„Грамоты великих князей Литовских” [38], „Законодательные акты Великого княжества Литовского XV – XVI веков” [66], „Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV – XVI ст.” [61] містять міжнародні договори великих князів, грамоти містам про надання магдебурзького права, привілеї окремим категоріям населення і особам на особливу підсудність тощо. Ці документи допомагають відтворити принципи діяльності так званих „сумісних”, або „вобчих” судів, які створювалися у випадках, коли сторони були підданими різних держав або, пізніше, належали різним панам; виявити категорії осіб, які підлягали особливій підсудності; визначити причини впровадження магдебурзького права у Великому князівстві Литовському і повноваження судів у містах-магдебургіях.
Дослідження сеймових постанов і ухвал дає змогу простежити процес змагань шляхти за рівність з магнатами в галузі судочинства. Прохання шляхти, відповіді на них великих князів, постанови сеймів відображають намагання шляхти отримати швидке, неупереджене і недороге правосуддя; аналіз постанов 1529 і 1531 рр. вказує на спробу впровадження в державі сеймового суду. Матеріали сеймових ухвал і постанов видані як додаток у монографії М. Максимейка [126], містяться в дослідженні М. Любавського [119].
Найкрупнішою правовою пам’яткою Великого князівства Литовського, безперечно, є три Статути – 1529, 1566 і 1588 років. Текст Статуту 1529 року (за Дзялиньським списком з різночитаннями за Фірлейським і Слуцьким списками) був надрукований давньоруською мовою, але латинськими літерами у виданні „Zbior praw Litewskich od roku 1389 do roku 1529 tudziez rozprawy seimowe o tychze prawach od roku 1544 do roku 1569” [242]. В 1854 р. текст Статуту за Слуцьким списком був виданий у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських. Текст наводився давньоруською мовою. В радянський період у Мінську був виданий текст Статуту 1529 року за редакцією К. Яблонскіса з перекладом на російську мову. Повне академічне видання Першого Статуту було здійснене литовськими вченими під керівництвом С.Лазутки в 1991 р. Другий Статут був виданий в 1855 р. у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських (за списком Василя Усовича); видання Пєкосиньського (1900 р.) було здійснене старопольською і латинською мовами. Текст Третього Статуту видавався у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських [164]; в 1989 р. був виданий у Мінську давньоруською, латинською мовами і з перекладом на російську мову. Відмітимо перше в Україні видання Статутів Великого князівства Литовського, яке здійснюється авторським колективом науковців Одеської національної юридичної академії під керівництвом П. Музиченка [162; 163]. Тексти Першого і Другого Статутів наводяться за різними списками (Статут 1529 року – за Дзялиньським списком з різночитаннями за списками Замойських, Фірлейським, Лаврентіївським, Слуцьким; Статут 1566 року – за списком В. Усовича), давньоруською і латинською мовами, додається вперше зроблений переклад на сучасну українську мову. Видання Другого Статуту супроводжується коментарем. Матеріали видання відкривають простір для подальших розвідок правового, державного і суспільного життя Великого князівства Литовського на основі аналізу джерел права. Зокрема, ми дістаємо змогу проаналізувати такі аспекти судоустрою і судочинства, як устрій, повноваження, функціонування регіональних судів, або судів воєвод і старост (за Статутом 1529 року), порядок комплектування, устрій, різновиди, особливості функціонування судів, створених у ході судової реформи 1564 – 1566 рр., – земського, гродського і підкоморського, визначити різновиди великокнязівського суду, принципи діяльності третейських судів, дістати уявлення про судовий процес до і після судової реформи тощо.
Саксонське Дзеркало було пам’яткою магдебурзького права. Порівняння його норм, зокрема процесуальних, із тими, що реально діяли в судах міст-магдебургій на українських землях, дає підстави для висновків щодо особливостей функціонування магдебурзького права в судах Києва, Володимира, Луцька.
Другу важливу групу джерел складають судові акти XIV – XVI ст.ст. Збереглися записи судових справ великокнязівського суду, судів воєвод і старост, записи про третейські суди, полюбовні угоди, протоколи справ, які розглядалися земськими, гродськими, підкоморськими судами, акти копних судів, судів міст-магдебургій. Публікація цієї групи джерел пов’язана, насамперед, із діяльністю створеної в 1843 р. Київської Археографічної комісії, до складу якої входили В. Антонович, В. Іванишев, М. Владимирський-Буданов. З 1845 р. комісія видавала „Памятники Киевской Археографической комиссии” (4 томи), а з 1859 р. почала видавати „Архив Юго-Западной России”. Акти судів, що діяли на українських землях (на Волині, Київщині і Брацлавщині), вміщені в томі ІV, до якого увійшли матеріали про боярство, томі V, до якого входять акти про міста, томі VІ, до якого увійшли акти про селянство, томі VІІ, в якому містяться акти про колонізацію, томі VIII, де містяться акти Барського староства [12 – 16]. В 1864 р. розпочала роботу Віленська Археографічна комісія, до складу якої входив І. Спрогіс. З-поміж виданих комісією протоколів судових справ відмітимо акти земських судів (т. XVII), акти копних судів (т. XVIII) [1; 2]. Переважна більшість виданих комісією матеріалів стосуються литовських і білоруських земель Великого князівства Литовського, але є і такі, що стосуються земель українських. В 1868 р. В. Антонович і К. Козловський видали „Грамоти великих князів Литовських”, де серед інших документів вміщені записи розглянутих великими князями судових справ [38]. Протоколи судових справ XІV – XVI ст.ст. містяться у виданих Ф.Леонтовичем актах Литовської Метрики [4; 5] і виданих М.Довнар-Запольським актах Литовсько-Руської держави [3]. Акти Литовської Метрики, зокрема, судові справи, які розглядав великокнязівський суд, увійшли до ХХ тому Російської історичної бібліотеки [115]. Книги Литовської Метрики, в яких зустрічаються судові акти, було видано в Мінську і Вільнюсі в 90-і р.р. ХХ ст. [131; 116]. Значна кількість актів копних і доменіальних судів опублікована М. Ясинським [204]. В 1907 р. були опубліковані записи гродської судової книги м. Луцька за 1577 р. [117]. Судові акти містяться також у таких виданнях, як „Коденська книга судових справ” [86], „Українські грамоти XIV ст.” [171], ”Грамоти XV ст.” [39], „Волинські грамоти XVІ століття” [35], „Кременецький земський суд. Описи актових книг” [88], „Книга Київського підкоморського суду” [77], „Документы на половецком языке XVI века” [58]. При написанні данного дослідження також були використані деякі архівні матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [173 – 188; 68; 69].
Всього нами проаналізовано понад 400 записів судових справ. Ця группа джерел дає змогу реконструювати картину судочинства в судах на українських землях Великого князівства Литовського. Аналізуючи судові акти, можна дійти висновку щодо дотримання тих чи інших передписань законодавчого характеру, практичного застосування різних за походженням норм у судовому процесі, порядку представлення судових доказів, складу учасників процессу. Відмінності між законодавчими передписаннями і реальним втіленням їх у судову практику дозволяють зробити висновок щодо правосвідомості українського суспільства XIV – XVI ст.ст.
Третю групу джерел складають численні документи XIV – XVI ст.ст., які стосувалися державного і приватного життя: люстрації, грамоти-пожалування, прохання і клопотання до великого князя різних представників груп населення, купчі, дарчі, доручні записи, заповіти, тексти угод, вінові записи, письмові зобов’язання, боргові розписки тощо. Ці документи надруковані у вже згадуваних виданнях праць Київської Археографічної комісії (томи IV, V, VI, VII, VIIІ „Архива Юго-Западной России”), томі І „Актов, относящихся к истории Южной и Западной России”, виданних Археографічною комісією в Санкт-Петербурзі [6], а також в „Українських грамотах XIV ст.”, „Грамотах XV ст.”, „Волинських грамотах XVІ століття”, „Грамотах великих князів Литовських”, актах Литовської Метрики. Документи, які стосуються торгівельних відносин, видані в збірнику „Торгівля на Україні” [170]. Ця група джерел, хоча і не характеризує безпосередньо судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського, є корисною базою для відтворення загальної картини доби XIV – XVI ст.ст. Цінний матеріал для загальної характеристики епохи дають опубліковані мемуари діячів XVI ст., зокрема, мемуари Михалона Литвина [114].
Наявна джерельна база є достатньою для вивчення судоустрою і судочинства і їхньої еволюції на українських землях Великого князівства Литовського.
Висновки до розділу
Таким чином, зусиллями дослідників – істориків і правознавців – зібраний значний за обсягом документальний матеріал, який відноситься до періоду XIV – першої пол. XVI ст. Така фундаментальна документальна база дала змогу дослідникам констатувати існування на українських землях Великого князівства Литовського певних видів судів. Досить ретельно проаналізовані устрій, функціонування та компетенція великокнязівського суду, обласних, копних судів (хоча зазначимо, що не всі зроблені висновки вважаємо безспорними); на основі детального вивчення Статутів 1566 і 1588 років відтворено порядок комплектування, склад та функції земських, гродських і підкоморських судів.