Драматичні зміни відбувались і за радянських часів, коли було ліквідовано велику кількість установ та націоналізовано їхні фонди. Отож, за принципом права «митрополії» до Росії «законно» переміщувались колосальні масиви документів , створені українськими установами на українській території.
Архівні документи українського походження, які перебувають за межами України, є невід’ємною частиною багатьох зарубіжних документальних груп або колекцій документів у державних і приватних сховищах. Значні масиви архівної україніки не знайшли публічних сховищ, не були оцінені, описані взагалі. Багатьом зібранням загрожує руйнація через незадовільні умови зберігання, а багато унікальних та цінних документів приречені бути викинутими новими власниками, які не можуть визначити потенційної цінності цих матеріалів. Багато документів, вивезених з батьківщини емігрантами занадто фрагментарні, щоб заслуговувати на витрати, пов’язані з архівною обробкою. Але, навіть, ті, що потрапили до університетських бібліотек, історичних товариств та музеїв або архівів етнічних груп як зразки іноземної екзотики, переважно не описані, закриті для дослідників. Численні українські організації докладають великих зусиль до повернення на батьківщину архівної україніки.
В архівній україніці виділяють 2 головні комплекси: український та зарубіжний.
Український комплекс включає документи створені урядом України, місцевими органами влади Російської імперії або СРСР, що діяли на українських землях, іншими установами, зареєстрованими в Російській імперії чи СРСР, чия діяльність відбувалась на сучасних українських землях, або окремими особами (незалежно від національності), що були підданими України, або етнічними українцями – підданими Російської імперії.
До основних груп документів українського комплексу належать:
- офіційні документи давніх українських урядових установ, що діяли на сучасних українських землях (документи Запорозької Січі, Гетьманщини, Центральної влади, УНР, ЗУНР) Цілі архівні комплекси були розпорошені в Парижі, Берліні, Відні, Празі, США.
- дипломатичні та інші офіційні документи, створені за кордоном українськими місіями або представниками офіційних українських установ та організацій;
- офіційні документи центральних установ, яким владами попередніх імперських режимів було доручено адміністративну діяльність на українських землях (документи Росії, Польщі, Австрії, Австро-Угорщини, Румунії, Туреччини);
- офіційні державні документи провінційних, регіональних, місцевих органів, що перебували на українських землях і були утворені владою попередніх імперських режимів ( у т.ч. документи КПУ радянського періоду). Сюди належать документи київського, волинського генерал-губернаторств та ін.
- документи офіційних українських військових підрозділів або виразно українські складники документації російських (радянських) збройних сил. Сюди належать документи українських підрозділів у складі імперських російської, польської, австрійської та радянської армій;
- документи, що виникли зав кордоном, за межами колишнього Російської радянської імперії внаслідок діяльності там представників інших недипломатичних офіційних українських ( радянських) державних установ (документи офіційних українських торговельних місій, представництв преси та ін.);
- документація українських недержавних приватних установ, ділові, церковні або культурні представництва, що офіційно не контролювались державою (документи закордонних представництв тих українських установ або організацій, що мали офіційний дозвіл на ділову діяльність в межах України);
- документація нелегальних організацій або організацій у засланні та окремих осіб, у тому числі дисидентських та підпільних груп, що діяли на території сучасної України в часи російського імперського чи радянського режимів ( наприклад, документи УПА, релігійних угрупувань, дисидентів, національних громад та ін.);
- особисті папери окремих українців, а також українських емігрантів( в т.ч. видатних осіб). Ця документація може захищатись авторським правом;
- рукописні книги, зібрання історичних документів та автографи, аудіовізуальні документи, вивезені з України емігрантами;
- документи, створені за кордоном приватними українськими емігрантськими організаціями та громадами, що продовжували зберігати українські традиції в еміграції;
- зібрання українських архівних документів, створені закордоном або українські складники інших зібрань.
2. Зарубіжний комплекс
Зарубіжний комплекс документації складають документи, створені іноземними урядами, установами та окремими особами. У зарубіжному комплексі виділяють 6 груп документів:
- документи урядів, напівприватних або приватних установ та організацій, окремих осіб(більшість документів, створених іноземцями в Україні або пов’язаних з Україною не може бути об’єктом вимог як офіційна частина національної архівної спадщини);
- дипломатичні або консульські документи офіційних місій інших держав на українських землях або пов’язані з Україною матеріали серед дипломатичних документів іноземних місій у Російській імперії та Радянському Союзі (консульські документи іноземних держав, які виникли в Києві, Львові та Одесі мають залишатись під юрисдикцією країни, що їх утворила, нема жодних підстав вимагати їх повернення);
- документи військової та цивільної окупаційної влади на українських землях часів війни (документи окупаційних армій найчастіше можна знайти в архівах країни-окупанта);
- документи іноземних неурядових фірм, культурних, релігійних, журналістських та інших організацій, які діяли в Україні;
- особисті папери іноземців, що перебували в Україні (щоденники, аудіовізуальні матеріали);
- колекції рукописів та документів, зібрані іноземцями, що мешкали в Україні.
Слід відмітити, що найбільші колекції українських архівів за кордоном були зібрані провідними українознавчими науковими, культурно-освітніми, політичними, еміграційними центрами у США, Канаді, Великобританії,ФРН, Чехії. Першорядні українські етнічні збірки зосереджено в архівах Наукового товариства ім. Т.Шевченка в Нью-Йорку, Української вільної академії наук в Нью-Йорку, Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. Липинського та ін. Значні українські колекції зберігаються в Національному архіві Канади (Оттава), Архіві провінції Альберти (Едмонтон), Архіві Альбертського університету (Едмонтон). Результатом багаторічних дослідницьких та збиральницьких зусиль українських вчених на еміграції стала нещодавно сформована Колекція документів про повстанський рух та боротьбу з повстанським рухом в Україні Петра Потічного(1941-1954) – Центр слов’янських та східноєвропейських джерел імені П.Яцика Бібліотеки Робертса, університет Торонто. Іншу категорію архівної україніки складають матеріали центральних архівів тих країн, у складі яких тривалий час перебували українські землі (Росія, Польща, Австрія).
Перші спроби та результати систематичного опрацювання зарубіжних архівних зібрань, державною архівною службою України представлені на офіційному веб-сайті Держкомархіву в розділі «Архівна україніка» (http: lucky. scau. Kiev./ ArchUkr/ index. ua. html.)
3. Проблеми передачі та опрацювання архівної україніки
Місцеперебування та стан впорядкування архівної україніки – важливі чинники для визначення можливостей повернення відповідних матеріалів або отримання їх копій.
Суттєвою обставиною щодо перспективності реституційних зусиль є те, що західні архівісти називають інкорпораціє ю документів, тобто чи можна такі документи вважати окремою групою чи вони утворюють цілісний фонд або групу в документах певної установи. З цього виходить, що документи, які перебувають за кордоном і походять з України або мають зв'язок з нею, інкорпоровані до цілісних груп зарубіжних архівних документів, звичайно не можуть бути об’єктами вимог, і можна розраховувати лише на їх копії. Державні документи, інкорпоровані до приватних паперів теж не можуть бути об’єктами вимог з боку державних архівів як частка державної документації.
Багато документів архівної україніки мають проміжне перебування, бо інтегруються до фондів різних установ у бібліотеках, інститутах або історичних товариствах, без врахування їх походження. Під час розгляду претензій на реституцію або на копії надзвичайно важливо ретельно дослідити усі специфічні угоди та інші юридичні фактори, що можуть вплинути на сучасний правовий статус та право власності, наприклад претензії колишніх власників. У випадку з подарунками або посмертним заповіданням майна можуть існувати листи про депозицію або передання. У випадку купівлі може залишатись посвідчення про походження або купча чи контракт про продаж. Може мати місце передня купівля з аукціону або від посередника колекціонером, який пізніше комусь заповів свою колекцію. У деяких випадках специфічні групи документів можуть підлягати попереднім дво- або багатостороннім міжнародним угодам.
Багато цих проблем є наслідками відсутності відповідних міжнародних конвенцій, угод, або детальних описів процедур архівної реституції. Загальні рекомендації існують, а угод щодо права на копіювання архівних документів, які належать або стосуються однієї країни, а перебувають в іншій, нема. Існують інші значні проблеми – невизнання приватної власності та масштаби націоналізації в Радянському Союзі. Обидва ці чинники ще впливають на архівні зібрання пострадянської України. Багато пов’язаних з Україною документів залишаються у володінні окремих осіб і законно утворюють приватну власність у країнах, де вони тепер перебувають, яка не може підлягати якому-небудь контролю з боку урядових архівних установ.
Цілком зрозуміло, чому українські архівісти надають пріоритету ідентифікації, виявленню та поверненню, якщо це можливо архівних документів із закордону. Проте довготривала взаємна секретність та конспіративний характер взаємин між радянською владою та українськими та іншими емігрантськими громадами за кордоном значно гальмували потік інформації в обох напрямах.