Перші рухівці постійно намагалися бути в контакті з усіма ядрами визвольного процесу в місті, області та й далі. Однією душею з рухівцями діяв такий чудовий чоловік і талановитий редактор львівського відділення видавництва «Радянська школа», колишній політв’язень Теодозій Старак.
Однією з демократичних течій при утворенні Руху були члени нечисленних ініціативних груп створення Народного фронту, що існували з літа. З цього середовища рухівці співпрацювали найтісніше з П.Каґуєм, А.Косянчуком, В.Патракеєвим, О.Пелехатим, В.Коржовим, В.Трубійчуком, О.Левадним. Найбільш оперативною опорою при створенні Руху серед творчої інтелігенції були вільні люди – художники.
Січень 1989-го був присвячений підготовці документів та матеріалів до загальноукраїнської Установчої конференції Товариства української мови ім. Т.Шевченка. Саме Рада Львівського Товариства рідної мови у своїх поправках до проекту республіканського статуту Товариства рідної мови (опрацьованих і підготовлених І.Мельником, В.Іськіво, М.Косівим) рекомендувала прийняти назву Товариство української мови. Ідеологи запропонували зняти пункт про іншомовні осередки Товариства, ставити основним завданням «повне відновлення функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя України», і жодного поняття «національно-російської двомовності»1
Отець Михайлечко, котрий приїхав за запрошенням В.Іськіва, виступив на першому демократичному загальнонаціональному форумі – на Установчій конференції Товариства рідної мови із патріотичною ідеєю відродження незалежної Автокефальної Української Православної церкви. А скандування залу під час виступу І.Драча: «Народний Рух! Народний Рух!» було апогеєм зібрання. Створивши в Україні Товариство української мови, конференція також прийняла резолюцію про підтримку ідеї створення Народного Руху України за перебудову. Як і бурхливий хід роботи конференції, що проходила 11-12 лютого в Будинку кіно, так і її результати були реальним всеукраїнським кроком у боротьбі. Люди там чи не вперше відчули свій потенціал. Із цього могутнього зібрання кожен віз зі Львова чимало прибалтійських незалежних газет, зокрема «Атмоду» і завзятий настрій на створення Руху.
Проект «Програми Народного Руху України за перебудову» було оприлюднено в газеті «Літературна Україна» за 16 лютого 1989 року. І хоч наклад газети був всього 2 тисячі примірників, резонанс пішов могутній. Це вперше в офіційній пресі було надруковано документ за своєю спрямованістю до певної міри опозиційний владі. На багатьох він був вибухом бомби.
Певним символом пробудження львів’ян до самостійної участі в громадсько-політичному житті стало ім’я поета Ростислава Братуня, який офіційно підтримував Рух і виступав за економічну самостійність та політичний суверенітет України в складі СРСР, за демократизацію політичної системи в напрямку плюралізму. Р. Братунь був одним із організаторів більшості самодіяльних товариств у місті. Товариство Лева підготувало ряд листівок на підтримку висунення його кандидатом в депутати.2 Проте партком і територіальна виборча комісія заблокували висунення через ВО «Кінескоп», ВО «Львівсільмаш», а також і в університеті ім. І.Франка. Завдяки місячній боротьбі дванадцяти трудових колективів окружна передвиборча комісія змушена була визнати висунення Р.Братуня від двох трудових колективів: заводу «Електропобутприлад» та Інституту «Укрпроектреставрація». Ці події прискорили формування на заводах та інститутах ініціативних груп підтримки Народного Руху України за перебудову.
Львівський оргкомітет із представників УГС, ТУМУ, координаційного центру груп підтримки Руху та ініціативного комітету із створення Народного Руху запланувала мітинг на 12 березня 1989 року біля пам’ятника І.Федорову проте збутись йому не вдалося. Як тільки о 14.00 П.Кагуй відкрив віче, від міліції, яка з усіх боків окупувала мітинг, прозвучала вимога – розійтися. Влада дала наказ силою розігнати віче. Почався наступ силовиків, а далі сум’яття, побиття, арешти. Того ж дня було заарештовано понад двісті активістів, багато людей побито киями.
3. Створення та початок роботи Львівської регіональної організації Народного Руху України
Національно-демократичні сили вирішили використати першотравневу демонстрацію для утвердження наших прагнень, символіки і гасел. Окрім звичайної лояльної до влади колони «трудящихся», були вже й могутні сили національної опозиції. Масовою і організованою була колона Товариства української мови. Національні демократи з лозунгами «Свобода», «Єдність», «Ми за Драча», «Народному Руху – бути!» та синьо-жовтими прапорами прорвались на вул. Городоцькій крізь заслін міліції, в центр, а тоді ще крізь один міліцейський кордон і гордо пройшли центром увесь шлях. Таким був передостанній совєтський парад у Львові – демонстрація громадян 1 травня 1989 року. Тоді ж о 16.00 провели велике віче на стадіоні «Дружба».
На неділю 7 травня 1989 року кілька чітко визначених членів оргкомітету, запрошували заздалегідь визначені делегації, групи осіб чи когось зокрема у Порохову вежу. Зібрання відкрив голова оргкомітету із підготовки установчої конференції Львівської організації Народного руху В.Іськів та оголосив його склад.
У «Резолюції №1» ухвалено створення Львівської регіональної організації НРУ за перебудову. Вищими керівними органами було визначено: Конференцію, Раду, Президію Ради. Та ставилось завдання утворити десять комісій: редакційну, інформаційно-видавничу, зовнішніх зв’язків, науково-теоретичну, міжнаціональних стосунків, екологічну, соціальну, проблем села, свободи совісті, правову.
На конференції було обрано Президію Ради: співголовами організації стали професор О.Влох, член-кор М.Голубець, старший науковий співробітник Інституту суспільних наук Л.Сеник та членами Президії Р.Братунь, проф. І.Вакарчук, правозахисник М.Горинь, студент П.Кагуй, заслужений художник України В.Патик і робітник В.Пилипчук.
Конференція визначила керівним органом Президію, а Раду – координуючим. Для організаційного відділу було відведено функції організаційного забезпечення їх діяльності, створення первинних осередків, узгодження їх роботи з Радою і Президією, організацію масових заходів, встановлення контактів з іншими осередками Руху, які є в Україні, та з іншими існуючими рухами, майбутню координацію кандидатур делегатів на республіканський з’їзд Руху, кадрову роботу та інше.3
Відразу ж після конференції В.Іськів взявся за виготовлення печатки. Було схвалено її зміст: посередині тризуб, а навколо напис «Народ Рух України. Львівська регіональна організація». ЇЇ таємно і швидко виготовив учасник конференції художник Богдан Грибник.
Оцінюючи підготовку створення структур Львівської Ради Руху М.Голубець напише: « пізніші події підтвердили правильність тактики організаторів конференції: обрати до керівництва Регіональною організацією Руху титулованих діячів науки і культури, на її чолі поставити трьох співголів, що ускладнювало партійно-кагебістську розправу над ними. Наприкінці 1989р. вона вже виявилася неможливою».
19 травня в центрі міста Львова на місці обраному народом – тобто на «Клумбі», Рух встановив художньо оздоблений камінь з написом «Тут стояти пам’ятникові Т.Шевченку». Його виготовив рухівець скульптор О.Дзиндра на доручення керівника оргвідділу ЛРО НРУ. Він був встановлений рухівцями без усяких на те дозволів владою. Навколо нього завжди було море живих квітів і там гордо замайорів на флагштоку національний стяг.
Засідання ради ЛРО НРУ скликали на 22 травня. Розглядали політичну ситуацію, про вибори, про збір коштів на допомогу потерпілим від повені на Львівщині, обрали делегатів на республіканську нараду НРУ і прийняли вітальну телеграму установчій конференції Московського Народного Фронту. До ради було дообрано І.Мельника(заступника Голови Львівського ТУМ), к.і.н. М.Драча(осередок НРУ Інституту суспільних наук),д.ф-м.н. А.Прикарпатського (відділення НРУ Інституту прикладних проблем механіки і математики АН).
Наступна Рада ЛРО НРУ була 15 червня, яка обговорила та затвердила політичну «Деклярацію Львівської регіональної організації НРУ», підсумки виборчої компанії, наслідки роботи з’їзду народних депутатів СРСР та участь у ньому депутатів членів Руху.
В «Деклярації Львівської регіональної організації НРУ» підкреслювалось: «Організація виступає проти будь-якої монополії на політичну владу…». Головним змістом діяльності визначено «…відновлення державного суверенітету республіки» та «перетворення Української РСР у суверенну правову державу». Ставилась метою боротьба за «запровадження інституту громадянства Української РСР…», за «республіканську власність на засоби виробництва, природні та матеріальні ресурси». Цей документ яскраво засвідчив, що Львівська організація стала на послідовніші та радикальніші позиції, ніж зазначені в Київському проекті Програми НРУ.
Коли Львів повністю прокинувся до активного суспільного руху та політичного життя, тут весною 1989 сформувалося таке цікаве і знамените явище як «Клумба». Це було улюблене місце збору всіх небайдужих львів’ян в самісінькому центрі Львова, біля квіткової клумби, де мав би стояти і досі стоїть пам’ятник Т.Г.Шевченку. Цей колоритний Гайд-парк був місцем обговорення політичних новин, дискусій, палких суперечок, а часом і агітації всіх і вся. Вона була одним із центрів збору інформації що де робиться, а також «хто є хто» в тодішньому суспільному житті. Клумба мала своїх постійних аматорів та відвідувачів.