Органи державного управління можуть впливати на об’єкти управління шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив – безпосередній вплив суб’єкта управління на об’єкт через наказ, що виражає волю відповідного суб’єкта управління. Непрямий (опосередкований) вплив – створення зацікавленості у об’єктів управління, вплив через функції, інтереси, стимулювання, надання можливості вибору варіанту поведінки.
Найважливішими методами державного управління є адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи –вплив на об’єкт управління шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта управління. Базуються на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), мають директивний, обов’язків характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів орган управління прямо приписує керованому, що він повинен робити.
Розпорядчі методи управління, пронизують усі відносини в сфері державного управління. Зазначимо, що поняття "розпорядчі методи управління" є більш широким, оскільки адміністративні методи базуються лише на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, рішень, наказів, постанов органів державного управління), тоді як розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму державного управління. За їх посередництвом реалізуються функції управління. За будь-яких форм державного устрою, організації виконавчої влади, типів економічних відносин, адміністративне розпорядництво є необхідною складовою функціонування державного управління, навіть більше - без нього воно просто неможливе. Організаційно-розпорядчі методи полягають у впливі суб'єкта управління на його об'єкт через режим владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурні упорядкування. Як уже зазначалося, організаційні і розпорядчі методи управління є методами прямої дії, тому що носять директивний, обов'язковий характер. Вони грунтуються на таких управлінських відносинах як дисципліна, відповідальність, влада, примус. Обидва ці види методів і впливів використовуються спільно, доповнюючи один одного, але між ними існують певні відмінності.
При використанні організаційних методів (організаційне регламентування, нормування, проектування) не вказуються конкретні особи, не встановлюються конкретні дати виконання (хоч може бути встановлений термін виконання роботи). При використанні розпорядчих методів (наказ, розпорядження, постанова) вказуються прізвища виконавців і конкретні терміни виконаня поставлених завдань. Якщо організаційні методи, як правило, базуються на типових ситуаціях, то розпорядчі - більшою мірою зорієнтовані на конкретні, що склались у даний момент чи прогнозуються у майбутньому. В практичних умовах розпорядчі методи, як правило, грунтуються на правилах і нормах, що вироблені в процесі здійснення організаційних методів [14].
Розпорядчі методи включають комплексорганізаційних впливів на різних рівнях управління і в різних формах їх виявлення. Тому можна зробити висновок, що організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загапьноорганізаційних принципах управління.
Характерними особливостями розпорядчих методів державного управління є такі, які:
– проявляються через механізм владної мотивації і залежать від набору організаційних та адміністративних заходів, тобто базуються на притаманних системі управління відносинах влади та підкорення, коли завдання органів управління не обов'язково мають пов'язуватися безпосередньо з інтересами виконавців;
– виражають прямий директивний вплив на систему в цілому та на окремі її елементи - прямий вплив на об'єкт управління виявляє себе в тому, що суб'єктом визначаються найближча та кінцева мета, завдання управлінського процесу, порядок, терміни його виконання об'єктом, ресурсне забезпечення, умови виконання завдань у найближчій перспективі тощо;
– дають можливість керівникові за допомогою адміністративних актів - основних інструментів цього методу - приймати однозначні рішення, що не дають змогу виконавцю вибирати варіанти дій;
– визначають обов'язковість актів керівників (указів, постанов, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків та веде до юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарної;
– характеризуються певними ознаками: централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархічність, імперативність тощо, які за певних умов можуть набути значення самостійно діючих методів управління.
Отже, розпорядчі методи виходять із самої суті управління і особливостей, притаманних тільки йому відносин, а тому складають ніби стрижень адміністративно-управлінського впливу, будучи саме управлінськими.
В основі класифікації організаційно-розпорядчих методів державного управління лежить їх групування за окремими ознаками. Найбільш значимою для них є класифікація, побудована на врахуванні специфіки засобів (форм) організаційного впливу. До них можна віднести повноваження, відповідальність, дисциплінарні вимоги, норми, регламенти, накази, розпорядження і т.д. Групуючи ці засоби впливу за роллю в процесі управління, виділяють три основні групи організаційно-розпорядчих методів управління: регламентаційні (організаційно-стабілізуючі), розпорядчі, дисциплінарні (нормативні) [10].
Суттю регламентизації методів є встановлення складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними за допомогою закріплення визначених обов'язків (як за системою в цілому, так і за окремими її ланками), загальної регламентації, тобто розмежування і закріплення завдань, функцій, прав і відповідальності, встановлення взаємозв'язків. Вони здійснюються за допомогою положень, посадових інструкцій та інших регламентів.
Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу. Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основі розпорядчого впливу лежать повноваження та обов'язки.
Дисциплінарні (нормативні) методи доповнюють по суті регламентаційні та розпорядчі. Вони призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків за допомогою дисциплінарних вимог і систем відповідальності.
Всі три групи організаційно-розпорядчих методів застосовуються як окремо, так і спільно, доповнюючи одна одну. Вони є взаємозамінними, що й зумовлює можливість їх використання в організаціях різних типів.
Розпорядчі методи управління ще класифікують за джерелами впливу, виділяючи способи оганізаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління. Практична діяльність показує, що кожен рівень системи державного управління характеризується своїми особливостями організаційного впливу, виділяючи ті з них, що є найбільш ефективними для відповідного рівня. На вищих рівнях системи державного управління переважають регламентаційні та нормативні способи організаційного впливу. Ни нижчих рівнях на передній план виходять розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну управлінську діяльність. Така диференціація способів організаційного впливу за рівнями системи державного управління є закономірною, оскільки вона відображає обсяг повноважень, якими наділені керівники певного рангу, правове становище певного рівня управління, специфіку управління, його функціональний зміст на певному щаблі державного управління [14].
Обгрунтована диференціація розпорядчих методів державного управління за рівнями управлінської системи відіграє важливу роль у теорії державного управління та сприяє найбільш повному врахуванню організаційних відносин у соціальній системі. І навпаки, застосування цієї групи методів із порушенням положення щабля управління в ієрархії структури державного управління може призвести до порушення управлінських процесів. Прикладом такої ситуації може бути намагання сконцентрувати на вищих рівнях державного управління в роки функціонування командно-адміністративної системи розпорядницьку діяльність з поточного регулювання функціонування організацій, установ і підприємств.
Розпорядчі методи державного управління також класифікують за їх спрямованістю. Зокрема виділяють методи спрямовані на суб'єкт і об'єкт державного управління. При цьому специфіка тієї чи іншої управлінської ланки визначає специфіку організаційного впливу на кожну з них. Діяльність суб'єкта управління має свої особливості - тут основну роль відіграють регламентуючі акти, згідно з якими діють державні службовці, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній управлінській системі.
Діяльність працівників, які є об'єктом управлінського впливу, потребує застосування переважно розпорядчих актів у формі соціального, економічного та інших видів впливу.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що запропонований підхід класифікації організаційно-розпорядчих методів витікає із суті державного управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин (табл.1).
Особливе значення розпорядчі методи мають у період становлення ринкової економіки, проведення адміністративної реформи в Україні. На цьому етапі слід сформувати нові управлінські структури, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між усіма групами методів відповідно до рекомендацій сучасної науки та практики державного управління.