- архіви, що комплектуються (здійснюють систематичне поповнення своїх архівних фондів документами, що утворились в їхніх джерелах комплектування);
- історичні (архіви, що зберігають закриті архівні фонди установ попередніх історичних епох).
Провідне місце у формуванні НАФ та забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони створюються за рішенням Кабміну України для постійного зберігання документів НАФ відповідно до свого профілю, виконання завдань та функцій управління архівною справою та діловодством.
Найважливіші документи НАФ, присвячені новітній історії України(після 1917 р.) зосереджені в центральному державному архіві вищих органів влади управління України (ЦДАВО) в Києві. Тут зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, особові фонди державних і громадських діячів, вчених. Архів має понад 3 тис. фондів, близько 2 млн. справ, відповідний довідковий апарат.
Винятково цінні та унікальні документи і колекції зосереджені в сховищах Центральних державних історичних архівах у Києві та Львові. Тут зібрано колекції документів, що стосуються литовсько-польського, козацько-гетьманського періодів української історії, релігійних установ, зокрема, Києво-Печерської лаври.
У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов’язані з виданням і розповсюдженням творів Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського та ін.. Гордістю є фамільні фонди Ханенків, Максимовичів, Терещенків, Грушевських та інших. Цінну інформацію містять особові фонди істориків Д.Багалія, В.Базилевича, В.Іконникова, І.Каманіна
Певну специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові. Колекції документів, що зберігаються тут, зафіксували інформацію про становище західноукраїнських земель у складі Речі Посполитої. Унікальну цінність мають колекції карт і планів Львова 16-17 ст., інших міст України в цілому. В архіві є понад 5 тис. стародруків.
Скарбницею документів і пам’яток новітньої політичної історії України є Центральний державний архів громадських об’єднань (ЦДАГО), створений 1991 р. окремий архівний фонд 236-й якого, є важливим джерелом для дослідження трагічних наслідків карально-репресивних акцій 1920-1930 рр. проти українського народу. Архів має автоматизовану інформаційну систему і банк даних про учасників партизанського руху в Україні, тематичні покажчики.
Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. Пшеничного (ЦДКФФ) збирає, облікує і зберігає аудіовізуальні документи. Тут є унікальні кінохроніки, що зафіксували історичні події Української революції 1917-1920 рр. Кінофотофонодокументи зафіксували багатьох діячів української культури, видатних вчених: А.Бучму, Остапа Вишню, О.Довженка, Л.Курбаса, П.Тичину, інших.
Виразну специфіку має Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, заснований 1968 року для збирання, зберігання архівної інформації з історії української культури, літератури і мистецтва.
У 1989 р. в Харкові створено Центральний державний науково-технічний архів України для зберігання науково-технічної інформації, що об’єктивно відображає історію розвитку науки і техніки: проектів спорудження важливих об’єктів ПЕК, підприємств важкої промисловості та ін.
Важливою ланкою системи архівних установ Держкомархіву є Український науково-дослідний архівної справи та документознавства, на який покладено науково-методичне забезпечення розвитку архівної справи, розроблення теоретичних і методичних проблем архівознавства, документознавства, археографії, дослідження історії архівістики, новітніх архівних технологій.
До системи Держкомархіву належать місцеві державні архіви:
- державний архів у АРК;
- державні архіви областей;
- архіви міст Києва і Севастополя.
Вони здійснюють управління архівною справою і діловодством у регіонах та постійне зберігання документів НАФ, що мають місцеве значення.
Ще одну групу установ системи Держкомархіву складають архівні відділи районних державних адміністрацій, підзвітні і підконтрольні головам РДА, державному архіву в АРК, державному архіву області, м. Києва і Севастополя, а також Держкомархіву України. Вони здійснюють управління архівною справою і діловодством на території району та тимчасове і постійне зберігання документів НАФ, що мають районне значення, фіксуючи інформацію про державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що діяли раніше на цій території та інші архівні документи з її історії.
Місцеві архівні установи можуть створюватись і органами виконавчої влади і місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, що не належать НАФ. До місцевих архівних установ належать також спеціалізовані архівні установи – трудові архіви, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, не внесених до НАФ.
Державне зберігання документів НАФ здійснюють також державні архівні установи, що не входять до системи Держкомархіву України:
- галузеві державні архіви;
- архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек.
Галузеві державні архіви створюються за рішенням Кабміну для постійного централізованого зберігання геологічних, гідрометеорологічних, картографічних та специфічних видів архівних документів, які потребують особливих умов їх зберігання і використання відомостей, що містяться в них. Такі архіви належать до спеціалізованих державних архівів. Положення про них затверджуються Держкомархівом і відповідними центральними органами виконавчої влади. В ІІ пол. 1990 рр. статус галузевих державних архівів дістали архіви Міністерства оборони України, МВС України, СБУ та ін.
Архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек створюються в порядку, встановленому законодавством, для постійного зберігання документів НАФ, що нагромадились у сховищах цих установ та інших профільних документів.
Положення про такі архівні підрозділи затверджуються відповідними науковими установами, музеями, бібліотеками за погодженням Держком архівом України.
Найбагатші фонди серед архівних установ цієї групи мають Інститути рукопису та архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та ін.
До системи архівних установ належать також архіви та архівні підрозділи об’єднань громадян, релігійних організацій, підприємств, установ, заснованих на колективній та приватній формі власності або фізичними особами. Такі архівні установи створюються для постійного або тимчасового зберігання документів, що не належать державі та територіальним громадам. Положення про архівні установи з приватною формою власності, затверджуються їх засновниками з урахуванням рекомендацій Держкомархіву.
Документи, що не належать державі та територіальним громадам можуть зберігатись також в установах, заснованих фізичними особами. Строки зберігання документів у таких архівах визначаються договором, укладеним засновником з власником документів або уповноваженою власником особою, з урахуванням мінімальних строків зберігання документів, визначених відповідно до законодавства. В договорі обумовлюється місце подальшого зберігання документів у разі ліквідації установи.
Лекція 4.
Тема: Склад, структура та правові засади Національного архівного фонду України
План
1.Поняття про сукупний архівний фонд України.
2. Склад і структура НАФУ.
3 Правові засади НАФУ.
Ключові поняття: Національний архівний фонд, Державний архівний фонд, експертиза цінності документів, державна реєстрація документів, страхові копії, копії фонду користування.
1.Поняття про сукупний архівний фонд України
Важливою проблемою архівознавства є проблема сукупного архівного фонду. Кожна держава, нація мають свої матеріальні та духовні цінності, в тому числі, архівну спадщину.
Сукупність документів, що мають суспільне, наукове та духовно-культурне значення, пов’язані з історією народу і його держави й перебувають під її опікою, в радянському архівознавстві називали Державним архівним фондом (ДАФ).
Одним з результатів розпаду СРСР на початку 1990-х рр. була поява нових законодавчих актів. В процесі законотворення на пострадянському просторі було констатовано виникнення проблеми використання спільної спадщини і запроваджено нове поняття «НАФ».
Політологічна наука розглядає поняття «державний» і «національний» як синоніми. Перевага поняття «національний», яке витіснило поняття «державний», щодо архівного фонду держави полягає в тому, що воно підкреслює синтез найбільших цінностей загальнонародного характеру, акумулює найвище надбання нації, яке входить за межі тієї чи іншої держави.
В Україні назву «НАФ» закріплено у положенні про Головне архівне управління при Кабміні (21.07.1992), що засвідчило потребу в такому новому понятті архівної практики і суспільних відносин.
Зміст його офіційно вперше було подано у Законі «Про НАФ і архівні установи», прийнятому 24.12.1993.
Під час розбудови незалежної держави загострились проблеми архівів. Поряд з підвищення інтересу до їхніх інформаційних багатств спостерігались прояви нігілістичного ставлення окремих суспільних груп до документальної спадщини, стала відчутною невідповідність союзних нормативних актів новим суспільним умовам, загострилось відставання від потреб матеріально-технічної бази архівів, виявилась слабкість соціальної захищеності архівістів.
У ситуації невизначеності з багатьох питань Закон забезпечив правовий захист НАФ як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову та історико-культурну цінність.