Відтак централізована держава вимагала уніфікації інститутів управління. Найважливіші зміни розпочалися після 1526 р., коли габсбурзька династія утвердилася на чеському й угорському престолах. Першим кроком у цьому напрямі було формування впродовж 1498–1527 рр. Придворної скарбової палати як головного органу управління скарбницею монархії Габсбургів. Згодом були утворені Таємна рада, Придворна канцелярія і Придворна військова рада. Згідно з традиціями того періоду ці органи називалися вищими дікастеріями, пізніше з огляду на їхню колегіальність перейменовані на колегії.
Наступні реформи державного й адміністративного характеру здійснювалися в роки правління Марії Терезії. Вони значно посилили централізацію державного управління монархією, землі якої охоплювали майже третину Європи. У 1743 р. виник новий орган державного управління під назвою Державна канцелярія, перейменована згодом на Таємну придворну державну канцелярію [2]. Від попередньої вона відрізнялася структурою. До складу Таємної придворної державної канцелярії увійшли три державні міністри, три державні радники і один референдарій.
Державна канцелярія у період правління Марії Терезії та Йосифа ІІ значною мірою еволюціонувала. Її повноваження та розширення сфери впливу віддзеркалювалися в офіційних назвах: Чесько-австрійська канцелярія (1749 р.), Директорія у суспільних і фінансових справах для чеських і австрійських земель (1752 р.), Об’єднана придворна чесько-австрійська канцелярія (1761 р.), Об’єднана придворна палата (1782 р.), Камеральна та суспільно-політична дирекція (1792 р.), Об’єднана придворна канцелярія (1802 р.) [5]. Ця установа, яку очолював Вищий канцлер, відала всіма внутрішніми справами, за винятком фінансових та судових. Отже, поступово змінюючись структурно, Державна канцелярія проіснувала до 1848 р.
У 1742 р. була утворена Особлива канцелярія, у відання якої в 1760 р. перейшли питання зовнішньої політики, вилучені з компетенції Державної канцелярії. Особлива канцелярія з деякими змінами проіснувала до 1848 р.
Певна реорганізація апарату управління припадає на перше десятиріччя ХІХ ст. Тоді були сформовані чотири головні відомства загальнодержавного значення – управління внутрішніх, зовнішніх, військових і фінансових справ. У 1814 р. була утворена як дорадчий орган Конференційна рада. До її компетенції входило також додаткове вивчення питань після їх обговорення Державною канцелярією.
Зовнішньополітичні проблеми імперії до 1848 р. перебували у віданні Придворної канцелярії. Військовими справами до 1848 р. займалася Придворна військова рада. З 1808 р. військовий міністр мав фактично декоративні функції, а у 1812 р. ця посада в державі була ліквідована.
Найважливішими справами, пов’язаними з управлінням окремими краями монархії, відали окремі Придворні канцелярії: чеська, угорська, семигородська, волоська, нідерландська і галицька. Кожну з них очолював канцлер. Усі Придворні канцелярії розміщувалися у Відні і підпорядковувалися безпосередньо імператору.
Галицька придворна канцелярія була створена у 1774 р. Коло її повноважень чітко не визначалося. На час створення ця канцелярія займалася втіленням у життя загальнодержавної внутрішньої політики на новоприєднаних землях. У 1776 р. Галицька придворна канцелярія була ліквідована, а справи стосовно Галичини перейшли у відання Об’єднаної придворно-австрійській канцелярії. У її складі працював спеціальний референт, яким був Я.-В. Маргелік. Окрема канцелярія для королівства Галичини і Лодомерії була відновлена у 1797 р., керував нею Й. Майлат. У 1802 р. галицькі справи знову увійшли до компетенції Об’єднаної придворної канцелярії, яка відала ними до 1848 р. [9]