Наприкінці досліджуваного періоду політична ситуація в імперії змінилася.4 березня 1849 р. був розпущений рейхстаг. Офіційною мотивацією цього факту було те, що парламент затягував створення конституції (хоча готовий проект міг бути представлений вже 13 березня), а також те, що в ньому не було представників усіх земель імперії. Насправді ж, уряд мав намір створити тимчасову конституцію для всієї імперії без участі народних представників.
4 березня новий імператор Франц-Йосиф І октроював (дарував) нову конституцію у формі маніфесту. Вона не залишила майже нічого з декларованих на початку революції демократичних свобод. Передбачений конституцією представницький орган (рейхстаг) так і не був скликаний. Фактично діяв дорадчий орган з призначуваних імператором осіб. Невдовзі після скасування цієї конституції в Австрійській державі наступила епоха неоабсолютизму.
Відтак австрійська революція 1848 р. виявилася не в змозі створити міцний конституційний порядок. Позитивним моментом було те, що вже в середині ХІХ ст. Галичина і Буковина почали засвоювати уроки парламентаризму. Місцеве населення отримало право обирати своїх представників до першого австрійського парламенту. Попри те, що це представництво не спричинилося до суттєвих політичних та економічних зрушень у суспільстві, воно, однак, мало важливе значення для розвитку демократичних тенденцій в управлінні краєм та формування української політичної еліти.
Підсумовуючи сказане, варто згадати оцінку революційних подій 1848 р., яку дав у своїх творах І. Франко: “Весна народів”, як називають іноді 1848 р., була досить бурхливою і неспокійною. В Австрії розбушувались хвилі національних і соціальних протиріч, зазвучали гасла: ” Конституція, свобода друку, народна гвардія, історичні права народностей, автономія, федералізм!" На жаль, у русинів не стало сили, вмілості та єдності, аби відповідно підтримувати всю роботу, розпочату на стількох різних полях. Треба було пройти довгу та тяжку школу втрат, пустих свар, сумнівів, треба було через гіркі помилки доходити до розуму, сягати глибше в народ, фундувати будинок народного життя не на піску урядової та панської ласки, а на скалі власного, свідомого, освічено та зорганізованого народу”.
Однак, не зважаючи на дещо незавершений характер, буржуазно-демократична революція 1848 р. призвела до вагомих політико-правових зрушень в Галичині і Буковині, започаткувала використання демократичних методів в управлінні цими австрійськими провінціями. Вона також сприяла зростанню придушеної абсолютизмом національно-політичної свідомості галичан і буковинців, відродила їхні державницькі настрої та віру у власні сили і можливості.
1. Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. - Львів, 1999. - 336 с.
2. Грабовецький В.В. Гуцульщина ХІІІ-ХІХ століть: Історичний нарис. - Львів, 1982. - 151 с.
3. Данилак М. Галицькі, буковинські і закарпатські українці в революції 1848-1849 рр. - Братислава, 1972. - 211 с.
4. Добржанський О.В. До питання про облік чисельності українського і румунського населення Буковини (1775-1918 рр.) // Питання історії України. - Чернівці, 1997. - Вип.1. - С.67-73.
5. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Чернівці, 1999. - 574 с.
6. Европейские революции 1848 года. Принцип „национальности" в политике и идеологии / Отв. ред.С.М. Фалькович. - Москва, 2001. - 456 с.
7. Жалоба І.В. Крайове законодавство про конкурентні дороги Буковини (60-70-ті роки XIX ст.) // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 1996. - Вип.1. -С.40-44.