Перша світова війна принесла не лише численні людські жертви, але й занепад економіки і по закінченні військових дій основним завданням, яке стояло перед острожанами, покращити економічне життя свого міста. В архівних даних міститься інформація про соціальне становище міста. Так, станом на січень 1921 року в місті проживало 13109 жителів, з них 9127 доросле населення (4035 – чоловіки, 5092 - жінки) та 3982 –діти (257 дітей віком до трьох років та 1866 дітей віком від трьох до п’ятнадцяти років).
Власне саме, економічне становище Острога було важким. Для підтвердження цього можна використати матеріали справи 1 фонду № 239 ДАРО в якій написано, що "господарський розвиток міста в поганому стані, незважаючи на вигідне економіко-географічне положення. Несприятливий вплив має прикордонне становище та деякі обмеження з боку поляків. Промислові підприємства тут завжди орієнтувались на співпрацю зі Сходом. Відчувається нестача будинків, які були знесені, а від Першої Світової війни будівництво не проводилось. Влада неспроможна, через брак коштів, розпочати будівництво, а каси позичкової в Острозі не було"[1].
Також потрібно ознайомитись з загальним станом розвитку міста в перші повоєнні роки. Зазначається, що промисловий розвиток Острога в поганому стані, але активізувалося торгівельне життя. Залишися відкритими філії солідних торгівельних фірм, які знаходились в руках польського панства, відкрито кілька самостійних фірм та торгових домів, відновили свою діяльність ощадні товариства та кредитні банки. Продовжував функціонувати Банк земель польських.
Філії новоутворених фірм проводять торгівельні зв'язки з Україною через так звані “зали” вибудовані на Новому місті.
Ярмарки в Острозі відбувалися 15 разів на рік, але не мали великого значення, оскільки основна торгівля з-за кордоном відбувалася через “зали”, а на ярмарки приїжджали в основному з околиць сторони польської[2].
В центрі міста розташований ринок для проведення торгівлі між приватними особами. Каналізації немає, 2 приватні лазні, також є 2 приватні аптеки та шпиталі: один приватний, в якому може поміститися 33 хворих, та державний-88.
Невідкладною потребою острожан у перші повоєнні роки було оздоровлення фінансово господарських стосунків, перш за все, зверталася увага на пошук відповіді на наступні запитання:
1) Який стан фабричної, харчової, текстильної промисловості нині? Визначено, що вона знаходиться в край важкому становищі.
2) Чи можливо віднайти осередки, які зможуть покращити існуюче становище?
3) Як багато користі приносять вказані вище галузі промисловості в період розвитку, активного функціонування?
4) Які встановлені ціни на родовище кварцового піску та вапняку?[3]
Ця справа є поважною і потребує значної уваги, тому що є складною: форматування-проектування повинно бути стислим та добре продуманим, а також ґрунтуватися на певних докладних підставах. В зв’язку з цим потрібно звітуватися, які в межах повіту існують підприємства, які з них є приватні, які збанкрутували та з яких причин, вказати, які кроки потрібно зробити для того щоб збанкрутілі підприємства якнайшвидше відновили роботу, ідеї щодо покращення становища підприємств.
Для покращення економічного становища планувалося створити спеціальну Комісію, до складу якої мав ввійти Господарський комітет. Комісія повинна проводити раз на місяць господарський контроль в місті. За справами промисловості та торгівлі повинен наглядати спеціальний комісар. Якщо магістрат не може представити такого кандидата, він може звітувати про свої внески на письмі належним обґрунтуванням. Звіти про внески надсилаються до Міністерства промисловості та торгівлі.
Що стосується, закладів, які функціонували на території Острога, то про них можна дізнатися з матеріалів наступної справи. Так, на території міста працювало чотири готелі, один будинок, де можна переночувати та один заїздний будинок. Вказувалося, що в місті немає жодної корчми. Діє два пансіонати. Також в місті є дві тваринні ферми та три пташині, крім того, функціонує сорок одна бійня. Рибних закладів немає. В Острозі працює дві пекарні, три кондитерські фабрики, фабрик з виготовлення сиропів та соку немає, натомість працює три фабрики виготовлення газованої води, три цукерні та п’ять пивоварень. В місті діє два млини. Наявні шість загальних цвинтарі та один закритий[4].
Було створено окрему комісію, яка здійснювала реєстрацію овочевої продукції, човнів на річках, шкільного інвентарю, новостворених фірм. Комісія працювала ефективно, про що певною мірою свідчить лист до магістрату міста, в якому вказується, про виконання доручення від 10 листопада про інформування про овочеву продукцію на Волині. Зазначається, що овочева продукцію може задовольнити потреби лише місцевого ринку. Урожай овочів за останні два роки був середнім. Ціни не були сталими не лише з огляду на девальвацію і щоб окреслити ціну за 1 кілограм овочів чи фруктів необхідно звертати увагу на урожай попередніх років. Існуюча ціна на 1 кілограм яблук становить приблизно 40 грошей. Окрім Дерманя, меншою мірою овочі до Острога може доставляти Верхів, розташований за 15 кілометрів від міста.
Основну інформацію про економічний розвиток міста можна черпати з протоколів засідань господарських комітетів, зібрань міської ради, комітетів торгівлі та лихварства, на яких потрібно акцентувати увагу.
Отже, тепер розглянемо безпосередньо зміст протоколів. Спершу розглянемо протокол засідання комітету в справах торгівлі від 2 листопада 1923 року. В зборах брали участь Вітольд Залеський – міністр торгівельних зв’язків, Станіслав Грущинський – бургомістр міста, Станіслав Панек – шкільний інспектор, Юзеф Шраєр – аптекар, Микола Хайзенко – представник українського кооперативного руху, Станіслав Мроцкєвіч – представник господарської комісії Острога. Також в протоколі вказуються прізвища тих людей, які не прибули на засідання. Серед них: Казимир Май – міністр зв’язків офіційного резерву, майор Владислав Зак – професор гімназії, Антон Сайчук – обиватель міста[5].
Збори відкрив староста, оголосивши, що метою є включення господарського комітету до Спілки торгівлі та лихварства. Староста акцентує увагу, що ціни на предмети першої необхідності на 50% вищі, ніж ціни в сусідніх повітах: Дубенському та Кременецькому. Виходячи з цього основним завданням комітету є встановлення стабільних цін, як на предмети першої необхідності такі на інші товари, застосування санкцій стосовно осіб, які підвищують ціни.
Погодилися що потрібно створити комітет торгівлі та лихварства, який би складався з президента, секретаря і скарбника. Президентом обрали Мроцкєвіча, секретарем став Грущинський, Залеського призначили скарбником. Вкінці засідання староста наголосив на необхідності заохочувати до співпраці якомога більше населення різних національностей.
Відповідно до рішень прийнятих на зборах 2 жовтня 1923 року комітет лихварства та торгівлі постановив встановити ринкові ціни на всі товари першої необхідності, контролювати ціни через оптову торгівлю.
Вклад членів комітету становитиме 5 тис. марок щомісяця[6].
Цікавим є протокол засідання Комітету лихварства та торгівлі від 9 листопада 1923 року. Присутніми були президент Мроцкєвіч, секретар Грущинський та скарбник Залеський.
Предметом визначили розглянути діяльність поліції у справах торгівлі, проаналізувати ситуації надмірного підвищення цін на жито від 7 жовтня, купівлі товарів перед ринком, приховування запасів нафти в ромірі однієї бочки, 10 пудів борошна в приміщенні третьої особи через Єношифкєра, 95 пудів солі.
18 листопада 1923 року до Комітету у справах лихварства та торгівлі надійшов лист від купецького банку, в якому вказувались ціни на цукор: гуртова – 67 тис. марок за кілограм, роздрібна – 90 тис. марок за кілограм.
З цього приводу наступного дня відбулося позачергове засідання Комітету у справах лихварства та торгівлі на якому визначали ціни на цукор. Постановили ціну на гуртову торгівлю 11 тис. за кілограм, роздрібна ціна – 15 тис. за кілограм через Банк купецький або роздрібна ціна і додатково 20%[7]. Крім того, постановили завозити цукор лише в ті магазини, на які поширюється дію протоколу.
Також на зборах встановили ціни на предмети першої необхідності[8].
Магістрат встановлює ціни за посередництва виконавчих органів влади.
В протоколах містяться дані про ціни на продукти, які варто розглянути детальніше.
Отже, станом на 15 січня 1923 року, борошно житнє за 1 пуд коштувало 600 марок, пуд гречаної крупи коштував 600 марок.
Окремо встановлювалися ціни на змолотіння пуду зерна – 30 марок, круп – 40 марок[9].
Отже, як бачимо вартість предметів першої необхідності була високою, це, перш за все, пов’язано з високими цінами на перевезення цих товарів. За перевезення пуду житнього борошна потрібно було заплатити 90-100 марок, пшеничного першого ґатунку – 240 марок, другого ґатунку – 200 марок. Перевезення круп обходилося в середньому в 100-120 марок. Такі ж ціни були встановлені й на перевезення м’яса. Перевезення овочів коштувало в середньому 25-50 марок. Найвищі ціни були на перевезення олії – 800-1000 марок[10].
В Держархіві Рівненської області зберігається також виказ ринкових цін станом на 2 січня 1928 року.
Пуд пшениці коштував 49 грошей, жита – 42 гроші, ячменю по 33 гроші, гречки – 39 грошей, проса – 43 гроші, житнього борошна першого ґатунку – 68 грошей, другого ґатунку – 64 гроша. Змінилися також ціни на крупи: пуд гречаної крупи тепер коштував 76 грошей, ячмінної – 50 грошей. За один кілограм картоплі платили 7 грошей[11]. На полицях з'явилася свіжа риба, але ціна на неї була дуже високою аж 3 злотих, зросла в ціні і свинина – 4 злотих, яловичина приблизно два гроша. Вартість оцтової есенції становила 6 злотих, винного оцту – 1 злотий. З'явилися нові товари, але ціни на них були дуже високі. Так, наприклад оливки можна було купити за 3 злотих, дріжджі – 4 злотих, какао – 7 злотих, кава – 10 злотих, чай – 22 злотих. За тисячу цигарок потрібно було заплатити 20 злотих, вартість тютюну булла 24 злотих. На 20% зросли ціни на перевезення товарів[12].