В усiх мiсцевостях України, крiм прикордоннних, поширилися подвiрнi обшуки з конфiскацiєю, крiм хлiба, будь-яких запасiв їжi-сухарiв, картоплi, бурякiв, сала, солiнь, фруктової сушки тощо, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфiскацiя подавалася як кара за "куркульський саботаж" хлібозаготiвель. Фактично це була дiя, свiдомо спрямована на повiльне фiзичне винищення селянських родин. Пiд виглядом хлiбозаготiвлi на величезнiй територiї України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, "уму-розуму", тобто сумлiннiй працi на державу в громадському господарствi колгоспiв.
Те, що вiдбувалося в Українi у 1933 роцi не знайшло будь-якого вiдображення в документах офiцiйних установ. Причина полягає в тому, що Сталiн наказав ставитися до голодомору як до неiснуючого явища. Навiть у стенографiчних звiтах пленумiв ЦК КП(б)У i протоколах полiтбюро ЦК КП(б)У цього перiоду слово "голод" не згадується.
Не пiдлягає сумнiву, що до загибелi мiльйонiв селян призвело холоднокровне рiшення Сталiна вилучити в українських селян всi їстивнi припаси, а потiм оповити голодуючих завiсою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку мiжнародної чи радянської громадскостi. Щоб перешкодити самочинним втечам величезної маси голодуючих за межi республiки, на її кордонах були розмiщенi загороджувальнi загони внутрiшнiх вiйськ.Смертнiсть вiд голоду почалася вже в перший мiсяць дiяльностi молотовської комiсiї . 3 березня 1933 року вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людоїдства i трупоїдства. Проте Сталiн в цi трагiчнi мiсяцi небаченого в iсторiї голодомору спромiгся визнати публiчно тiльки "харчовi труднощi в рядi колгоспiв". У промовi на органiзованому партапаратом Всесоюзному з’їздi колгоспникiв-ударникiв 19 лютого 1933 року вiн цинiчно заспокiйливо заявив: "В усякому разi порiвняно з тими труднощами,що їх пережили робiтники 10-15 рокiв тому, вашi труднощi, товаришi колгоспники, здаються дитячою iграшкою".
Аналiз даних демографiчної статистики 30-х рокiв свiдчить про те, що прямi втрати населення України вiд голоду 1932 року становлять близько 150 тисяч чоловiк, а вiд голоду 1933 року-вiд 3 до 3.5 млн. чоловiк. Повнi демографiчнi втрати, включаючи катастрофiчне зниження народжуваностi пiд впливом голоду,сягають за 1932 - 1933 роки понад 5 млн. чоловiк.
Експропрiацiя українського селянства як класу зустрiла масовий опiр. Придушуючи цей опiр, держава вживала репресивнi заходи аж до найбiльш потворних-у формi геноциду. Лише перед вiйною вдалося подолати, викликане насильницькою колективiзацiєю падiння продуктивних сил сiльського господарства.Я вважаю, що колективізація була потрібна СРСР. Так як при становлені нового режиму ,на руїнах попереднього, вимагало надзвичайної дисципліни населення та чітких дій керівництва. А зібравши все сільське населення у єдину структуру привело до легкого становлення більшовицької політи у маси і легкого керівництва цих мас. Так як, по суті все сільське населення цілком залежало від рішення керівництва тих самих колгоспів, не важко було встановити ті норми здачі зерна, які потрібні були державі. При умовах НЕПу або ринкової економіки такого здійснити було б неможливо. Тож як для держави – колективізація це вірне рішення проблем хлібозаготівлі.Я засуджую ті методи які використовувала радянська влада під час колективізації, і вважаю їх надзвичайно жорстокими. По суті, більшовики встановили окупаційний режим на території України. Під час Гетьманату, німецькі війська вели схожу політику, але не з таким масовим розмахом. Цікаво те, що більшовики захоплювали владу на Україні під лозунгами які суворо засуджували тих же німців. А потім, через кілька десятків років самі ж вели таку саму політику але ще більш жорстокими методами. Не дивно що колективізацію не підтримувало сільське населення.