План
1. Загальна характеристика процесу формування Homo sapiens'a
3. Європа
5. Фізичний тип людей верхнього палеоліту (неоантропів)
Удосконалення фізичного типу представників роду Homo відбувалося протягом четвертинного періоду (розпочався приблизно 2 мільйони років тому). В цей час тривало загальне похолодання, що розпочалося ще у третинному періоді. Різкі зміни природно-кліматичних умов супроводжувалися, з одного боку, наступами льодовиків у північних широтах Європи, Азії й Америки, а з іншого - їхніми відступами, тобто міжльодовиковими періодами. Під час найбільшого зледеніння, датованого приблизно 100 - 250 тисячами років тому, потужний шар суцільної криги вкривав майже.30 % поверхні земної кулі, опустившись у Східній Європі до широти сучасного Дніпродзержинська. Згідно з найпоширенішою схемою зледенінь розрізняються чотири послідовні льодовикові епохи, виділені у Швейцарських Альпах: Гюнц, Міндель, Рисе, Вюрм. Коли льодовик наступав, у прилеглих до нього зонах утворювалися заболочені рівнини й тундри, а на південь від кригового фронту-холодні ліси й лісостепи. В помірних широтах Європи та Азії з'являлися арктичні тварини: мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді та інші, а в тропічних районах Африки й Азії спостерігалася аридизація клімату.
Неодноразові зміни природних умов наприкінці третинного і протягом четвертинного періодів відігравали важливу роль у процесі вдосконалення фізичної будови первісних людей, прискоренні їхнього соціального й культурного розвитку. Залежно від еволюції знарядь праці в археології вживається така періодизація раннього палеоліту, тобто давньокам'яного віку: олдувайська епоха (приблизно 1,5 - 2,5 мільйона років тому), ашельська епоха (від 150 тисяч до 1,5 мільйона років тому), мустьєрська епоха (35-40 - 150 тисяч років тому). Іноді останню називають ще середнім палеолітом.
Якщо творцями олдувайської культури були габіліси, то ангельську культуру пов'язують з архантропами (найдавнішими людьми), віднесеними до виду Homo erectus - людина прямоходяча (виділений Б. Кембеллом у 1962 p.). Цей вид включав східно-африканських архантропів, кісткові рештки котрих виявлені в Танзанії, Кенії, Ефіопії; атлантропів, що мешкали на території Північної Африки (Алжир, Марокко); деяких ранніх гомінідів Європи; пітекантропів Індонезії, синантропів Китаю та близькі до них форми.
У порівнянні з габілісами архантропи характеризувалися значно більшими розмірами тіла (середній зріст особин чоловічої статі - 160-170 см і вище) й об'ємом мозку, індивідуальні варіації котрого становили 727-1225 см3 (середнє значення - 1029 см3). Коефіцієнт церебралізації трохи нижчий, ніж у сучасних людей, - 2-2,2. Череп масивний, із спадистим лобом, сильно розвинутими надочним валиком і потиличним рельєфом, прогнатним обличчям із плоскими носовими кістками й важкою нижньою щелепою з великими зубами (підборідковий виступ відсутній).
Визначальною рисою ангельської культури, створеної архантропами, є поширення кам'яного рубила із двобічною оббивкою (рис.1) та деяких інших форм знарядь (також кам'яних): кліверів - сокироподібних рубил із прямим чи вигнутим лезом, скребел, скребків, свердел тощо. На деяких ашельських пам'ятках виявлені й залишки дерев'яних знарядь. На цій підставі висловлювалося припущення про існування в пітекантропів "бамбукової культури". Проводячи стадний спосіб життя, архантропи займалися полюванням і збиральництвом. Вірогідно, в них уже з'явилися зачатки мови.
Приблизно 250-300 тисяч років тому на історичну арену вийшли й широко розселилися в різних регіонах Старого Світу палеоантропа (давні люди). За об'ємом мозку вони не поступалися сучасним людям, хоч ще й зберігали у своїй фізичній будові чимало архаїчних рис (морфологічні типи різних груп палеоантропів описуватимуться далі).
Із палеоантропами пов'язують завершальні етапи ашельської культури й мустьєрську епоху, яка ознаменувалася подальшим розвитком техніки виготовлення кам'яних знарядь (лише на території Франції їх відомо не менше 60 типів - гостроконечники, скребла, проколки та ін.). Основу життєдіяльності колективів палеоантропів становило полювання на великих звірів: мамонтів, печерних ведмедів, носорогів, гірських цапів. Ці люди вже вміли будувати довгочасні житла. Значно ускладнилося їхнє соціальне життя. Так, деякі науковці вважають, що саме в епоху мустьє почало формуватися родове суспільство, зародилися найдавніші релігійні уявлення, пов'язані з культом печерного ведмедя, появою поховальних обрядів тощо; уперше виявилася свідома турбота про немічних одноплемінників.
Сукупність цих фактів і результати новітніх досліджень, які засвідчили високий рівень фізичної організації палеоантропів, спонукали до перегляду їхнього місця в системі гомінідів. Ще порівняно недавно палеоантропів відносили до окремого біологічного виду - неандертальської людини (Ноmо neanderthalensis), уважаючи, що більшість із них не мали прямого відношення до виникнення людини сучасного фізичного типу. Тепер же більшість учених розглядають їх як підвид виду Homo sapiens - людини розумної неандертальської (Н. sapiens neanderthalensis), котра є проміжною "ланкою" між архантропами й неоантропами (останні з'явилися приблизно 35-40 тисяч років тому).
Дамо опис викопних гомінідів доби раннього палеоліту Старого Світу.
Кісткові рештки плейстоценових гомінідів (архантропів) походять із Півночі, Сходу та Півдня континенту. Найдавніші знахідки датуються десь 1,5-1,6 мільйона років тому. Це - череп із місцезнаходження Кообі-Фора в Кенії й майже повний скелет підлітка зі стоянки Наріокомате III із західного берега озера Туркана. Характерною рисою згаданого скелета є дуже велика довжина трубчастих кісток кінцівок. Уважають, що в дорослому віці цей підліток міг досягти зросту 180 см.
На основі інтенсивних новітніх розкопок у деяких регіонах Африканського континенту вдалося простежити основні етапи еволюційного розвитку пращурів Homo sapiens'a. Особливо чітку картину хронологічної її морфологічної спадковості викопних форм демонструють матеріали робіт міжнародної експедиції в Омо (Ефіопія):
Австралопітек африканський - 2-2,7 мільйона років тому
Австралопітек масивний - 1,1-2,5 - "-
Габі ліс - 1,6-2,0 - "-
Архантроп - близько 1,2 - "-
Палеоантроп - близько 0,1 - "-
Увагу дослідників привернула неоднорідність фізичного типу icтот, що мешкали тут приблизно 100 тисяч років тому. Так, череп "Омо II", який характеризується великою місткістю мозкової порожнини - 1435 см3, за рештою ознак нагадує швидше архантропа. В той же час черепові "Омо І" властиві вже такі сапієнтні риси, як високе склепіння, помірно розвинутий рельєф, наявність підборідкового виступу та ін.
Одним із важливих осередків гомінізації була Східна Африка. У другому (нижньоплейстоценовому) шарі Олдувайської ущелини Л. Лікі виявив череп так званого "олдувайського пітекантропа". В порівнянні з масивними австралопітеками він відзначався більшою місткістю мозкової порожнини (близько 1000 см3) і деякими іншими прогресивними ознаками, властивими архантропам. Ще більш раннім часом і датується відкрита в цьому ж місцезнаходженні нижня щелепа "№ 730". Вона характеризується наявністю помірної розвинутого підборідкового виступу - морфологічної особливості неоантропів. Поруч із щелепою знаходилася досить грацильна стегнова кістка.
З огляду на глибоку давнину обох цих знахідок, синхронних описаному вище черепові "№ 1470", В.В. Бунак висунув гіпотезу, котра кардинально змінює усталені уявлення про поступове, "плавне" вдосконалення фізичної подоби предків Homo sapiens'a. За Бунаком, у Східній Африці вже наприкінці третинного періоду, ймовірно, існувала вихідна: форма, від якої десь на початку четвертинного періоду відгалузилися принаймні три еволюційні лінії. Одна з них вела до масивних австралопітеків, друга - до габілісів, третя, репрезентована черепом "№ 1470" та нижньою щелепою "№ 730", - до ще одного виду роду Homo. Еволюція останнього згодом завершилася появою неоантропа - людини сучасного фізичного типу. Схожих поглядів дотримуються також інші фахівці (М. Дей, Л. Лікі, Б. Вуд). За результатами нових досліджень, у цьому регіоні земної кулі вже в середньому плейстоцені існували гомініди з деякими "сапієнтними" рисами. Про це, зокрема, свідчить знахідка черепів із Канжера на південному березі озера Вікторія. Так, черепи №1 та № 4 з цього місцезнаходження відзначаються великою місткістю (1300-1400 см3), слабким розвитком надочного рельєфу, невеликими розмірами лицевого скелета. Ще чіткіше сапієнтна лінія простежується у верхньому плейстоцені: прогресивні риси морфологічної будови властиві черепові з Еліє-Спрінгс (Західна Туркана), датованому 100-200 тисячами років тому, черепові з Летолі, віком приблизно 120 тисяч років тому, та іншим (Є.Н. Хрисанфова).
Кісткові рештки гомінідів середнього й верхнього плейстоцену відомі також у Південній Африці. Так із печери Сварткранс (Південно-Африканська Республіка) походять нижні щелепи "телантропа капського", подібного до яванського пітекантропа. Дуже своєрідне поєднання різних ознак демонструє череп із місцевості Брокен-Хілл в Замбії ("родезійська людина"), віднесений до верхнього плейстоцену. Поряд із високою місткістю мозкової порожнини (1322 см3) він має чимало архаїчних рис: дуже спадистий лоб, нависаючий над очними орбітами "дахоподібний" валик (за своїми розмірами й масивністю цей валик не знаходить собі аналогій серед інших гомінідів), сильний розвиток рельєфу потилиці тощо. Одночасно з "родезійською, людиною" в Південній Африці існували палеоантропи з виразними сапієнтними рисами.
Чимало палеоантропологічних знахідок зроблено в Пів-нічно-Західній Африці. У 1954-1955 pp. K. Арамбурі і Р. Хофштеттер розкопали рештки "атлантропа", який приблизно 115-360 тисяч років тому населяв територію сучасних Алжиру й Марокко (Терніфіна, Єіді-Абдеррахман, Темара, Рабат та ін.). За місткістю черепної коробки та розвитком жувального апарату він нагадував деяких ранніх європейських гомінідів, котрі займали проміжне становище між архантропами й палеоантропами. В Марокко (Джебел-Ірхуд) відкрили також кістки палеоантропів.