1.2 Лютнева революція 1917 року. Варіанти розвитку
23-27 лютого 1917 система соціально-економічних та суспільно-політичних протиріч, загострене нечуваними лихами імперіалістичної війни, вибухнула стихійними виступами мас. Почавшись із зіткнень у продовольчих магазинів та хлібних крамниць, з демонстрацій працівниць петроградських заводів проти війни і голоду, підтримають страйками на багатьох підприємствах, масові виступи громадян швидко переросли у загальний політичний страйк, в бої з поліцією, А з 26 лютого і в бої з викликаними в столицю військами, що вже 27 лютого призвело не тільки до відмови військ боротися проти населення, але й до масового переходу військ на бік народу, до захоплення урядових будівель повстали.
У результаті цих активних виступів робітників і солдатів, а також співчуваючих їм громадян революція здобула політичну перемогу – в Росії впало самодержавство, виникло двовладдя: З одного боку, влада створеного думським комітетом буржуазно-поміщицького Тимчасового правління, з іншого, влада Рад робітничих і солдатських депутатів як демократична диктатура пролетаріату і селянства.
Політична перемога буржуазно-демократичної революції в Росії поставила російське суспільство перед вибором: Чи піде Росія по шляху вирішиного усунення пережитків феодалізму і швидкого (за американським зразком) розвитку капіталізму, створення передумов більш високого гро ¬ венного пристрої АБО вона буде безупинно спотикатися об перешкоди, Дотримуючись прусського шляху – поступового вростання в капіталізм?
Сьогодні про Лютневої революції пишуть багато і саме різне. Але мало хто добирається до органічного протиріччя чи, якщо хочете, інтимного сенсу, осяює своїм світлом її драматичний перебіг і наслідки. Ця головна таємниця Лютневої революції (звана на Заході «смутною революцією»), полягає в тому, що, будучи за своєю природою буржуазної, вона не мала в своїй структурі такий суспільно-політичної сили, яка була б здатна повести Росію капіталістичним шляхом. Численні прихильники капіталістичної орієнтації, з піною біля рота осуджують більшовиків в тому, що вони своєю політикою і діями згорнули Росію з «загальнолюдського» шляхом, приховуючи цю органічну ваду революції, мовчать про те, Чому всі три Тимчасових уряду 1917 так і не здійснили назрілих завдань буржуазно-демократичної революції. Тому вельми дивно звучать слова доктора історичних наук, який заявляв: «Можливість продовження розвитку Росії з буржуазно-демократичним шляхом не тільки існувала, але й була, як мені здається, в умовах, що склалися найбільш вірогідною. Її забезпечували перемога Лютневої революції, збройне повалення царського ладу і істотне перетворення державного апарату, значна підтримка масами демократичного Тимчасового уряду».
Чому ж ця «найбільш вірогідна» можливість не реалізувалася? Згідно У. Старцеву, в усьому світі винувато Жовтневе збройне повстання бо «Тимчасовий уряд Керенського мало шанси довести країну до доданих зборів, якщо б не було повалено Жовтневим збройним повстанням у Петрограді» 7. Куди ж поділася «значна підтримка масами» цього уряду, як вона дійшла до того, що виявилося поваленим?
Такий результат Лютневої революції був з самого початку закладений в розстановці суспільно-політичних сил Росії, в революційності народу і нереволюційною буржуазії, в наростаючих бідах що ведеться війни, Порвати з якою Тимчасовий уряд ніяк не могло в силу своєї соціальної природи, що і визначило втрату ним авторитету.
У. Ленін краще, ніж будь-хто інший, розумів, що відразу після Лютого що склалася в країні ситуація, коли ні буржуазно-поміщицький уряд, і угодовські Ради не здійснюють назрілі заходи, а значить зберігають і загострюють невдоволення громадян, Таїть у собі смертельну небезпеку для рішучого завершення завдань буржуазної революції і тим бо «Тимчасовий уряд Керенського мало шанси довести країну до доданих зборів, якщо б не було повалено Жовтневим збройним повстанням у Петрограді» [4]. Куди ж поділася «значна підтримка маса ¬ мі» цього уряду, як вона дійшла до того, що виявилося поваленим?
Такий результат Лютневої революції був з самого початку закладений в розстановці суспільно-політичних сил Росії, в революційності народу і нереволюційною буржуазії, в наростаючих бідах що ведеться війни, Порвати з якою Тимчасовий уряд ніяк не могло в силу своєї соціальної природи, що і визначило втрату ним авторитету.
У. Ленін краще, ніж будь-хто інший, розумів, що відразу після Лютого що склалася в країні ситуація, коли ні буржуазно-поміщицький, і угодовські Ради не здійснюють назрілі заходи, а значить зберігають і загострюють невдоволення громадян, Таїть у собі смертельну небезпеку для рішучого завершення завдань буржуазної революції і тим самим виключає можливість розвитку Росії за звичайним капіталістичних ¬ ним шляху. Він усвідомлював і те, що врятувати революцію і перспективу радикального здійснення її буржуазно-демократичних завдань може зовсім не буржуазія, а революційний союз робітників і селян, очолювана ¬ неушкодженої свідомим пролетарським авангардом. Коротше кажучи, за іронією долі тільки революційні сили, очолювані більшовиками, могли рішуче реалізувати завдання «не свого класу», назрілою буржуазної революції, але для цього був необхідний новий (другий) етап. Іншими словами, вихід полягав в тому, щоб, мобілізувавши і організувавши кількість незадоволених, забезпечити новий класовий зсув. У ході цього другого етапу все тієї ж буржуазно-демократичної революції і повинна була встановитися більш радикальна політична влада, здатна впоратися з невирішеними завданнями буржуазної революції. Це повинна бути аж ніяк не соціалістична диктатура, а революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства чи навіть демократична диктатура пролетаріату (про такого різновиду революційно-демократичної влади Ленін писав ще під час революції 1905 року).
Але поки У. Ленін розробляв свою нову концепцію поглиблення революції в Росії і збирався повернутися в країну, життя не стояла на місці. Повернувшись із заслання в Петроград 12 березня (на 22 дні раніше Леніна) Й. Сталін і Л. Каменєв очолили Бюро ЦК РСДРП (б), підпорядкували собі редакцію «Правди» і, прагнучи орієнтувати трудящих в складній ситуації, стали у ряді статей викладати свою особливу, по суті, докорінно суперечить ленінському розуміння перспектив революції, його відносини до Тимчасового уряду, Радам, до питань війни і миру, – тобто з усіх ключових питань стратегії і тактики. Вінцем цього опортунізму стало березневе нарада більшовиків, про який і сьогодні залишаються в невіданні не лише студенти-історики, а й ціле покоління їхніх учителів-професорів.
28 березня 1917, всього за кілька днів до приїзду В. Леніна і квітневих конференцій, одночасно з нарадою представників найвпливовіших Рад, у Петрограді відкрилося Всеросійське нарада більшовиків, скликане бюро ЦК. Місяць, що пройшов не зменшила, а з-за плутаних статей в «Правді» і мінливих установок керівництва навіть підсилив розгубленість і розбрат в партійних рядах. Основний доповідач – Й. Сталін так характеризував сталося в Росії: «Влада поділилася між двома органами, з яких жоден не має повноти влади… Рада фактично взяв почин революційних перетворень, Зі ¬ вет – революційний вождь повсталого народу, орган, що контролює Тимчасовий уряд. Тимчасовий уряд узяв фактично роль закріплювача завоювань революційного народу. Рада мобілізує сили, контролює. Тимчасовий уряд, впираючись, плутаючись бере роль накопичувача тих завоювань народу, які вже фактично взяті нами». Тут кожна фраза – шедевр опортунізму.
Адже ще не так давно І. Сталін слідом за Леніним повторював знанню ідею про нереволюційною буржуазії в Росії, що вона не може бути ні двигуном, ні тим більше вождем революції, що вона – переконаний ворог, що в ході революції саме проти неї слід вести рішучу боротьбу, щоб реалізувати її завдання. Тепер же І. Сталін доводив щось прямо протилежне: він зображував взаємини між двома основними класами як поділ праці між двома «органами»: Поради, тобто робітники і солдати, здійснюють революцію, а уряд, тобто. капіталісти і ліберальні поміщики, «закріплюють» її! «Нам не вигідно форсувати зараз події, прискорюючи процес відколювання середньо буржуазних верств, щоб підготуватися до боротьби з Тимчасовим» [5]. Тут майже цілком зникає відміну сталінських позицій від.
Таким чином, всупереч сталінської історичної «правді», багато років видавав за «марксистсько-ленінську», зовсім не Л. Каменєв і Г. Зіновієв були головними глашатаями антиленінської лінії напередодні квітневої конференції більшовиків. Головним ідеологом був І. Сталін, якому потім тільки ціною неймовірних зусиль, «дозованої брехні», прямих фальсифікацій і напіввизнання, приховування протоколів і фізичного усунення свідків, надовго вдалося затуманити суть справи, покласти головну провину за скоєне на свого тодішнього союзника – Л. Каменєва. До цих пір історія пишеться так: Про березневому нараді більшовиків ні слова, про опортуністичному доповіді Й. Сталіна – мовчок, про його дивовижному хамелеонстві та непорядності – тиша.
Однак настав день, до Петрограда повернувся В. Ленін зі своєю концепцією поглиблення революції в Росії. Цю позицію він викладав перед більшовиками і меншовиками на нарадах, мітингах і конференціях, зустрічаючи заперечуючи не тільки з боку відкритих супротивників з табору буржуазії, від конкурентів-меншовиків, але й від багатьох колег-однодумців. Вивчивши не тільки суть ленінської концепції, але й характер численної її критики, я стверджую, що більшість опонентів Леніна, часто-густо, не зрозуміли його концепцію і по суті справи критикували не ленінську концепцію, а власну – фальшиву – її версію. Якщо кадет П. Мілюков стверджував, ніби Ленін і його партія робили висновок: до буржуазної революції соціалісти не повинні торкатися, то всі інші – від меншовика Г. Плеханова до більшовика Л. Каменєва – звинувачували Леніна за те, що він, нібито, пропонував залишити вже закінчилася буржуазну революцію і перейти до революції соціалістичної, виступав за безпосереднє переростання або «переродження» першої в другу і «введення соціалізму» в Росії. Ми ще повернемося до цих фальшивим звинуваченням, тут же з'ясуємо, як І. Сталін поставився до почався поворот більшовиків до нової ленінської концепції? «Особисто для Сталіна квітневе переозброєння партії мало вкрай принизливий характер. Із Сибіру він приїхав з авторитетом старого більшовика, зі званням члена ЦК, з підтримкою Каменєва і Муранова. Він теж почав зі свого роду «пере ¬ озброєння», відкинувши політику місцевих керівників як занадто заради ¬ музичних та зв'язав свої руки низкою статей в «Правді», доповіддю на нараді, резолюцією Красноярського Ради. У самий розпал цієї роботи, яка за своїм характером була роботою вождя, з'явився Ленін. Він увійшов на нараду, точно інспектор в класну кімнату і, схопивши на льоту кілька фраз, повернувся спиною до вчителя і мокрою губкою стер з дошки всі його безпорадні каракулі. У делегатів почуття подиву й протесту розчинялись в почутті захоплення.