька родин та інвентар. ,,Після завантаження – пише у згаданій книжці Р. Дрозд - транспорт під конвоєм солдатів був відправлений унапрямі Катовиць або Любліна. Звідти поїзди їхали на Відзискані Землі”. У перших тижнях операції ,,Вісла” транспорти відправлялися до Щеціна та Ольштина. Дорога до цих місцевостей тривала від кілька до кільканадцяти днів, а пересічно біля тижня. На роздавальних пунктах депортованих направляли до поодиноких повітів Відзисканих Земель. Після прибуття до вивантажувальних пунктів вагони виватажували. Тривало це декілька годин. Після вивантаження переселенців розвозили по селах. Це залежало однак від ставлення органів місцевої влади до цілої операції. Не всі установи добре виконували визначені завдання. Траплялося, що переселенці неодноразово кочували просто неба через делілька днів.
Підсумок
Операція ,,Вісла” відбувалася в трьох етапах. Перший – тривав до кінця травня та обіймав депортацію українців в повітах Сянок, Леско та Бжозув а також Любачів. Другий етап відбувся у червні. Тоді дві дивізії польського війська направлено до виселення українців у частині любачівського повіту а також до повітів Ярослав та Томашів Любельський. Третій етап припав на місяць липень та мав на меті ліквідацію залишків УПА. У своїй статті Що має ,,Вісла” до Волині? Гжегож Мотика стверджує: ,,Під час операції ,,Вісла” у 1947 р. було вжито до ліквідації українського підпілля надто великих сил. У операції взяло участь 21 тис. солдатів польського війська, відділів Корпусу Безпеченьства Публічного, військ прикордонної зони, міліції, служб охорони залізниці та працівників УБ. ,,Крім цього допомогу надавали – пише Владислав Серчик в Історії України – загони радянської та чехословацької армій, які не допускали воїнів УПА до перетину кордону”. Виселення охопило 140 575 тис. українців, які проживали на території 22 повітів південно-східної Польщі. З краківського воєводства було депортовано 10 510 осіб, з ряшівського 85 339 і любельського 44 726 осіб. Вони були поселені у 71 повіт 9-ти воєводств, у тому числі - у білостоцькому 995 осіб, гданському – 5280, в кошалінському - 31 169 осіб, в ольштинському – 56 625, в опольському 2 541, в познанському – 1437, в щецінському 15 058, у вроцлавському – 15 492 і в зеленогірському 10 870 осіб. Операція ,,Вісла” тривала точно 3 місяці – від 28 квітня до 28 липня, коли-то на польсько-чехословацькому кордоні було відзначено заслужених у виселенні та боротьбі з загонами УПА.
Явожно
У статті Депортації. Табір у Явожно (Тygodnik Powszechny 1990/10) Євген Місіло написав: ,,27 квітня 1947 р. члени Політбюро прийняли рішення про перетворення Центрального Табору Праці у Явожно, філії гітлерівського концтабору Освєнцім, в табір для українців підозрілих у пдтримці УПА. У дійсності не були там ув’язнені воїни УПА чи члени Організації Українських Націоналістів (ОУН), яких спіймали в ході операції ,,Вісла”, тому що були вони суджені через військово-польовий суд ОГ ,,Вісла”, а пізніше через суди в Кракові, Ряшеві та Любліні”. Була це частина плану, який мав на меті ізоляцію української інтелігенції та тих осіб, які спротивлялися виселенню. У доповіді Володимира Мокрого Українці у Явожно: ,,Від травня 1947 до березня 1948 р. у контаборі у Явожно страждало 3 936 осіб, у утому 823 жінки, кільканадцятеро дітей, 22 греко-котолицькі священики, 5 православних, а також представники нечисленної української інтелігенції - вчителі, лікарі, суспільні діячі з роьітничо-селянських середовищ. У наслідок знущання, виснаження та хвороб померло близько 200 в’язнів”.
На Відзисканій Землі
У доповіді Ігоря Галагіди «Життя українців на західних землях після операції ,,Вісла”» читаємо: ,,У дискусії на тему операції ,,Вісла” з’являються погляди, що нібито виселення було для українців якимось покращенням економічної ситуації. Дійсність першого десятиліття була зовсім інша [...] Українці з операції ,,Вісла” були останнією групою котра прибула на північні та західні рубежі Польщі. Тому господарства , які отримали були найбільш зруйновані. Інші кращі були перейняті та заселені скоріше. Знищені будинки, поодинокі приміщення, стодоли чи навіть підвали не надавалися для заселення. Відбудова зруйнованих господарств проходила дуже повільно”. Іншою проблемою був брак продовольчих товарів. Більшість українців була виселена перед жнивами, а запаси харчів, які з собою привезли вичерпалися. У згаданій доповіді Ігор Галагіда стверджує: ,,Згідно з розпорядженням переселені українці були розміщені у великому розпорошенні. Коротше кажучи, небезпечні родини можна було поселяти лише по одній у кожному селі і не можна було їх мішати з іншими родинами. З поселення були виключені регіони, які були розташовані на меншій віддалі ніж 30 км від воєвідських міст та моря, а також 50 км від державних кордонів. Число українців в одній місцевості не могла перевищувати 10% по відношенню до польського населення ”. Крім цього українці були під постійним наглядом . Не могли змінювати місцезнаходження. Під час перепису населення полонізовано деякі українські прізвища та імена.Українці не могли також плекати рідної мови та культури. Органи місцевої влади забороняли вживати назву українець. Замість цього було вживано термін «поселенець з операцції,,В”». Заборонена була також діяльність греко-католицької церкви , до якої належало 70% українців. Священики разом із єпископами – Йосафатом Коциловським та Григорієм Лакотою були репресовані. Від моменту прибуття на північні та західні землі Польщі поляки ставилися до українців з нехтуванням та підозрою. Зокрема негативне ставлення до українців характеризувало поляків родом з південно-східної Польщі, котрі були свідками польсько-українського конфлікту. Подібне ставлення проявляла місцева адміністрація. ,,Самопочуття українського населення – як написав у своїй книжці «Дорога на захід» Р. Дрозд – залежало від ставлення до нього органів безпеки. Від моменту прибуття на західні та північні землі українці перебували під суворим наглядом УБ та міліції”. Негативне ставлення польського населення та представників місцевої влади щодо українців було наслідком загальної політики центральних органів влади. Завдяки пропаганді українці стали найзапеклішими ворогами поляків та польської держави. Після періоду повної ізоляції польського та українського населення ропочався повільний процес співробітництва та взаємного ознайомлення.
Наслідки
У доповіді «Довкола операції ,,Вісла”» Тадеуш Анджей Ольшанський написав: ,,Підсумок операції ,,Вісла” був страшний [...] 150 тис. вигнанців і зруйновані суспільні зв’язки української громадскості у Польщі. Відбудовані наново не повернулися в давнє русло, не осягнули також рівня до якого довела б еволюція минулих 40-ка років. Українці у Польщі стали розпорошеною діаспорою, позбавленою опори у тому, що для кожного народу найдорожче - в малій батьківщині, батьківській землі. Натомість Малгожата Кміта у рефераті «Вплив операції ,,Вісла” на життя українців в Польській Народній Республіці» так пише про наслідки операції:,,Наслідки цієї операції виявилися негативні, а навіть деструкційні у культурному, етнічному, суспільному, демографічному, психологічному та конфесійному відношенні. Передовсім більшість депортованих втратила на завжди землі своїх предків, з цим усім, що творить малу батьківщину – зв’язки з родиною, власне середовище [...]. Втратили зокрема одну найважлівішу складову національної тотожності, якою були могили предків”.