23.12.1993 – ВР України прийняла закон «Про НАФ». Закон визнав НАФ складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини, поставив його під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження і використання.
Протягом 1996-2000 рр. було розроблено або перескладено положення практично про всі державні архівні установи, порядок передавання до державних архівів України Кінодокументів, типові положення про експертні комісії, порядок проведення державного обліку документів НАФ, методику і критерії унікальних документальних пам’яток та ін. Поряд з напрацюванням нових нормативно-правових актів здійснювався систематичний перегляд раніше затверджених актів з метою підтримання їх відповідності чинному законодавстві, досягненням теорії і практики архівної справи.
Одним з важливих обов’язків державних архівів у 1991-2001 рр. було поповнення НАФ документами, що відображають стан розбудови державності України. Важливою складовою діяльності державної архівної служби впродовж 1991-2001 рр. була організаційна робота, спрямована на зміцнення матеріально-технічної бази державних архівів. Однак, впродовж десятиліття деградація матеріально-технічної бази залишалась однією з найсуттєвіших негативних тенденцій архівної справи. Необхідність наукового забезпечення розвитку галузі зумовило створення галузевої наукової установи. З 1994 р. почав діяти Український державний науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, основними завданнями якого стало розроблення проблем вітчизняного архівознавства, документознавства, методики архівної справи.
Відповідно на вимоги часу стала інформатизація архівної справи і Україні. Формальною точкою відліку на цьому шляху було рішення колегії Головархіву України про створення автоматизованої інформаційної системи на базі Центрального фондового каталога (1989р).
В ІІ пол. 1990-их рр. продовжувалось удосконалення підготовки кадрів. Поряд з Київським національним університетом імені Т. Шевченка, підготовку архівістів започаткували Харківський національний університет культури і мистецтв, Східноєвропейський університет імені В.Даля. Систематичності набули курси підвищення кваліфікацій для різних категорій архівних працівників.
Статус самостійної держави змінив характер міжнародних зв’язків України в архівній справі. Україна підписала угоди про співпрацю з багатьма державами – колишніми республіками СРСР – Болгарією, Польщею, Румунією, Швецією. Українські архівісти залучались до розробки і впровадження архівних програм Ради Європи. Регулярною стала їх участь у міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених актуальним питанням архівної справи.
З 1999 р. було запроваджено День працівників архівних установ – 24.12 започатковано галузеву наукову премію імені Василя Веретенникова (2010 р.)
Лекція 3.
Тема: Поняття про архівну систему та систему архівних установ України
План
1.Поняття про архівну систему.
2. Основні види архівних систем.
3 Система архівних установ України.
Ключові поняття: архівна система, система архівних установ, мережа архівних установ, Держкомархів.
1.Поняття про архівну систему
Архівознавство, як і кожна наука, послуговуються певними термінами. До них і поняття «архівна система».
Архівна система – це сукупність основоположних принципів організації архівної справи, способів, технологій її ведення, що забезпечують цілісність та скоординованість функціонування архівних установ. Архівна система має конкретно-історичний зміст, є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устрою, національно-культурних традицій держави, регулюється відповідними законодавчими актами і функціонує в правовому полі. Осмислення суті архівної системи дає можливість засвоїти її особливості, зіставити сильні і слабкі сторони, глибше вникнути в тенденції і перспективи розвитку архівної справи.
2. Основні види архівних систем
За принципами побудови і характером управління архівні установи з певною мірою умовності поділяють на 2 групи:
- централізовані (управління архівною справою здійснюється єдиним державним органом на спільних засадах);
- децентралізовані (включають автономні підсистеми управління архівною справою).
У чистому вигляді такі системи майже не зустрічаються. Найпоширенішими є мішані системи, з елементами централізму і децентралізму. Централізовані архівні системи властиві країнам з абсолютистськими або тоталітарними режимами, що встановлюють що встановлюють тотальний контроль за всіма сферами суспільного життя, в т.ч. архівною справою. Прикладом централізації архівної справи є архівна система колишнього СРСР, Китаю. У більшості країн світу архівні системи склались як державні, а управління ними має різний рівень централізації при забезпеченні досить широких самоврядних прав архівних установ. Пріоритет елементів централізації архівної системи зберігається у Франції, Бельгії, Італії. Португалії, скандинавських країнах.
Політика децентралізації архівної справи притаманна Великобританії, США, Канаді, Німеччині, Японії. Слід відмітити що провідною тенденцією розвитку архівних систем в ІІ пол. ХХ ст. була їх децентралізація, демократизація архівної справи, що відповідає процесам світової інтеграції, розвитку комунікацій та інформаційних систем.
3 Система архівних установ України
З поняттям «архівна система» тісно пов’язані терміни:
«система архівних установ» - ієрархічно побудована сукупність архівних установ;
«мережа архівних установ» - сукупність архівних установ, розташованих на певній території.
Систему архівних установ України складає сукупність архівів та архівних підрозділів, що забезпечують формування Національного архівного фонду, (НАФ), його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах, здійснюють управлінські, науково-дослідні та довідково-інформаційні функції в архівній справі. Архівні установи можуть засновуватися органами влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами на будь-якій формі власності. Належність державного архіву до певного рівня системи архівних установ (районного, міського, обласного, республіканського, загальнодержавного) визначає його ранг, що відповідає рівню державного органу, чи органу місцевого самоврядування, який утворив цей архів, і складу документів, що в ньому зберігаються і підлягають зберіганню.
Діяльність архівних установ регулюється Законом України «Про НАФ та архівні установи», правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами.
Систему архівних установ України складають такі групи:
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства;
- науково-дослідні установи;
- центральні державні архіви;
- галузеві державні архіви;
- державний архів у АРК;
- місцеві державні архівні установи;
- інші місцеві архівні установи;
- архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек;
- архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ. організацій;
- архівні підрозділи об’єднань громадян, релігійних організацій, підприємств, організацій, заснованих на приватній власності; архівні установи, засновані фізичними особами;
- підприємства і організації у сфері архівної справи та діловодства.
Спеціально уповноваженим центральним орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства є Державний комітет архівів України, на який покладено функції управління архівною справою, контролю та нормативно-методичного забезпечення ведення діловодства. Держкомархів бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері архівної справи та діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відносин, визначає перспективи і пріоритетні напрямки розвитку, здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання, міжнародне співробітництво.
У своїй діяльності він керується Конституцією України, чинним законодавством, Положенням про Держкомархів.
Спираючись на науково-дослідний потенціал галузі, співпрацюючи з установами НАН України, провідними університетами, Держкомархів виробляє стратегію архівного будівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на матеріально-фінансове забезпечення архівів, кадрову політику.
Він також контролює діяльність архівних служб, організовує нормативно-правове та науково-методичне, інформаційне забезпечення її діяльності.
Держкомархів розпоряджається НАФ, організовує його формування, державну реєстрацію, державний облік та зберігання його документів, використання архівної інформації.
Безпосередньо підпорядковані Держкомархіву архівні установи складають систему Держкомархіву України, до якої входять центральні державні архіви України, інші центральні державні архівні установи та місцеві державні архівні установи.
За складом документів, що підлягають зберіганню в них, державні архіви поділяються на:
- загальні (зберігають документи, незалежно від часу їх створення, виду матеріальної основи документів, способу і техніки закріплення інформації);
- спеціалізовані (зберігають документи, що обмежуються конкретним часом, тематикою, галузевою належністю, видами матеріальної основи документів, способом і технікою закріплення інформації. Наприклад: Державний кінофотофоноархів України ім. Г. Пшеничного);