Прийняття вище зазначеного Закону забезпечило правову основу існування архівної системи, побудованої на єдиних принципах і засадах, юридично оформило величезний інформаційний масив – НАФУ.
13.12.2001 було прийнято нову редакцію цього Закону. В ній наголошено поряд з національним, загальносвітовий аспект значення НАФ, у чому виявилося самоусвідомлення українською нацією свого суттєвого місця в загальнолюдській цивілізації.
2. Склад і структура НАФУ
НАФ – це сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбаннями української нації. До НАФ відносять документи незалежно від їх виду, місця і часу створення, виду матеріального носія інформації, форм власності на них.
Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза і державна реєстрація.
Документи НАФ є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або за її межами і згідно з міжнародними угодами, ратифікованими ВР, підлягають поверненню в Україну.
В складі НАФ є три групи документів:
- документи, що утворились в різні історичні періоди на теренах сучасної України та зберігаються на території України;
- документи українського походження, що утворились за межами України і передані у власність України чи її громадян у порядку реституції,на підставі дарування або зберігаються за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну (в оригіналах або копіях);
- документи іноземного походження, що утворились на теренах інших держав і, за різних обставин опинившись на території України, стали невід’ємною частиною національної історико-культурної спадщини.
Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе значення та унікальний характер. Тому чільне місце у складі НАФ належить особливо цінним та унікальним документам.
До особливо цінних належать архівні документи, що містять інформацію про найважливіші події, факти і явища в житті суспільства, не втрачають значення для економіки, культури, науки, духовного життя, міжнародних відносин, екології, державного управління, оборони і є неповторними з погляду їх юридичного значення і автографічності.
Унікальні документи НАФ становлять виняткову культурну цінність, мають важливе значення для формування національної свідомості українського народу, визначають його внесок у всесвітню культурну спадщину. Для унікальних документів передбачено особливу форму обліку – облік у Державному реєстрі національно-культурного надбання. З’ясування виключної історико-культурної цінності документів НАФ і віднесення їх до унікальних відбувається з урахуванням таких критеріїв:
- статус і значення фондоутворювача;
- походження, авторство документів;
- час створення документів;
- цінність документів (інформації в них);
- юридична сила документів, їх оригінальність;
- наявність художніх або палеографічних особливостей документів.
Ці критерії застосовують комплексно. Унікальні документи підлягають обов’язковому страхуванню і відокремленому зберіганню, одночасно зі страховими копіями, які є недоторканими, виготовляються копії фонду користування.
Важливою складовою НАФ є Архівний фонд НАН, а також ЛНБ ім. В.Стефаника, рукописні фонди ВНЗ і національних музеїв України, Інститут рукопису НБУВ.
Важливою державною проблемою залишається поповнення НАФ документами культурної спадщини України, що перебувають закордоном. Вони підлягають поверненню в Україну у вигляді оригіналів або копій відповідно до міжнародних угод, внаслідок дарування чи придбання. НАФУ формується з архівних документів:
- органів державної влади;
- органів місцевого самоврядування;
- підприємств;
- установ;
- організацій всіх форм власності;
- архівних документів громадян та їх об’єднань.
Єдиною підставою включення документів до НАФ є експертиза їх цінності, яку проводять експертні комісії різних рівнів. Складним питанням правового і практичного характеру є подання архівних документів на експертизу цінності фізичними особами – власниками цих документів.
Отож, документи НАФУ, склад якого представлено документами, що повноцінно відбивають всі напрями життєдіяльності суспільства, зберігаються в державних архівних установах і приватних колекціях і перебувають під охороною держави.
3. Правові засади НАФУ
Суспільні відносини навколо історико-культурного надбання, зокрема архівів в Україні, як і в більшості країн світу врегульовані відповідним законодавством. Одним з суттєвих чинників, що впливає на правовий статус регулювання відносин, пов’язаних з документами НАФ, є належність їх до певної форми власності. ЗУ «Про НАФ та архівні установи» визнає будь-які форми власності на документи НАФ, передбачені Конституцією та законами України. Класифікація НАФ за аспектами власності передбачає такі категорії:
- документальні комплекси, що належать державі;
- комплекси, що належать територіальним громадам;
- документи, що є власністю суб’єктів господарювання недержавного походження, релігійних організацій та об’єднань громадян;
- приватні архівні зібрання або окремі документи.
Визначення архівних документів, які підлягатимуть під юрисдикцію держави, було однією з перших проблем, що постали перед законотворцями України, як і в інших колишніх республіках СРСР. Предметом законодавчого регулювання стала сукупність історично цінних документів, які належать Україні або її громадянам. Таке регулювання здійснювалось на рівних засадах, незалежно від того, в чиїй власності перебувають документи: держави, територіальних громад чи приватних осіб. Усі власники документів мають рівні права. Тому Закон України не передбачає, як в деяких інших державах, розподілу НАФ на частини за формами власності. Пріоритет держави орієнтований на вирішення головного завдання – забезпечення збереженості документів НАФ. Для його реалізації – в законі передбачено державний облік архівних документів, державну реєстрацію і контроль за додержанням законодавчих вимог щодо їх зберігання, виявлення та повернення архівної україніки.
Відповідно до конституційного права особи «вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію», єдиною підставою для користування документами для кожної повнолітньої, дієздатної, ідентифікованої особи є її заява.
До обов’язків фізичних осіб – власників цінних архівних документів – належить легалізація свого архіву шляхом реєстрації його в державній архівній установі. На власників цінних архівних документів ЗУ покладається завдання забезпечення збереженості документів НАФ. У разі недотримання належних умов збереження власник може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи. Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства мають рівні права щодо доступу до документів НАФ з правами громадян України. Кабмін України може обмежувати доступ до документів НАФ громадян тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їхніх державних архівів.
В архівному Законі зазначається також те, що власник документів НАФ не має права знищувати, пошкоджувати їх, змінювати зміст або безповоротно передавати за межі України. Вивезення оригіналів документів НАФ за межі України забороняється. Винятком є тимчасове експонування документів на виставках, наукова експертиза або реставрація документів. У такому разі потрібен дозвіл Держкомархіву.
На запобігання виснаженню національних архівних інформаційних ресурсів спрямовані певні обмеження щодо суцільного копіювання великих документальних комплексів.
З метою законодавчого визначення архівних документів як об’єктів, що мають цінність для власника саме як об’єкти рухомого майна, науковцями ЦНДІАСД розроблено методи грошової оцінки документів НАФ та віднесення їх до складу НАФ. Для захисту інтересів власника грошова оцінка документів НАФ здійснюється під час купівлі-продажу та інших угод, пов’язаних з передаванням права власності, визначення розміру збитків у разі заподіяння шкоди, проведення страхування документів.
Отож, НАФ – це невід’ємна складова національної і загальносвітової культурної спадщини, комплекс матеріальних носіїв цінної ретроспективної інформації, глобальна структурована інформаційна система.
Лекція 5.
Тема: Архівна україніка
План
1.Український комплекс .
2. Зарубіжний комплекс.
3 Проблеми передачі та опрацювання архівної україніки.
Ключові поняття: архівна україніка, український комплекс архівної україніки, зарубіжний комплекс архівної україніки, інкорпорація документів, депозиція, реституція.
1.Український комплекс
За межами України у державних, корпоративних, церковних і приватних архівах та колекціях , бібліотечних і музейних зібраннях різних країн зберігаються величезні масиви інформації з історії та культури України. В історичній науці для визначення архівних документів, пов’язаних з Україною, що зберігаються за її межами, закріпилось поняття «архівна україніка».
Архівна україніка є важливим інформаційним масивом і базовим історико-культурним потенціалом гуманітарної сфери знань. За ЗУ «Про НАФ та архівні установи» такі документи є частиною НАФ і, відповідно до міжнародних угод , підлягають поверненню в Україну в оригіналах або копіях.
Інформаційний масив архівної україніки формувався тривалий час. Систематичне вивезення документів та книжкових зібрань з України почалось за Петра І. Значну кількість документів захопило військо Меншикова під час розгрому Батурина 1708 року. Передавались документи до Москви і внаслідок арештів українських державних і військових діячів.