Загалом, повторимо, територія Африки була дуже важливим осередком гомінізації. Ймовірно, саме тут уперше з'явилися люди, сучасного фізичного типу.
Найдавніші сліди культурної діяльності предків Homo sapiens'a на Європейському континенті датуються 2-2,5 мільйона років тому, однак у цей час людиноподібні істоти заходили сюди, мабуть, епізодично. Справжнє заселення Старого Світу, пов'язане з міграціями колективів гомінідів з Північної Африки, сталося приблизно мільйон років тому. За даними археології, 200-450 тисяч років тому вони, вже досить широко освоїли Південь, Центр і Схід Європи. Кісткові рештки гомінідів, датовані середньоплейстоценовим часом, виявлені в Німеччині (Гейдельберг, Більцингслебен), Франції (Араго, Моптморен), Греції (Петралона), Іспанії (Атапуерка), Вертешселлеш (Угорщина). Здебільшого вони характеризуються поєднанням архаїчних і прогресивних рис. Так, двадцятирічному гомінідові з печери Араго у Східних Піренеях (близько 450 тисяч років тому) були властиві значний розвиток лобового рельєфу й сильне виступання вперед обличчя (особливості архантропа), з іншого ж боку, в будові ендокрана - зліпка внутрішньої поверхні черепа - відзначені деякі арогресивні ознаки розвитку мозку. Уявлення про зовнішній вигляд цієї особини дає скульптурна реконструкція за черепом (рис.2).
Ще своєрідніше поєднання архаїчних і сапієнтних рис спостерігається на кістках тридцятирічного гомініда з Вертешселлеша поблизу Будапешта (жив приблизно 350 тисяч років тому), знайдених у кар'єрі в 1965 р. Потилична кістка загалом масивна й має добре розвинутий валик. У той же час об'єм мозку цілком сучасний - 1350-1400 см3. Серед фахівців існують значні розбіжності в оцінці таксономічного рангу середньоплейстоценових гомінідів Європи: одні вчені вважають, що вони ближчі до сапієнтних форм, ніж: до архантропів, інші розглядають їх як пізніх архантропів, ще інші - як ранніх палеоантропів.
Наступний хронологічний зріз європейських гомінідів представлений знахідками із Сванскомба (Англія), Штейнгейма (Німеччина), Монтеморена (Франція), датованими періодом від 200 до 250-300 тисяч років тому. Це - великий фрагмент тім'яних і потиличної кісток, досить повний череп та окрема нижня щелепа. Вони мають певні сапієнтні риси (відносно опуклий лоб й округлий контур потилиці, підборідковий виступ на нижній щелепі тощо), а разом із тим - помірну місткість мозкової порожнини (1150 - 1250 см3) і, добре розвинутий надочний валик та архаїчну будову зубної системи (третій моляр більший, ніж два перші). Носіїв цих ознак іноді називають "пресапієнсами", маючи на увазі, що саме вони, а не пізні палеоантропи, були вихідним типом Homo sapiens'a.
Приблизно 150 тисяч років тому, в період останнього інтергляциалу (міжльодовикової епохи), на території Європи з'явилися пам'ятки мустьєрської культури, її творцями були неандертальці. Серед них розрізняють дві групи: ранніх, або "пренеандертальців", та пізніх - "класичних", або "типових".
Ранні неандертальці репрезентовані кістковими знахідками з Фонтешевада (Франція), Ерінгсдорфа (Німеччина), Саккопасторе (Італія), датованими приблизно 100 тисячами років тому. Як і їхні попередники, вони досить химерно сполучали у своїй фізичній будові прогресивні й архаїчні риси. Наприклад, череп з Ерінгсдорфа, з одного боку, має велику мозкову коробку (місткість 1450 см3) і досить опуклий, прямий лоб, а з іншого - сильно розвинутий надочний валик, щелепи, які значно виступають уперед.
Найчисельнішою й найпоширенішою групою палеоантропів Європи були пізні - класичні - неандертальці (жили близько 35-80 тисяч років тому). Починаючи із середини XIX ст. їхні кісткові рештки виявляли в Німеччині (Неандерталь), Франції (Ля Шапелль-о-Сен, Ле Мустьє, Ле Феррасі та ін.), Бельгії (острів Джеррсі, Ля Нолетт, Спі-сюр-ль'Орно), Іспанії (Баньйолас), Італії (Монте-Черчсо), Україні (Кіїк-Коба, Старосілля, Заскельна та ін.) та в деяких інших регіонах.
Судячи з географії стоянок, класичні неандертальці мешкали в прильодовиковій зоні - південніше 50-52° північної широти, де приблизно проводила межа останнього (вюрмського, або валдайського) льодовика. У зв'язку з цим в їхньому фізичному типі відзначається багато рис, пов'язаних з адаптацією до суворих кліматичних умов: загальна масивність кісток, причому не лише в зовнішній, а й у внутрішній структурі, дуже широкі плечі за помірного зросту (155-156 см), короткі гомілка й передпліччя, вигнута стегнова кістка тощо.
Череп класичних неандертальців мав видовжену форму, спадистий лоб із великим надочним валиком, приплюснуту потилицю з добре розвинутим рельєфом. Обличчя високе, ніс широкий, підборідковий виступ або відсутній, або ледве простежується; зуби з великою внутрішньою порожниною (тавродонтні). Місткість мозкової коробки дуже велика - об'єм мозку варіював приблизно від 1350 до 1700 см3 (пересічно-1400-1500 см3). Всі ці риси надавали неандертальцеві досить своєрідного вигляду (рис.3). Однак сучасні дослідники відмовились від погляду на нього як на незграбну, згорблену істоту, котра пересувалася на напівзігнутих колінах. Таке враження склалося на підставі вивчення скелета з Ля Шапелль-о-Сен, відкритого М. Булем у 1908 p., й лише в наші дні з'ясувалося, що на його будову вплинули вікові зміни (шапелець прожив близько 50 років), а також наслідки артриту - хвороби, яка призводить до дистрофії суглобів.
За своїм фізичним типом пізні неандертальці не були однорідними: одночасно з класичними існували й носії більш сапієнтного комплексу ознак. Про це, зокрема, свідчать дослідження в так званій "Печері людожерів" поблизу міста Крапіна (Хорватія), де в 1889-1905 pp. Т. Корянович-Крамбергер виявив під час розкопок до 600 фрагментів кісток у супроводі мустьєрського інвентаря. Через умисну розтрощеність більшості кісток точну кількість осіб, яким належали ці рештки, визначити не вдалося. Імовірно, їх було кілька десятків, причому переважали молоді особини (Є.Н. Хрисанфова).
Аналіз палеоантропологічних матеріалів із "Печери людожерів" показав, що серед них зустрічалися як масивні черепи із сильно розвинутим рельєфом і похилим лобом, так і грацильніщі, з прямим лобом і підборідковим виступом на нижній щелепі. Значні відміни виявлені і в будові кісток посткраніального скелета. Щодо їхнього походження існує чимало версій. Сам автор даного відкриття вважав: в печері співіснували представники двох "рас" неандертальців: "класичної" й розвинутішої - "власне крапінської". Поряд із тим значного поширення набула гіпотеза про "битву під Кратною", згідно з якою в печері стався двобій між неандертальцями і кроманьйонцями - людьми сучасного фізичного типу. Це питання остаточно ще не вирішене, хоч співіснування пізніх палеоантропів і ранніх неоантропів протягом якогось проміжку часу видається дуже вірогідним.
За археологічними матеріалами, перші групи гомінідів з'явилися на цьому континенті приблизно 2 мільйони років тому. Саме так датується стоянка Убейдіа в Передній Азії (Ізраїль). Висловлювалися припущення про існування азіатської олдувайської культури, з якою деякі вчені пов'язують стоянки Дюринг-Юрах (Якутія), Улалінка (Алтай), Азих (Азербайджан). Однак ця теза викликає серйозні заперечення.
Одним із найдавніших осередків гомінізації на Землі є Південно-Східна Азія, де починаючи з кінця минулого століття знаходять черепи, окремі нижні щелепи і стегнові кістки найдавнішої людини. Є. Дюбуа помилково назвав її "пітекантропом", але нині їй надали рангу Homo ereclus'a. Згідно із сучасними дослідженнями, ця група архантропів жила приблизно 0,5-1,2 мільйона років тому, а дитячий череп із Моджокерто (острів Ява; датується ще більш раннім часом - чи не близько 1,7 мільйона років тому. Характерною рисою пітекантропів як різновиду архантропів є досить високий зріст (165-175 ом) і загальна масивність черепа з варіаціями місткості від 750 см3 - череп IV із шару Пуканган - до 975 см3 - череп II з шару Кабух (середнє значення - до 930 см3). На острові Ява цей фізичний тип існував аж до верхнього плейстоцену. Він властивий також "явантропам" (приблизно 100 тисяч років тому). Щоправда, в останніх дещо більший об'єм мозку - в середньому 930-1150 см3.
Іншим важливим центром формування Homo sapiens'a була Східна Азія. Найдавніші антропологічні знахідки на її території (рештки так званої юпьнанської та лантьянської людини) походять з Південного Китаю. Вони репрезентують дуже архаїчних архантропів із невеликим об'ємом мозку (775-783 см3), що жили приблизно 0,7-1 мільйон років тому. Прогресивнішою морфологічною будовою відзначався пізніший синантроп, або "китайська людина" (400 - 500 тисяч років тому). Виявлені в печері Чжоукоудянь поблизу Пекіна кістки цієї істоти належали десь 40 особинам. За Д. Влеком, Пей Веньчжуном, Ф. Вайденрайхом та іншими дослідниками, синантропи були менш масивними, ніж пітекантропи. Однак найбільші відмінності між цими групами гомінідів пов'язані з об'ємом мозку: в "китайської людини" він значно більший і варіює від 850 до 1220 см3 (у середньому-1055см3) (рис.4). Риси синантропів простежуються і в пізніших гомінідів, які населяли територію нинішнього Китаю близько 70-100 тисяч років тому (стоянки Сунцзіяо, Далі, Дінцун).
фізичний культура первісна людина
У Середній Азії, за археологічними даними, першолюди з'явилися в ранньому палеоліті, однак масове залюднення цього регіону сталося в мустьєрську епоху. На одній зі стоянок цього часу (печера Тешик-Таш на Півдні Узбекистану) О.П. Окладников розкрив у 1938 р. рештки хлопчика-мустьєрця віком 8-10 років. Більшість сучасних фахівців погоджуються, що в його морфологічній будові сполучалися типово "неандерталоїдні" (сильний розвиток надочного рельєфу, виступання вперед середньої частини обличчя) й сапієнтні (структура ендокрана, кінодонтія, тобто вузька порожнина зубів) риси. Вважають, що в дорослому віці об'єм його мозку становив би не менше 1600 см3 (В.В. Бунак). Особливу роль у формуванні Homo sapiens'a відіграла територія Передньої Азії - своєрідний міст між Африкою, Азією та Європою. Не випадково в цьому регіоні трапляються пам'ятки практично всіх хронологічних "зрізів" палеоліту, хоча власне кісткові рештки гомінідів відомі лише з мустьєрських стоянок. Великий інтерес викликають знахідки з печер Схул і Табун па горі Кармел біля м. Хайфа та в печері Джебел-Кафзех поблизу м. Назарет (Ізраїль). Тут розкопані черепи й кістки кінцівок 13 особин верхньоплейстоценового часу (десь 70-100 тисяч років тому). Окремі черепи (Схул IV, V, Кафзех) позначені виразними сапієнтними рисами: високим склепінням, помірним розвитком надочного рельєфу, відносно добре розвинутим підборідковим валиком. Усе це поєднувалося із властивою всім палеоантропам великою місткістю мозкової коробки (1550 - 1600 см3). Крім того, носії даного комплексу ознак мали високий зріст (180-182 см у чоловіків) і "тропічні" пропорції тіла (відносна видовженість гомілки й передпліччя стосовно стегна і плеча), що їх пов'язують із доброю координацією рухів, спритністю, здатністю швидко бігати, далеко й високо стрибати тощо. Зростом і пропорціями тіла ця частина "палестинських неандертальців" (так їх іноді називають у фаховій літератур:) нагадує кроманьйонців - представників найбагатолюднішої групи неоантропів, поширеної в Західній Європі у верхньому палеоліті. Інша ж, чисельніша, група схожа на класичних неандертальців.