Іншим видом ефективного азотного добрива є карбомід– продукт взаємодії двоокису вуглецю з аміаком. Карбамід (сечовина) вперше синтезований Ф. Велером в 1828 р. з хлористого амонія і циановокислого срібла, а в 1970г. він був одержаний А.І. Базаровим з аміаку і двоокису вуглецю.
Промислове виробництво карбаміду стало можливим лише через сторіччя після дослідів, проведених Ф. Велером, завдяки розвитку науки і техніки. З 20-30-х років ХХ сторіччя почався бурхливий розвиток виробництва карбаміду в багатьох країнах світу.
Перші досліди по виробництву карбаміду в СРСР були здійснені в 30-х роках, а з 60-х спостерігався підйом його вироблення з використанням вітчизняного і імпортного устаткування.
Фундаментальні дослідження по синтезу карбаміду були проведені в державному інституті високого тиску під керівництвом Б.А. Болотова.
Перші модельні установки по отриманню цього добрива показали (1935-1936гг.), що звичні конструкційні матеріали того часу не були придатні для промислового синтезу карбаміду.
Виробництво цього продукту на ЛХК (нині СПО «Азот») було пущено в експлуатацію в 1958г., а в 1970г. були проведені заходи щодо інтенсифікації цього виробництва.
У проектуванні і упровадженні вдосконаленої технології отримання карбаміду активну участь брали співробітники Дзержінського філіалу ГІАП, який став головним інститутом в справі вдосконалення виробництва карбаміду.
Важливе місце у виробництві і забезпеченні сільського господарства займають фосфорні добрива, які одержують з фосфатних руд. До систематичного вивчення яких в Росії приступили тільки в 1980 р. (проф. Я.В. Самойлов).
Важливим етапом розвитку радянської фосфатної промисловості з'явилося відкриття і освоєння на Кольському півострові хібінських апатитових руд.
Фосфор знаходить вживання в багатьох областях, проте в найбільших кількостях (більш ніж 90 %) він використовується в сільському господарстві у складі фосфорних і комплексних (разом з живильними елементами – азотом і калієм) добрив.
Завдяки винятковості біологічної ролі фосфору академік А.Е. Ферсман називав його «елементом життя».
Роль фосфору в житті рослин була виявлена в 1838-1840 р.
Значний внесок в справу створення фосфорних добрив внесли Д.І. Мєнделєєв і дослідник А.С. Єрмолов.
Випуск фосфорних добрив досить у великих кількостях був в кінці ХІХ і початку ХХ сторіч.
Перша світова, а потім і громадянська війна привели багато таких підприємств майже до повного руйнування, тому дореволюційний рівень в СРСР фосфорних добрив був досягнутий тільки в 1927/28 рр.
Проблеми комплексного використовування фосфатної сировини вивчалися в НІУЇФ, МХТІ ім. Д.И. Мєнделєєва та ін. дослідницьких інститутах.
Завдяки широким дослідженням, будівництву нових заводів, що працюють за новою технологією і з використанням новітнього устаткування вдалося збільшити випуск цих добрив, і почато виробництво нових складних добрив – карбоаммофоска, наприклад.
Колосальну роль в цій справі зіграли інженери-дослідники, конструктори, вчені, такі як Н.Е. Товкачів, Н.М. Кувшнников, М.Б. Геладзе, Н.Л. Малоносов і ін.
Одним з важливих мінеральних добрив є калієвідобрива, випуску яких в дореволюційній Росії не було.
У 1928-1940 р. продовжувалася розвідка родовищ калієвих солей. В 1933 р. був введений в експлуатацію перший в країні завод по виробництву калієвих солей – Солікамській калієвий комбінат, найбільший в світі калієвий комбінат Березниковській був введений в експлуатацію в 1954 р.
З 1946 р. починається експлуатація на Україні прикарпатських родовищ калієвих солей: Стебниковського і Калуш-Голинського.
З 1954 р. було почато освоєння нового крупного родовища калієвих солей у Білорусії – Старобінського. В 1961 р. у Передкарпатті почав будуватися гігант хімпромисловості – Калуській хіміко-металургійний комбінат (з 1965г. він в строю).
Основним продуктом, який випускався на цих підприємствах, є хлористий калій, який застосовується як водорозчинне калієве добриво.
У пуску і освоєнні процесу збагачення на перших калієвих флотаційних фабриках взяли активну участь інженери Ю.Ч. Могульськая, Н.І. Піонів, Н.Н. Тетеріна, Е.І. Соловйов і ін.
У даний час сільське господарство не мислить свій розвиток без мінеральних добрив. На жаль в даний період, період ринкових відносин, мінеральні добрива сталі дорогими і їх виробництво і вживання скоротилося.
1.3 Роль вітчизняних та іноземних вчених в утворенні та розвитку органічних барвників
Органічні фарбники, які так необхідні текстильній, шкіряній, поліграфічній, хутряній і іншим промисловостями, в даний час по масштабах виробництва сильно поступаються майже всім іншим видам хімічної продукції і складає їх виробництво близько 1 млн. т/рік. Але для вироблення такого нікчемного порівняно з випуском, наприклад, мінеральних добрив доводиться переробляти понад 30-40 млн. т. органічної і мінеральної сировини. Вся ця величезна маса початкових речовин повинна пройти велике число складних (в хімічному) і різноманітних (в технологічному відношенні) стадій, перш ніж вона перетворитися на готову продукцію.
Впродовж багатьох тисячоліть потреби людства в речовинах, здатних офарблювати різні матеріали, задовольнялася за рахунок природних фарбників, витягуваних з деяких рослинних і тваринних організмів. Положення змінилося лише в кінці XVIII сторіччя, коли з'явилася велика потреба у фарбниках, тому виникла необхідність (невідкладна) в заміні дорогих природних фарбників на дешеві штучні фарбники.
У 1820 р. вдалося одержати необхідний для цих цілей нафталін, в 1985 р. бензол, в 1832 р. антрацен, потім толуол, ксилол і т.п. Російський учений М.М. Зінін в 1842 р. відкрив загальний метод синтезу ароматичних амінів (анілін і інші речовини).
Анілін в 1885 р. російським вченим Натансоном був відкритий в м. Юр’єві (Тарту). Потім англійському інженеру В. Перкіну через півроку вдалося окислити анілін, що дозволило йому одержати речовину, що офарблює шовк в червонувато-фіолетовий колір. Від цієї дати (1856 р.) і веде своє літочислення анілінофарбна промисловість.
Вчені і інженери Радянської держави внесли великий внесок у розвиток анілінофарбної промисловості. Це російські хіміки: А.М. Бутлеров, В.В. Морков’яников, Н.Д. Зелінській, Н.М. Кижнер, Н.Н. Ворожцов – старший, А.Е. Порай-Кошиц, П.П. Шаригін.
За даними Н.Н. Ворожцова – молодшого з дванадцяти проміжних продуктів, які у переліку німецького хімічного концерну «І.Г. Фарбеніндустрі» значилися найважливішими, вісім вперше синтезовані російськими вченими. Проте, не дивлячись на цей позитивний факт, анілінофарбна промисловість Російської держави знаходилася в зачатковому стані.
Лише із створенням в середині 1913 р. Хімічного комітету при головному артилерійському управлінні на чолі з В.Н. Іпатьєвим почалася серйозна робота по установці устаткування рекуперації на коксохімічних заводах Донбасу, що дозволило виробляти необхідний даній промисловості чистий бензол і чистий толуол.
У кінці 1914 р. було створено акціонерне товариство хімічної промисловості «Руско-Краска». В цей же час почалося будівництво крупного анілінофарбного заводу на ст. Рубіжне.
Після революції, не дивлячись на труднощі, колосальні роботи проводилися по відновленню і розвитку вітчизняної анілінофарбної промисловості. В 20-е роки ХХ сторіччя особливо швидкими темпами розвивалися Дорогомилівський, Рубіжанський і Дербаневський хімзаводи. В 1940 р. хімзаводи цієї групи вже випускали 186 марок фарбників. З початком ВОВ 88 % потужності даної промисловості було втрачено. Проте на базі евакуйованого устаткування в неймовірно скрутних умовах в східних районах країни поступово організовувалися нові центри анілінофарбної промисловості. Разом з тим в 1945 р. випуск фарбників склав лише 45 % довоєнного виробництва.
Після закінчення ВОВ вже в 1950 р. цей довоєнний випуск фарбників був значно перевершений як за об'ємом, так і по асортименту.
На Рубіжанськом хімкомбинаті в цей час було створено крупне виробництво тіоіндігоїдних і кубових поліциклічних фарбників.
Великий внесок в цю справу внесли інженери РХК Е.М. Арнольдов, І.Д. Бєлкін, І.А. Троянов, П.Н. Лемешов, А.Ф. Сахаров, А.Н. Батенчук, за що їм було привласнено Державну премію СРСР.
Успішно розвивалося виробництво різних хімічних напівпродуктів і фарбників на Дорогоміловському заводі, Дербенєвському, Березниковському, Новомосковському, Кемеровському хімічних заводах і комбінатах.
Рішучий крок до поліпшення асортименту фарбників був створений в період 1971-1975 рр.
У зв'язку з появою нових видів синтетичних волокон почалося виробництво фарбників нових класів.
Великим досягненням анілінофарбної промисловості з'явилася організація виробництва активних фарбників – нового класу, фарбників, що володіють здатністю в процесі фарбування хімічно взаємодіяти з офарблюваним субстратом (наприклад, з целюлозою виляску, кератином шерсті і т.п.).
У період 1976-1980 р. вперше в світі інженери НДОПІКУ Н.С. Докуніхін, Г.Н. Ворожцов створили новий оригінальний клас фарбників, що одержав назву «Кубогени». Ці фарбники виявилися значно простіше за кубові фарбники і доповнювали гамму відсутніх в цьому класі чистими і яскравими фарбниками червоного кольору.
Великий внесок у розвиток хімії даних фарбників вносили в цей час інженери-хіміки інституту НДОПІК і його філіалів, у тому числі Р.Ф. НДОПІК.
У цьому філіалі вдалося створити багато різних фарбників і потім за допомогою проектного інституту ДІПРООРХІМ упровадити їх на виробництві.
Серед цілого роду видатних інженерів цього інституту слід зазначити професора Голомба – людини дивної долі, вражаючої працездатності і винахідливості. На жаль, він рано пішов з життя.
У ці роки великий розвиток отримало виробництво прискорювачів вулканізації каучуків, протистаріння гуми і пластичних мас і інших добавок до полімерних матеріалів.